Містика, українська діаспора й Бразилія: серіал «Бездушні» Культура Найактуальніше 

Містика, українська діаспора й Бразилія: серіал «Бездушні»

Уявіть собі серіал, де сюжет крутиться навколо святкування дня Івана Купала. В кадрі звучать тости за вільну Україну й Шевченкова «Причинна», а на тлі – «Розпрягайте, хлопці, коней…». Де ж як не в Бразилії могли створити щось подібне? Мова про проєкт, знятий для каналу «Globoplay» – «Бездушні» (в оригіналі – «Desalma»).

Кадр із серіалу "Бездушні"
Кадр із серіалу «Бездушні»

Про що серіал?

«Після самогубства чоловіка жінка з доньками переїжджає в Бріжіду, маленьке містечко, яке ось-ось відродить язичницькі свята, заборонені тридцять років тому. Жахливі події, наряду з небезпечним ритуалом переселення душ, вибивають з колії суспільство і розкривають таємниці злочину, який пов’язує долі трьох родин», – так звучить анотація.

Драма, горор й українська міфологія. Ще елементи детективу – елементи, бо майже вся суть злочину відома глядачеві ще з першої-другої серії. В основі сюжету – історія родини Скавронських. Саме вони є головними героями серіалу в обох часових лініях – між основними подіями, зазначеними як 2018 рік, присутні епізоди з 1988 року.

Роль флешбеків у «Бездушних» – показати контекст, у якому існують персонажі. Так, у першій серії глядач дізнається, що старших жителів Бріжіди неабияк тривожить ідея святкування Івана Купала, яке не відбувалося от вже тридцять років. Ці герої пам’ятають, чим все скінчилося у 1988 році, але надто детально про це не говорять – для них це всім відома інформація. Глядача ж у контекст вводять сцени минулого: зображають стосунки між персонажами, присутніми в основній лінії, а також підготовку й саме свято.

Кадр із серіалу «Бездушні»
Кадр із серіалу «Бездушні»

Містика чи горор?

Заявлені жанри – драма й містика. Тим не менш, атмосфера нагадує денний горор. Відомий приклад такого кіно – «Сонцестояння» Арі Астера. В ньому, між іншим, центральною подією теж є язичницьке святкування.

Бріжіда – класичний приклад ізольованого простору, характерного для жахів. Маленьке містечко, де всі одне одного знають, а значна частина жителів є родичами, так званий «свій» простір, у який приїджає хтось «чужий» – у «Бездушних» це Джована, вдова Романа Скавронського.

Безумовно, тут присутня містика. Її втіленням є Гайя Ляхович, архетипна відьма, яка живе в лісі й практикує язичництво. Ще один герой, який буквально пропускає крізь себе потойбічне – Анатолій, хлопчик із родини головних героїв. Також важливою для сюжету є легенда про мавок, яку розповідає вчитель на уроці, а потім молодші персонажі переповідають її між собою.

Відчуття напруження, яке так само характерне для горору, не покидає протягом всіх десяти серій. Проте в кадрі не буде жодного скримеру – моменти саспенсу або обриваються й змінюються на більш побутову сцену, або ж закінчуються довгими поглядами в об’єктив. Подібний ефект мають і численні німі сцени, супроводжувані лише саундтреком – інструментальною композицією чи вже згаданою «Розпрягайте, хлопці, коней…»

Кадр із серіалу «Бездушні»
Кадр із серіалу «Бездушні»

До чого тут Україна?

Це, мабуть, найцікавіша частина огляду. За сюжетом, Бріжіда – містечко, яке заснувала українська діаспора. Переважна більшість її жителів – українці або мають українське коріння. Під час розробки Ана Паула Майя, сценаристка проєкту, консультувалася з українською діаспорою міста Прудентополіс – вона складає 80% його жителів.

І перша ж серія починається з пісні «Пливе кача». Крім цього, персонажі подекуди розмовляють українською – зазвичай це короткі фрази на кшталт привітання чи прощання.

Про діаспорний контекст нагадує і візуал. Так, у місцевому барі висять українські прапори, на емблемі школи – тризуб, а тексти в газетах, знятих великим планом, дубльовані й португальською, й українською (щоправда, в другому можна помітити машинний переклад). Таким чином, за одну серію «Бездушних» у кадрі є більше української атрибутики, ніж у середньостатистичному серіалі українського ж виробництва, де навіть платіжки чомусь нерідко друкуються російською.

Є тут також борщ і гопак. Невже не обійшлося без шароварщини? Обійшлося, хоча серіал і критикували за «карикатурність» у цих моментах. Щодо борщу, який радше схожий на крем-суп – існує далеко не один варіант цієї страви. Той, який показали в кадрі, нагадує підбиваний або «польський» борщ, який прийнято пити.

Дещо стереотипні костюми героїв для виступу з гопаком – хід, доречний у контексті. Йдеться про танець на шкільному етно-вечорі. Дивуватися, що одяг лише віддалено схожий на традиційний український стрій – те саме, що запитувати, чому в постановці шкільного театру Гамлет носить не історично достовірний костюм. Про червоні шаровари в сцені з купальськими гуляннями 1988 року – варто зазначити, що до Бразилії переїхали не самі герої, а їхні предки. Те, як саме вони зберігають традиції, значно залежить від того, якими ці традиції їм відомі. Зрештою, чи рідко в українських серіалах ми стикаємося не лише з відверто карикатурними костюмами, а й загалом образами персонажів-українців?

Про позицію творців серіалу щодо українців і їхнього зображення найкраще кажуть сцени. «Тато завжди казав, що українці все можуть пережити: Росію, Чорнобиль, дві світові війни…», – звучить у діалозі в першій серії, а під час святкування 1988 року герої розмовляють про те, що Горбачову час піти у відставку й радісно піднімають тост «За вільну Україну!»

Кадр із серіалу «Бездушні»
Кадр із серіалу «Бездушні»
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: