Пізнати іншого – збагнути себе

У Чилі зараз відносно спокійно: ні тобі війни, ні нового диктаторського режиму, лише розмірений триб життя, який час до часу порушує якийсь землетрус, до яких тут звикли, або страйк, що явище теж часте — темпераментні чилійці не бояться висловлювати своє невдоволення, стосується це плати за навчання чи надто довгого циклу роботи. Вулиця є місцем творення громадянського суспільства, яке готове об’єднуватися та відстоювати свої права, а заразом і творити демократію.

Чилі – одна з провідних країн Латинської Америки зі сталим ростом економіки, відсутністю погіршень соціальних умов та найменшим рівнем корупції у регіоні. Здавалося б, чого може не вистачати громадянину цієї країни? Як виявилося – диявол ховається у деталях.

Особливості національного темпераменту

Альваро, який лише тиждень тому прилетів з холодної на той час України, опинився у спекотному Вінья-дель-Мар (місто, розташоване неподалік столиці Чилійської республіки). Зараз він намагається знайти найзручніший з можливих способів потрапити додому, в Пунта-Аренас, що на півдні країни.

– Мій батьківський дім розташований на території Чилійської Патагонії (існує ще Аргентинська Патагонія). Там надзвичайно красиво, чудова природа, це місце приваблює багатьох туристів. Пунта-Аренас – одне з головних міст регіону, але туди не так просто добратися. Поїздів там нема, а кораблем подорожувати довго та незручно, цей регіон дуже вітряний. Тому маю два варіанти: летіти літаком три години, або їхати автобусом три дні через іншу країну – Аргентину. Вибір очевидний… Тільки біда, що чилійці, працівники однієї з найбільших авіакомпаній у країні, знову страйкують (сміється).

Цього разу люди, які працюють сім днів поспіль, вимагають подовження терміну відпочинку після важкої праці до чотирьох днів, а також підвищення зарплат. Альваро каже, що розуміє своїх співвітчизників, намагається ставити себе на їхнє місце.

– З іншого боку я дуже злий, адже не бачив рідних довгих три місяці, хочу нарешті обійняти їх, розповісти більше про Львів, свої враження від України, показати фото, віддати сувеніри, врешті-решт, але не можу. Я злюсь не на простих робочих, а на авіакомпанію, яка досі нічого не зробила, щоб задовольнити вимоги цих людей, а також на уряд, який сидить, склавши руки, хоча важелі впливу у можновладців є.

Чилійці справді дуже пасіонарні. Щоб зрозуміти це, достатньо подивитися на кількість новин у світових медіа, що присвячені висвітленню страйків чи протестів у Чилі. Демонструють свій характер всі та ще й регулярно: працівники портів, авіакомпаній, таксисти, гірники, які видобувають мідь, футбольні вболівальники, а найбільше, звичайно, студенти.

Далекого 2011 року в рідному місті Альваро влада хотіла підвищити вартість газу. В Пунта-Аренас ціни на паливо ніколи не були високими, адже тут місце його видобутку.

– Після офіційних заяв уряду мешканці міста буквально збожеволіли – розпочався всезагальний страйк, люди перекрили всі в’їзди, ніхто не міг потрапити в місто чи покинути його. Це було справді дивовижно, такі масштаби… Майже всі жителі підтримували цей страйк. Тоді ми перемогли, і ціни залишилися такими, якими були й раніше.

Населення міста, можливо, не таке вже й велике, як на українські мірки, – лише 130 тисяч людей. Однак те, що громада об’єдналася і досягла поставленої мети, справді вражає. Та чи все так безхмарно у країні непокори?

– О-о-о, чилійці дуже хитрі. Поки одні страйкують, прагнучи зниження цін чи покращення умов праці, як у випадку з працівниками авіакомпанії, інші заробляють на цьому гроші – ціни на білети решти авіаперевізників підскочили відразу вп’ятеро.

(Не)довіра

Проте хитрість – не найбільша вада чилійців. Люди тут тотально не довіряють один одному. Далі ви зрозумієте, про що йдеться, і чому це не можливо порівняти з тією ж тотальною недовірою в Україні…

– Перше, на що я звернув увагу, прилетівши в Україну, ще в аеропорту, – як люди залишають свої валізи, аби піти кудись у своїх справах, бувало, на хвилин двадцять, без найменшого сумніву, що коли вони повернуться, речі будуть на своєму місці. Вражаюче! Я не розумів, що відбувається, чому люди тут такі безпечні… Далі, найбожевільніше, що я бачив у Львові, те, як ви передаєте гроші водію маршрутки через інших людей (сміється). В Чилі ці гроші просто вкрали б. Так, це невелика сума, а проте у нас люди не довіряють один одному так, як тут. В Чилі ти звикаєш не довіряти нікому. Божевіллям для мене є й те, що ви можете сушити одяг просто на вулиці, в Чилі його точно вкрали б.

