Пріоритетний розвиток села – втілення найвищих життєвих цінностей Найактуальніше Побачене. Почуте. Прочитане 

Пріоритетний розвиток села – втілення найвищих життєвих цінностей

Усі ми переконалися, що Україна – проблема світова. Це означає, що ми існуємо в системі, яка є безкінечною, тобто не може бути повністю заздалегідь визначеною. Саме динаміка життя повинна додати нам, українцям, більше енергії, прищепити почуття обов’язку, що виходить з нашого потенційного контролю за ходом подій. Доведено, що теперішній час тримає у собі повну суму існування, минуле і майбутнє. Отже, ми, автохтони, не повинні починати з нуля – це означало б пристати на якийсь розумовий апартеїд.

Останнім часом фахівці переконливо довели, що Україна має усі можливості увійти в топ-5 найкрупніших виробників більшості видів сільськогосподарської продукції. Більш ніж 70 відсотків нашої території займають сільськогосподарські угіддя – це найвищий показник у світі. Зараз Україна годує близько 200 мільйонів людей. А за умови підвищення врожайності, збереження якості чорноземів можемо прогодувати 600 мільйонів. Технологічні чинники, чіткі закони збереження землі в руках автохтонів, які принаймні від трипільців, а це 7000 літ, відпрацювали технології, що допомогли створити високоефективне фермерське господарство у США, Канаді, Австралії, на Кубані, в інших регіонах планети. До того ж українські продукти є одними з найпоживніших, найякісніших, найсмачніших у світі. Потенціал колосальний…

Ще нагадаємо: наші орії, які у прадавні часи прийшли до Індії, справедливо вважалися особливими людьми, сьогодні ми б сказали – аристократами. «Ар» чи «Ор» означає орати, орач. Уміти орати – означає бути найпошанованішою людиною. Такі поняття були на початках ведійської, тобто хліборобської культури і цивілізації. Джавахарлал Неру – перший прем’єр-міністр – у книзі «Відкриття Індії» доводить, що «оріанська група походить з широких просторів Дунаю, Дніпра, Дону». Під сучасну пору мусимо вернути селянинові найвищу шану, адже він виконує другу найважливішу місію на землі – допомагати слабшому; перший обов’язок, як знаємо – довіряти Богові.

Водночас маємо глянути на ці перспективи ширше, у контексті повноцінності людського життя, а це вимагає рівнорядного розвитку культури і цивілізації, збереження природи, гармонійно переплетеної з буденним життям людей.

Цими днями відбулася позачергова регіональна конференція Аграрної партії України. Обговорено широкий спектр проблем сучасного формування села як одного з вирішальних чинників утвердження Української Держави у контексті тенденцій розвитку світу. Підкреслювалося, що традиційно висока культура українського селянина завжди була стабілізатором суспільства. Пріоритетний розвиток села передбачає збереження його екології, розвиток соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров’я), соціальний захист людей, здійснення глибокої переробки сільськогосподарської продукції, збереження зібраного врожаю, підготовки фахівців, що розуміються на найновіших технологіях, забезпечення селян добривами, технікою, кредитами. Голова Аграрної партії Віталій Скоцик переконливо окреслив майбутнє України через призму глобальних трансформацій – кліматичних, економічних, геополітичних. Власне як досвідчений політик, економіст й антикризовий менеджер він запропонував широку палітру засобів для втілення стратегічного розвитку українського села. Водночас як глибоко інтелектуальна особистість продемонстрував перед присутніми міцні знання культурних, духовних чинників, які й мають забезпечити Україні гідне місце серед спільноти народів. Принагідно: Віталій Скоцик підготував фундаментальну книгу «Як нам жити в епоху змін?».

«Як нам жити в епоху змін?» Віталія Скоцика
«Як нам жити в епоху змін?» Віталія Скоцика – книжка-орієнтир, що окреслює майбутнє України

Конференція обрала нове керівництво львівської регіональної організації Аграрної партії. Її очолив проректор Львівського національного університету імені Івана Франка, доцент Мар’ян Володимирович Лозинський. Подаємо тези його програми.

