Мереживо пам’яті. Історія України у витинанках Дарії Альошкіної

За дверима Музею модернізму, у Львові, розгортається минуле України, вирізане на папері. Виставка «Мереживо століть» мисткині Дарії Альошкіної запрошує відвідувачів поринути в складно сплетений наратив української історії. Дев’ять масштабних панно передають ключові періоди, що формували нашу націю та державність. Мистецька композиція відчувається як історична мандрівка, зафіксована тонкою і символічною технікою витинанки. Від перших днів Трипілля до боротьби за незалежність, роботи Дарії Альошкіної охоплюють суть української стійкості та культурної еволюції. Сьогодні ми тут, щоб пройти цією історичною стежкою разом із мисткинею та відвідувачами, вдивитися у силуети витинанок і спробувати відчути дух народу.

«Трипілля»

Наша подорож бере свій початок між V і IV тисячоліттями до нашої ери, коли на теренах сучасної України розквітала Трипільська культура. Панно «Трипілля» в експозиції «Мереживо століть» постає перед нами символічним образом жінки як праматері, витканий із давніх знаків і архетипів. Витинанка зображує жіночий силует, який народжується з води.

«У дитинстві я не мала багато іграшок у селі, та пам’ятаю керамічні глиняні скульптури у вигляді стилізованих жінок. Форма такої статуетки і стала основою композиції цієї витинанки», – розповідає мисткиня.

Орнаментальні мотиви на панно взяті з трипільської кераміки. Вони символізують природні стихії: дощ, землю та воду – ті самі елементи, що забезпечили життя наших предків. Чіткі, графічні лінії витинанки нагадують візерунки на древніх посудинах, що тисячоліттями передавали сакральні знання про Всесвіт і про гармонійне єднання людини з природою.

«Скіфія»

Виставкова зала наповнена м’яким світлом, що огортає тонкі силуети паперової витинанки. Витончена, майже невагома структура вирізаного полотна відкриває перед нами символічний світ Скіфії – давньої цивілізації, що залишила по собі величні артефакти та культурні цінності. Центральна композиція витинанки – пектораль, відома як один із найвидатніших шедеврів скіфського золота. Її форми, відтворені у витончених прорізах паперу, передають складну символіку та майстерність давніх ювелірів. По кутах композиції – стилізовані фігури тварин, що нагадують скіфський «звіриний стиль».

«Я надихалася зображеннями скіфських мечів, пектораллю та орнаментами тієї доби», – говорить про це панно Дарія Альошкіна. Через прорізані візерунки авторка передає дух часу, його таємничість і велич.

«Київська Русь»

Переводимо погляд далі, перед нами – витинанка, яка оживляє образи Київської Русі, перегукуючись із величними фресками Софійського собору.

Мисткиня інформує, що «на цю роботу витратила найбільше часу – спогади з дитинства, коли стояла у Києві посеред собору і дивилася вгору настільки закарбувалися, що хотілося передати усе детально та енергетично». І справді, робота вражає своєю композицією. Центральний елемент – купол, що ніби підносить погляд догори, до духовного простору храму. Візерунки, ретельно вирізані в папері, відтворюють арочні форми, що нагадують про давню архітектуру Києва. Хвилясті лінії у нижній частині полотна символізують Дніпро – ріку, яка здавна була джерелом життя та сполучною артерією Русі. Ця витинанка – не лише про минуле, а й про те, як воно проростає в сьогодення. Вона нагадує, що Київська Русь не лише у підручниках, а й у нашій культурній ДНК.

Усі панно супроводжує тінь, невід’ємна частина експозиції, яка змушує подивитись на витвори інакше, уважніше вдивлятися та шукати глибші сенси. Світло проходить крізь паперову мережку й відкидає візерунки на стінах. Тінь деяких панно викриває особливі деталі, які не помітні на звичайному папері. Цей ефект змінює сприйняття витинанок, адже відвідувачам доводиться не просто оглядати експозицію, а взаємодіяти з нею: змінювати кут зору, наближатися, відходити, спостерігати, як світло грається з формами. У цій грі тіней можна побачити метафору самої історії – неочевидну, суперечливу, таку, що складається з безлічі пластів та набуває відмінного значення під час різностороннього споглядання.

«Анна Ярославна»

Серед мережевих візерунків експозиції особливе місце займає витинанка, присвячена Анні Ярославні. Її силует народжується із глека, наче з посудини, що зберігає пам’ять поколінь. Гілочки та листя, які тягнуться догори, перетворюються на міцне дерево – символ глибокого коріння. Ця композиція – не відображення історичної постаті, а радше спроба осмислити її спадщину через мистецтво. Анна, донька Ярослава Мудрого, залишила Київську Русь, щоб стати королевою Франції, але водночас її ім’я стало втіленням зв’язку між культурами. Мисткиня Дарія Альошкіна розповідає, що працювала над образом інтуїтивно, спираючись на власні враження від подорожі у французьке містечко Санліс, де жила Анна. Це відчуття закарбувалося у витинанці – ніжне й водночас сильне, як сама історія князівни.

Візерунки, що обрамляють фігуру Анни, перегукуються з давньоруськими орнаментальними мотивами. А міфологічні звірі уособлюють силу, мудрість і захист, нагадуючи про те, що історія нашого народу завжди була сповнена викликів, але водночас – глибокої культурної тяглості.

«Золота Орда»

Світло лагідно підсвічує витинанку, підкреслюючи її філігранні деталі. І ми зупиняємось знову, щоб зрозуміти, які сенси вкладено у панно «Золота Орда». Це витинанка-килим, на якому переплітаються символи двох світів – кочового й осілого, завойовника і землероба. По краю, ніби вінок із колосся, можливо знак нерозривного зв’язку з українськими степами, що були не лише полем битв, а й землею, де зароджувалося ремесло, культура, торгівля.

Мисткиня Дарія Альошкіна наголошує: «Завойовники, яких називали татаро-монголами, створили дуже велику імперію. Золотоординські хани будували на території сучасної України і Криму численні міста. Деякі з них існують і сьогодні: Кілія, Акерман, Старий Крим та інші». Стоячи перед цим панно, розумієш: історія України – це не лише боротьба, а й постійний діалог із тими, хто приходив на цю землю. У спадщину нам по  Золотій Орді залишились фортеці, міста, і візерунки, що сьогодні оживають у витинанці. Вони також нагадують про складність і глибину нашого минулого.

«Вишивка козацької старшини»

Наступне панно не можна просто оминути – воно зачаровує складністю ліній, динамікою форм та глибиною сенсів. Перехід від степових орнаментів Золотої Орди до вишуканих оздоб козацької старшини – мовчазне нагадування про зміну епохи. У панно, присвяченому козацькій вишивці, Дарія Альошкіна зуміла зобразити складну, але гармонійну взаємодію традиційних технік.

«Ця тема дуже мене надихнула і виявилася такою багатою, що я розгубилася – стільки було ідей. Складним завданням було стилізувати техніку вишивки під техніку витинанки – така стилістика не дуже притаманна моїй графіці», – зізнається мисткиня. Однак саме цей виклик і зробив панно унікальним. Орнаменти, що здаються суцільним візерунком, насправді складаються з десятків прорізаних елементів – стилізованих квітів, геометричних фігур, символічних знаків.

«Покрова»

Не менш значуще і наступне панно «Покрова». Важко сказати, що це звичайний мистецький витвір, це радше свідома візуальна молитва, що символізує духовний захист, віру та єдність українського народу.

«Покрова – символ Соборності. На витинанці зображення Богородиці, що на розпростертих руках тримає свій покров, в центрі якого відтворені орнаментальні вікна Соборів України», – пояснює Дарія Альошкіна.

Її тінь справляє враження самостійного витвору мистецтва. Богородиця постає перед глядачем у новому образі: обриси стають м’якшими, а орнаменти здаються ще складнішими. Цей ефект надає сенсової глибини витинанці: як покров Божої Матері охоплює Україну, так і її образ через тінь огортає виставковий простір. Це нагадування про невидимий, але відчутний духовний захист, що залишається з нами навіть тоді, коли здається, ніби ми залишилися наодинці.

«Модерн»

Історичними сходинками ми наблизились до витинанки «Модерн», витонченого поєднання давньої стилістики та сучасної графічної мови. Авторка роботи черпала натхнення у фасадному декорі Львова, де маскарони жінок обрамлені квітковими орнаментами. Центральним елементом композиції виступає стилізоване жіноче обличчя, обрамлене складною системою орнаментальних ліній, що перегукуються з формами модернового декору. Нижня частина панно розгортається у вигляді дерева-вазона, центром якого є «Квітка-Щедрик» – образ, натхненний графічною інтерпретацією волошки (блавату) в контексті музичної композиції Миколи Леонтовича.

«Жіночі постаті у моїй творчості посідають чи не найголовніше місце, мені подобається створювати, вигадувати і оживляти їх та їхні історії. У цьому проєкті, який здебільшого орнаментальний, я хотіла знайти місце і для жіночих образів», – пояснює Дарія Альошкіна.

«На Волю»

Дев’яте панно експозиції вирізняється особливим світловим акцентом. Жовті ліхтарі, спрямовані на витинанку «На Волю», контрастують із загальним освітленням виставки, привертаючи до себе особливу увагу. Панно «На Волю» – це візуальна метафора нескореності українців перед радянським режимом. Центральним елементом композиції є тернисте дерево, яке ніби проростає крізь час і випробування, уособлюючи боротьбу, страждання та силу духу. Його колючі гілки натякають на труднощі, біль та утиски, які довелося пережити нашому народові. Обабіч дерева злітають угору птахи – символи свободи, руху та надії. Їхня спрямованість вгору підкреслює невпинне прагнення до волі, до подолання обмежень і виходу з-під гніту.

«Птах вільний, він намагається вирватися з полону, як і наші люди, які всупереч жорстким законам не втрачали надії і боролися», – розповідає Дарія Альошкіна про своє панно. Ця витинанка, ніби символічний акт пам’яті та шани тим, хто, незважаючи на репресії, залишався нескореним.

Виставка «Мереживо століть» – це мистецький проєкт, який постає своєрідним діалогом поколінь, відтвореним у папері. Кожна витинанка тут – це розповідь, що веде нас крізь століття і нагадує про силу українського народу. Відвідувачі, затримуючи погляд на витончених візерунках, ніби читають історію заново, вдивляючись у символи та їхні відображення в тінях.

Проте цей діалог із минулим сьогодні набуває нового звучання. Війна, що триває в Україні, змушує нас ще гостріше відчувати зв’язок із нашою історією та спадщиною. Ця експозиція не лише про минуле – вона про сьогодення, в якому українці знову борються за свою культуру, свободу та право бути собою.

«Щодня, працюючи тут, я відчуваю, що перебуваю у справжньому раю», – ділиться працівниця музею. І справді, виставкова зала, залита м’яким світлом, наповнена не лише витинанками, а й тими історіями, що вони розповідають. Війна може руйнувати міста, але не здатна знищити дух народу. Бо поки звучить наша культура – живе і наша нація.