Економіка Чилі щонайменше у 2,5 разів потужніша, ніж економіка України. Чому у жителів першої виникає потреба красти речі інших людей, зокрема одяг, або невеликі кошти за проїзд у громадському транспорті, – ще те питання.

Безперечно, важливу роль відіграють суспільні настрої, а також кількість іммігрантів, яка постійно збільшується, зокрема й через кризу енергетичних ресурсів у Венесуелі. За приблизними даними чилійського уряду, сьогодні у країні перебуває близько 600 тисяч іммігрантів, а це майже загальна кількість населення, скажімо, Кривого Рогу.

– На моє відчуття недовіри до інших дуже впливає зростання правопорушень за останні роки, особливо навколо столиці країни, Сантьяго. І мені здається, це не так пов’язано з іммігрантами, як з тим, що медіа транслюють лише негативні новини криміногенного характеру. Це легко аналізувати у тиші, трохи замислившись, але я розумію, що ці новини впливають і на мою підсвідомість, я почуваю себе дедалі у більшій небезпеці.

У тотальної недовіри серед чилійців є щонайменше ще одна причина. Альваро помітив її, перебуваючи в Україні.

– Тут дуже багато молодих людей ходить до церкви. Чилі вважається католицькою країною, але у нас більшість молоді – це атеїсти, агностики, або хрещені, які не ходять до церкви надто часто. У Львові дуже велика кількість церков, чи не кожні 20 метрів (сміється), і всюди так багато молоді…

Традиції

Незважаючи на те, що Різдво у Львові було без снігу, Альваро запам’ятав його надовго, якщо не на все життя.

– Важко сказати, що мені сподобалось більше: кутя чи пампушки… Це дуже різні страви, хоча ні-ні, найбільше мені сподобались вареники зі сметаною (сміється), знаю, це у вас не лише різдвяна страва, але це так смачно… В Чилі не купити домашньої сметани чи сиру, лише з супермаркету, це не так смачно і дуже дорого. Українська кухня справді дуже смачна.

А якщо серйозно, повертаючись до Різдва, було цікаво дізнатися і скуштувати страви, які ви готуєте лише у цей день, цікаво, що на столі має бути певна кількість страв. Перед тим, як приїхати в Україну, ми з сім’єю теж святкували Різдво, 25 грудня, разом з католиками всього світу, так-от нашою святковою стравою була піца (сміється).

Але справа, безумовно, не лише в їжі. Тут зовсім інша атмосфера… Найбільше я захоплююся тим, що ви плекаєте свої традиції. А ще мені подобається мелодика українських різдвяних пісень.

Вгадаєте, що здивувало Альваро найбільше під час зимових свят? Старий Новий рік!

На жаль, традицій Великодня Альваро побачити і відчути не зміг, але ідея головної атракції – Обливаного понеділка – йому сподобалася. Як і писанки…

Львів

– Місто кави, книгарень і церков (сміється).

Така коротка туристична формула. Добре, що в неї не входить сміття. Альваро навпаки вважає, що Львів – дуже чисто місто. Він побував не у всіх, але у багатьох чилійських містах, однак Львів, на його думку, виглядає чистішим.

– Особливо, коли я порівнюю з Саньтяго. Там дуже брудно. Є, звісно, райони, де живуть багаті люди, там чистіше, але загалом справи з цим погані…

Справжнім відкриттям стало те, що на думку Альваро, наше місто зручне для пішоходів. Як виявилося, буває й гірше. А ще буває, що в містах нема великих, а то й середніх за розміром, парків.

– Наскільки я знаю, в Чилі великі парки розташовані або при виїзді з міста, або за містом. Так, щоб пройтися 20-30 хвилин і опинитися в парку, за розмірами схожому на Стрийський у Львові, видається малоймовірним. Люди забудовують міста. Трішки краща ситуація у районах для багатих, там більші бюджети, більше можливостей, дорожче коштує житло, тож і забудов менше, а довкілля чистіше.

Порівнюючи українців з чилійцями, Альваро зауважив, що тут люди усміхаються мало, незнайомці на вулиці виглядають дуже стурбованими, серйозними чи замисленими. Причини він знає!

І ще одна маленька, але важлива деталь.

– Мені подобається дивитися тут на небо, воно чисте і красиве. В Чилі майже всюди так багато кабелів (електричних, телефонних…). Навіть у найбільших туристичних містах. Позбуватися старих і приховувати нові під землею – дорого. Виглядає це справді жахливо.