Мар’ян Лозинський
Мар’ян Лозинський – новий голова ЛРО Аграрної партії України

1. Зібрати й розповсюдити серед найширшої громади статистичні факти, судження фахівців, ефективні орієнтири нинішнього господарювання й влаштування соціально-культурно-духовного життя, практичні результати праці селянина-господаря землі. Це стосується також фермерських, кооперативних господарств українців у всіх країнах їхнього проживання;

2. Провести докладну інвентаризацію (кадастр) землі у кожному селі, аби виявити власника після відновлення державності, дотримання законності, приписів землекористування. Водночас з’ясувати стан інфраструктури, будівель, оточуючого середовища, наявності кількості постійних мешканців, а також тих, які виїхали на роботу за кордон; йдеться не лише про кількісні вимірники, але й про матеріальні й духовні ресурси, чинники психологічні, ментальні, набуті звички;

3. Для стабільного, повноцінного утвердження української держави найперспективнішою є ідея сили землі, що живе у душі кожного українця. Тож треба зняти з порядку денного концепцію продажу землі. Це наша святиня, а святим не торгують, суто гешефтярські підходи не личать українцям. Земля належить мертвим, живим і ненародженим родакам, вона володіє творчим, плідним, надихаючим первнем, що має здатність освячувати все навколо себе. Ця вартість стоїть над усіма чинниками, оскільки сповнена сили й гідності; нам не потрібні «орієнтаційні сверблячки», як висловився свого часу Іван Багряний. За княжих часів народ ототожнював державу із землею. «За землю руськую» жертовно воювали наші далекі предки. Пізніше доведено, що наш народ найкраще знається на чорноземі. Містичну ідею землі, врослу у душу нашого селянина, відтворила Ольга Кобилянська. А Василь Стефаник написав такі багатозначні рядки: «Вона, земля, за твою силу дає тобі повну хату дітей і онуків, що регочуться як срібні дзвіночки і червоніють, як калина». Чи можемо це відтворити знову? Не маю жодного сумніву: це зреалізуються! Час працює на нас, але за нас працювати не може.

4. Якщо ми подолаємо корупцію, неодмінно на порядок денний поставимо питання збереження генофонду українства. Яким чином? 1. Негайно і повсюдно перейти на технології, які забезпечать наш народ (інші теж) високоякісними продуктами харчування без шкідливих генетичних модифікацій. Українці мусять відмовитися від закупівлі шкідливих для здоров’я харчів, потворних звичок куріння, вживання алкоголю, наркотиків; 2. На порядку денному – охоплення фізичною культурою, спортом усіх категорій громадян. Це теж сприятиме продовженню життєвої енергії – справді, в здоровому тілі здоровий дух! Дбаймо про профілактику. У цьому контексті – чому ми дозволили ліквідувати дитячі спортивні школи 3. Кожне село повинно мати сучасну лікарню, інші заклади стимулювання довголіття, у тому числі через багатодітні сім’ї, родинний солідаризм, гуманізацію всіх сфер життя.

5. Школи, будинки культури, церкви, інші осередки духовності доконечно мусять втілитися у щоденний побут українського селянина, сільської інтелігенції, підготовки молоді до війська, участі в міжнародних організаціях, що плекають правду, добро і красу. Найважливішою стає окремішність духовна. Андрей Шептицький обґрунтував потребу розбудовувати Рідну Хату. Українські села відрізнялися глибоким відчуттям правопорядку й справедливості у суспільному житті. Тож вернутися «на круги своя»! Згадаймо знову Юрія Липу: «Чи ж не є моральним обов’язком українця свою кров врятувати від пониження чи ганьби?».

6. Різні форми господарювання – фермерство, кооперативи «Свій до свого по своє», переробка сировини на місцях, пропонування світові високоякісних продуктів, шляхетних традицій багатодітних сімей, своєї невмирущої культури, насамперед пісенної, співпраця в ім’я вищих сенсів буття дозволять уникнути жахливого почуття непевності й запропонувати варіант духовної цивілізації.

7. Знаменитий Махатма Ганді був знайомий з ідеалами українського визвольного руху. Зустрічаючись у далекі 30-і роки ХХ століття з відомим українським вченим, політиком, публіцистом Євгеном Онацьким (принагідно: автором «Малої української енциклопедії), архітектор індійської незалежності особливо наголосив на унікальному явищі, а саме – як українська кооперація в Галичині пережила жахливу пацифікацію села 1930 року, що ії здійснювали польські шовіністи. «Ви, українці, – сказав Ганді, – повинні творити своє власне й сильне господарство. Ви не маєте іншої зброї у ваших руках, але, розбудовуючи кооперацію (свій до свого по своє), ви дійдете до сили. Ви повинні творити силу вашого духу, силу національного опору, перед якою заломиться й найсильніша зброя ваших ворогів»;

НАОСТАНКУ. Ідея СИЛИ ЗЕМЛІ живе в душі кожного українця. Ми стали найкращими зачинателями земельної культури на світі. Зішлемося на дуже виразний приклад.

1. «Радіо Свобода» у висиланні за 1 серпня 1959 року вмістило рецензію Юрія Гайдара на книгу Докії Гуменної «Вічні вогні Альберти». Йдеться про українців Канади. Донині читаєш цей текст із захопленням.

Докія Гуменна
Докія Гуменна та її праця «Вічні вогні Алберти»

Зважте: «Альберта територією є така завбільшки як Україна, а має тільки один мільйон населення». Гуменна записала з уст старих українських людей, як вони 50-60 років тому зі своїми батьками втекли з поневоленої й грабованої України в канадську Альберту. Наші селяни корчували ліс, робили з дичавини культурну ріллю, жили в куренях і землянках… Але минув десяток-два років і важка праця окупилась сторицею.

Українська сім’я на збиранні врожаю
Українська сім’я в Канаді на збиранні врожаю, 1918 р. © Library and Archives Canada/George E. Dragan fonds/PA-088504

«Люди в овечих кожухах» – так називали інші канадці українських селян-переселенців – стали багатими фармерами. Найбідніший фармер має 75 гектарів землі і цілі табуни корів, свиней, овець, птиці. Українські селяни в західній Канаді виявились найкращими хліборобами і тепер скуповують фарми від німців, англійців, шведів і відіграють велику роль в сільському господарстві західної Канади…».

Українська церква в Борщові, Альберта
Українська церква в Борщові, Альберта, 1916 р. © Public Domain, Library and Archives Canada PA-139425

«Послухайте, як Докія Гуменна описує українську фарму і хату в Канаді: «Ми заїхали автом далеко вбік від автостради, у безмежний простір степів, та й уїхали в подвір’я саме тоді, як господиня фарми розмовляла з крикливими індиками… Ми увійшли через хвіртку живоплоту до окремого садочка з клумбами і квітами, з високими деревами перед хатою. То це селянська хата? – оторопіла я, ступаючи по килимах коридорів, увіходячи в світлицю, обложену білими кахлями. Усе біле, новеньке. Модерна газова піч, холодильник, модерний злив. Це не хата, а готель. Гаряча вода, в підвалі огрівальний куб, електрика скрізь. У їдальні дорогі поліровані меблі… Я йду килимами-сходами на другий поверх, зазираю в атласові будуари та повертаюся з переконанням, що потрапила таки в поміщицький дім. Тільки де ж ті слуги, що тримають усе це в зразковій чистоті? Чиї руки навели блиск елегантности? Господиня здвигнула плечима: «До всього є машини – чистити, замітати, прати, мити»… Так! Стався шалений скок забитого селянина-переселенця до моторизованого інтелігентного майстра сільськогосподарської продукції. Фармер за годину власним легковим авто опиниться в Едмонтоні, а в такому палаці своєму, повному комфортів, та чистого степового повітря не почуває себе на хуторі…» Канадські українці завдяки своїй великій працьовитості та згуртованості здобули собі почесне місце і велику пошану в Канаді. Недарма прем’єр уряду Канади Діфенбейкер недавно на одному з останніх з’їздів українців подякував їм за те, що вони розвинули в Канаді свою українську організацію і культуру, а цим самим зміцнили і загальну силу Канади, та й приносять славу їхній прабатьківській матері-землі – Україні».

2. Ще свідчення двох поляків – письменника Станіслава Вінценза, родина якого 300 років мешкала на Гуцульщині, і Папи Івана Павла II. У своєму велетенському циклі «На високій полонині» Вінценз відтворює життя гуцулів, сповнене високих ідеалів, оскільки тільки вони можуть стимулювати розвиток. Ось судження письменника і публіциста: «Серед гуцулів знаходимо не тільки те первісне, пастирське, але також те вічне, створене глибокою культурою. Бо знаєте, там безпосередньо з природи, з води й природи виходить правдива культура, замилування до краси й мистецтва. Самітність успособила їх так, щоб вони любили людей».

Станіслав Вінценз і Папа Римський
Станіслав Вінценз і Папа Римський Іван Павло ІІ

А звернення одного з найбільших моральних авторитетів ХХ століття стали класичним орієнтиром: «Українці! В родючу землю Ваших традицій заглиблюється коріння Вашого майбутнього».

3. В умовах відновленої державності маємо очиститися від світоглядної та буквальної намули. Щоб наше село стало, за Тарасом Шевченком, «неначе писанка» і щоб Україна «стала найкращою піснею у молитві світу до Бога», на чому було наголошено року 1933 на зборах молодої України у княжому Перемишлі, доконечно мусимо реалізувати сильний людський капітал, рідний край сприймати як «ХАТУ» – ідеал українського патріотизму; це блискуче обґрунтовує Юрій Липа у книзі «Призначення України».

Юрій Липа
Юрій Липа і його програмна праця «Призначення України»

Відчуття своєї прирощеності до благодатної землі неодмінно відродять працелюбів, адже праця породжує мудрість і чистоту, вона є не просто джерелом статків, а передовсім служінням Вселенській Гармонії. Містичний контакт із землею наснажував націю до самооборони перед денаціоналізацією, колонізаторськими зазіханнями, політичними і релігійними переслідуваннями. Якби ми не мали глибинного етноісторичного родоводу (характер трипільців знаходитиме відгомін докрайвіку), то наша культура давно б знекровилася.

4. Рівно ж будьмо дуже обачними, коли хитромудрі чужинці й наші недалекоглядні посіпаки наполягають на перетворення українських чорноземів у товар. Газета «День» свого часу (24.02.2004) вмістила коментар-біль професора Джеймса Мейса, що походив з індіанського племені чарокі, який першим поставив перед конгресом США проблему геноциду українського селянства 1932-1933 років. Сам заголовок надто промовистий: «Трагедія, що назріває». Категорично й всебічно обґрунтовано злочинність продажу землі. Селян, здається, готують до виселення із землі, яка годувала їх та їхніх прадідів.

Джеймс Мейс
Джеймс Мейс (1952–2004). © Library NaUKMA

«Невже автор цих рядків є єдиним в Україні, хто готовий здіймати ґвалт з цього приводу?» – буквально волає Мейс. І завершує свої міркування: «Однією з відносних переваг України в цьому світі є її родюча земля. Нехай цю землю обробляють ті, хто робив це з діда-прадіда, й ця країна нагодує багатьох у цьому світі на користь усіх, хто тут живе. Нехай ті, хто зробив собі кар’єру, експлуатуючи хліборобів, поїдуть в Туреччину або деінде й продають себе за стільки, скільки вони варті. Я гадаю, небагато».

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 голоси)

Також буде цікаво: