«Порядок денний» для країни Найактуальніше Суспільство 

«Порядок денний» для країни

Російська загроза стала одним із факторів, що тримає українських громадян в постійній напрузі. Безконечні розмови про можливий широкомасштабний наступ з боку РФ – це частина інформаційної кампанії в глобальному протистоянні Заходу і Москви. В цій складній ситуації українцям потрібно бути особливо пильними і готовими до розвитку будь-яких сценаріїв. А це означає бути сильними зсередини. Чи маємо ми цю єдність, впевненість і опору в Україні?

«Я переконана, що нашій країні потрібно постійно оновлювати порядок денний, бо ми давно вичерпали олігархічний сценарій розвитку України, – каже головна редакторка газети «День» Лариса Івшина перед початком круглого столу в редакції. – Іноді кажуть: такий народ, такий парламент, така політична еліта… А я завжди кажу, що це зліпок вивиху, штучно привнесеного в розвиток України в 1990-х. Просто зараз кут відхилення настільки великий, що потрібні великі зусилля, щоб це виправити. Чи здатний національний організм породити нову еліту і дати шанс для розвитку? Перш ніж думати в цьому напрямі, потрібно сформувати для себе порядок денний: ієрархію загроз і шансів. У нас сьогодні невипадкові гості, кожен із них має свою кредитну історію, й їм є що сказати».

До участі в цьому круглому столі була запрошена й Ганна Гопко – учасниця редколегії журналу «Листи до приятелів», громадська діячка, народна депутатка України VIII скликання, голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах (2014–2019). Пропонуємо ознайомитися з її відповідями на запитання, що були порушені в ході цієї бесіди.

Ганна Гопко
Ганна Гопко

«ЯКБИ У НАС ІСНУВАВ ІНСТИТУТ РЕПУТАЦІЇ, ТО МИ Б МАЛИ НЕ ПРОЄКТИ, А СПРАВЖНІ ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ»  

Вторгнення Путіна в Україну – це не просто боротьба за територію, як каже Лариса Олексіївна, це боротьба за місце в історії. Московія, Радянський Союз, путінська Росія – це один і той самий стиль грабунку нашої історії. Вони навіть назву «сперли». Мені подобається фраза, що Україна має позбавити Росію українозалежності, але для цього ми маємо докласти зусилля. Без укріплення ідентичності це зробити неможливо. Коли ми говоримо про порядок денний, то потрібно дати відповідь: чому на 30-му році відновленої незалежності ми не говоримо про лідерство України в регіоні, а говоримо про те, як захистити державність від нових загроз вторгнення й ескалації на Сході України?

– Якщо говорити про змарновані історичні шанси, то за ці 30 років, якби існував інститут репутації, ми би мали не політичні проєкти, а справжні політичні партії. Треба орієнтуватися на виклики держави, а не на олігархічні замовлення, як це відбувається у нас десятиліттями. Інститут репутації потрібно посилити інститутом виборця. За показниками міжнародних організацій, у нас проходять демократичні вибори, але це вибори без вибору, бо нам не пропонують кращих. У нас немає вибору між державниками, яким був Євген Кирилович Марчук для України, або, якщо говорити про західні орієнтири, – це Маргарет Тетчер для Британії, Голда Меїр для Ізраїлю, Вацлав Гавел для Чехії, Шарль де Голль для Франції. В Україні ми маємо застій, коли система перезасновується, але на олімпі одні й ті самі, тому що є проблеми із здоровою конкуренцією, не кажучи про альтернативу.

– Хобі Лариси Олексіївни – відкривати таланти. Це мало б стати місією освіти в державі: не просто давати знання, а кувати характер. Освіта – це перш за все про те, ким ми є для держави, а не лише що ми очікуємо від неї. Електорат, на жаль, формувався в розбещеній системі. Від продпакетів до ілюзій. Тому ми маємо цю електоральну інфантильність. Дивлячись на те, як британці реально включилися в посилення обороноздатності України і черговий шантаж Путіна, – це є можливістю мобілізувати наших партнерів. Мобілізувати їх уже не заявами про підтримку територіальної цілісності, а конкретними вчинками.

– Важлива думка – зовнішні загрози як стрижень для об’єднання. Але уявімо собі ситуацію, якщо в Росії почнеться сценарій дезінтеграції, як свого часу розвалювався Радянський Союз. Тоді національною ідеєю для України було – отримати незалежність, працювати на державу. Якою може бути наша національна ідея, якщо немає зовнішньої загрози? У нас є ті, хто монополізував патріотизм, опозиційність. Але зараз, якщо 60% готові чинити опір агресору, то інші не готові чинити такий опір.

Повна версія «круглого столу» була опублікована в газеті «День» за 28-29 січня 2022 року

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 голоси)

Також буде цікаво: