Байдужість добра і погана Найактуальніше Світоглядні орієнтири 

Байдужість добра і погана

До багатьох земних речей – дрібниць, які не складають нашого життя, того, що пропонує (а то й нав’язує) світ, – ми, християни, маємо право бути байдужими. Не маємо права на цей стан хіба тоді, коли йдеться про добро або зло. Не годиться нехтувати тим, «що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що-будь похвальне» (Флп 4,8), як і мовчати на гріх. В останньому випадку байдужість може допомогти нам лише, коли залишаємось незворушними щодо гріховних задоволень, які обіцяє нам спокусник, але щодо самого гріха вона неприпустима.

Польський письменник Бруно Ясенський епіграфом до своєї книжки «Змова байдужих» обрав фразу, яка стала крилатою: «Не бійся ворогів – у гіршому випадку вони можуть вбити тебе; не бійся друзів – у гіршому випадку вони можуть зрадити тебе; бійся байдужих. Вони не вбивають і не зраджують, але через їхню мовчазну згоду існують на землі вбивства і зрада». Існують безглузді кровопролиття через розподіл сфер впливу, війни, переривання мільйонів життів ненароджених дітей в утробах рідних матерів, «викидання на смітник» немічних за посередництвом спеціальних ін’єкцій, узаконення у засобах суспільної комунікації розпусти та різних форм статевих збочень, знецінення людської особистості до рівня безликої одиниці натовпу, зосередженої винятково на споживанні.

Бруно Ясенський
Бруно Ясенський (справжнє ім’я та прізвище – Віктор Зисман, 1901–1938) та його незавершений роман «Змова байдужих»

І все це через байдужість, примирення з гріхом. А вона бере початок від байдужості до чесноти, добра, Церкви, Бога. Знецінення людини є наслідком знецінення Бога. А зведення всього до засобу досягнення чиїхось корисливих цілей постало внаслідок того, що хвора релігійність у суспільстві довгі роки сприймала Бога як засіб виконання бажань. І коли виявилось, що Він – могутній, люблячий, свобідний, справедливий Творець, а не чарівна паличка для вдоволення примх, які Він не виконує, а навпаки застерігає проти того, що може нам зашкодити, ці суспільства, подібно до мешканців Геразинської околиці, попросили Його піти.

І Бог, шануючи їхній вибір, відійшов. А їх залишив на поталу вибраних ними за світоглядну основу атеїзму і агностицизму, секуляризації, які й породили усі вищезгадані антигуманні явища.

Намагаючись звільнити від Бога та Його законів усі сфери свого життя, вони натомість потрапили у полон ними ж встановлених безглуздих аморальних протиприродних правил. А що не усвідомлюють цього, вперто видаючи їх за свободу, то це поневолення лише посилюється, і стає дедалі важче вирватися з нього. Щораз складніше стає визначити причину різних катастроф та несправедливості, перед якими ці суспільства раптом постають. Вони схильні тоді звинувачувати будь-що і будь-кого, все більше віддаляючись від справжньої причини своїх бід – вибору життя без Бога і без віри.

Тож, щоб вирватись із цього замкненого кола, а ще краще, аби взагалі не потрапляти до нього, треба більше уваги приділяти питанням духовним, визнаючи їх пріоритетними і такими, які лежать в основі нашого суспільного життя. Це означає перестати бути байдужими до добра. Не відводити йому лише мізерну комірку у вигляді недільної Служби Божої, а дозволити наповнити усе, чим ми щоденно живемо: працю, побут, сім’ю, друзів, відпочинок. Інакше, як каже Ісус, син Сираха: «Горе серцю байдужому, бо, не мавши віри, буде воно беззахисне» (Сир 2,13). Натомість, взявши щит віри, ми здолаємо згасити всі розпечені стріли лукавого (Еф 6,16), бо, укорінивши своє життя у Божому законі, зможемо здерти з них фальшиве напилення знарядь звільнення, розпізнавши під ним смертоносну дію.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(5 голосів)

Також буде цікаво: