Зло саморозвінчується… Правда переможе! Найактуальніше Світоглядні орієнтири 

Зло саморозвінчується… Правда переможе!

Світле товариство! Нагадаймо собі одвічну істину: «Коли чортові приходить кінець, він починає біситися». На наших очах «бісяться» модерні виродки роду людського – і в межах власне імперій терору, демагогії та імперій потворного зиску, девіз яких «Скільки?», і за орієнтирами марнославних політичних ліліпутів, і як репрезентанти кредо «какая разница», і як «зомбі» тоталітарних систем, що успадкували від «победителей» наскрізь фальшивий, до того ж свідомо викривлений погляд на історію. Можна було б ігнорувати це явище, спираючись на думку знаменитого німецького філософа-романтика ХIХ століття Фрідріха Шеллінга: «Зло мусить неодмінно саморозвінчатися; це входить в задум Бога – усе має розвиватися добровільно».

Однак, паралельно, не можемо мовчати й вмивати руки, коли відчуваємо агресивність приречених на зневагу репрезентантів «передових цивілізацій», які перепудилися від чергового, щоправда «непрочитаного» вірусу, марнославних і відчайдушно агресивних, змавпізованих second hand, чи звичайних провокаторів, які «брешуть з допомогою правди» (орієнтир Бісмарка).

Причому уникаймо тотальних узагальнень – чи йдеться про певні народи в цілості, чи про професійні властивості певних категорій суспільства, чи про гендерний фактор. Історія кожного народу засвідчує: випродуковано й утверджено благородні думки й справедливі дії, водночас кожна національна спільнота «витворила» згаданих вище виродків роду людського. І власне вкрай дивовижна їхня агресивність ставала архітектором зла.

Нинішні міркування якраз і викликані, з одного боку – останніми цинічними передачами Гордона, деклараціями напористого депутата Бужанського, сумнозвісного Медведчука, керівника харківської організації партії ОПЗЖ карикатурного Лесика («опонент» високодостойних особистостей Ганни Гопко, Тимура Баротова, Петра Адамика, Любомира Мельничука, Святослава Літинського на передачі «Говорить Великий Львів на НТА», 18 червня 2020), з другого – ґрунтовними, наснажуючими публікаціями тижневика «Країна» (4 червня 2020) про талановитого українського поета Мойсея Фішбейна, який нещодавно відійшов у вічність, газети «Україна молода» (2 червня 2020) про зворушливі проукраїнські міркування поляка Пшемислава Маркевича, газети «Експрес» (11-18 червня 2020) про пригоди американця Джуди в Україні, який опанував солов’їну, зберігає вдома маленьке погруддя Тараса Шевченка, побував дружбою на українському весіллі, вміє ліпити вареники, варити борщ, став «Юрою з Коломиї».

Перші – вкрай цинічні, аморальні, але зарозумілі – розшарпують світосприйняття українців, прагнуть накреслити нам безрадісну перспективу (якщо ми не слугуватимемо кагебісту та імперіалісту В. Путіну), нав’язують двомовність, хоч 80 відсотків українців виразно ідентифікували себе саме українцями, для яких мова і земля – святиня. Рівно ж формують історичну свідомість найгіршого сталінського варіанту. Бужанський і Лесик демонстративно ігнорують українську мову; останній, хоч родом з Волині, в передачі намагався виправдати усе потворне, злочинне, що реалізовували комуністи за радянських часів. Вони ожили під сучасну пору, бо Зеленський та іже з ним послідовно фактично компрометують Українську Державу перед усім світом, слугують неукраїнському народові. Йому вже відкрито доводять кричущу некомпетентність, радять «забиратися геть».

Другі – усім своїм життям, поставою, орієнтацією на вартості святої правди-справедливості, пошанівкою усього благородного, що витворили усі без винятку народи, реалізовують візію Тараса Шевченка: «Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою» («Доля»), «Встане Україна. І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!…» («Стоїть в селі Суботові»).

Наведу, без коментарів, думки єврея Мойсея Фішбейна, поляка Пшемислава Маркевича.

Отже, Мойсей Фішбейн:

Мойсей Фішбейн
Мойсей Фішбейн. Джерело зображення: zbruc.eu

«Я – український націоналіст, яким повинен бути кожен поет… Я єврей. Народився в Україні. Пишу українською. Мої друзі-українці називали мене – цілком щиро – українським поетом і перекладачем…

Люди без мови, люди з відламаним корінням. Мій прапорщик Слись соромився того, що він – українець. У скутому красноярськими морозами ешелоні я привітав його з днем народження Тараса Шевченка. Він брутально вилаявся… На українців казав «хохли», на неслов’ян – «чурки»… Там, де Україна залишається Україною, мені ведеться добре. А де не залишається – там не буваю… Що для мене Чернівці? Це моє народження, моє дитинство, моє перше кохання, це найкращі роки життя… Мене пам’ятає тут кожен камінчик, бруківка чернівецька. Мені хочеться взяти це місто на долоню і голубити його… Україна має бути українською. Тільки тоді тут буде добре всім. Я вірю: Україна буде блискучою європейською державою. Так хоче Бог. Треба, щоб захотіли й усі ми. Всі…

Україна дала світові геніїв Вернадського. Пулюя. Але Україна була бездержавна. Тому їх ототожнюють не з Україною… 1985 року хлопців почали випускати з таборів. Я мріяв, що і Стуса випустять. Написав статтю про нього для однієї з найвпливовіших у світі газет – швейцарської «Neue Zurcher Zeitung». Обсяг був досить великий. Назва – «Одна українська доля. Муки Василя Стуса». Коли вийшла стаття, пішов на Східний вокзал у Мюнхені, купив кілька примірників газети. Радів, бо знав: її читають і в посольствах, і в спецслужбах. А ввечері подзвонили знайомі: «Маєш удома щось для заспокоєння? Стус загинув». Так воно збіглося»…

Мову треба любити. Мову треба обожнювати. Як жінку, як квітку, як зорі, як небо, як симфонію…

На жаль, у нашої влади є комплекс не лише бездіяльності, а й діяльності. Негативної. Там, де не керманичі, а кАрманичі. Перетасовується засмальцьована колода мічених карт. «Ур-р-ра-а-а! Ми на якісно новому етапі! Вбрання голого короля перелицьовано!». Їм потрібна не Україна. Їм потрібна українська територія…

Усе, абсолютно все, що є в моєму житті, маю завдяки друзям-українцям. Ви бачите перед собою щасливу людину. Нехай хто куди хоче – їде. Я повернувся в Україну» (Докладніше: «Країна», 2020. – 4 червня. С. 33-34).

Отже, Пшемислав Маркевич:

Пшемислав Маркевич
Пшемислав Маркевич. Джерело зображення: facebook-сторінка П.Маркевича

«Добродії та добродійки! Я «в Україні» нічого не хочу. Я живу в Польщі, жити в Україні наразі не маю наміру, я маю польське громадянство, обирати вам нікого не буду, до жодної політичної діяльності не вдаватимусь. Якщо я щось хочу, то я можу хотіти ДЛЯ України…

Для мене – поляка – все російське чуже, а Росія (імперія зла) – одвічний ворог. Так (у більшій чи меншій мірі) ставиться до Росії та росіян 85% поляків. Словом, я висловлюю свою польську думку і маю на це право… Я алергічно реагую на російську мову, вона мене дратує. Я не маю бажання її слухати… За 30 років моїх зв’язків із «російським» я зробив кілька винятків: ходив на вистави Чайковського та раз пішов у Львові на «Ревізора» Гоголя українською, бо хотілося піти до «Заньковецької»…

Якщо я пишу про росіян (російськомовних громадян України), то я знаю, що пишу, і не вмовляйте мене, що це українці. Я знаю росіян, знаю українців і знаю, чим є нація. На відміну від більшості з вас, я регулярно їздив до Росії від 1994 року по 2013-й, бувало, що двічі на місяць. Був там скрізь, не був лише «на Дальнем Востоке» та Новосибірську. Завдяки своїм поїздкам до Росії я перетворився з русофіла на лютого русофоба. Росіяни (більшість) – люди шовіністичні, агресивні, вульгарні. Авантюри, крики, матюки – на кожному кроці. Мене тільки раз пограбували за все моє життя. У Росії. Двічі мене побили – раз в Росії, раз – в Іспанії. Ставлення росіян до поляків – жахливе, випливає з їхнього шовінізму…

В Україні був безліч разів, не порахую. Завжди мені в Україні було добре, я не відчував ніколи тривоги та загрози. І любив вертатися. І далі хочеться до вас їздити. Я в Україні маю друзів. Таких людей, завдяки яким я вивчив українську мову. Я обожнюю українське мистецтво, зокрема літературу, але теж музику та живопис. Я прочитав більшість творів (перелік складає 15 знаних у світі українських письменників – Й. Л.). Твори Франка перекладаю польською мовою. Коли я в Україні – я можу не виходити з театру. Коли вчився у Луцьку, то приїжджав на сесії. Ходив до театру щодня. Вражає мене український фольклор. З українцями мені приємно проводити час. Українці, здебільшого, люди спокійні, сумирні (для життя в Польщі – засмирні), терпеливі, добрі. Більшість українців – позитивно налаштовані до поляків, бо українці зазвичай позитивно налаштовані до інших людей. В Україні мене ніхто не обікрав, не побив…

Нація – то спільнота людей, об’єднана навколо таких національних елементів, як мова, традиції, культура, історія, мистецтво. Із якого дива громадянин України, що не знає української мови, не послуговується нею, може бути членом спільноти, об’єднаної українською мовою та літературою, якщо він ніколи не прочитав жодного твору українською мовою, не заспівав жодної пісні українською мовою? Чого ви з мене робите дурня? Ніде у світі немає російськомовних поляків, німців, шведів, португальців. Лише у вас мають бути російськомовні українці? До того ж (переважно на Донеччині, Одещині, там, де найвища кількість людей розмовляє російською) п’яні, хамські, агресивні, галасливі. Плюють собі просто під ноги…

Росія потопає в алкоголізмі та наркоманії. Вимирає, бо це суспільство гниє. Це загальновідомі факти. Такого в Україні немає. Найнижча злочинність – на Тернопільщині – 97% україномовних. Україні бажаю українізації та дерусифікації. Аби сформувалася українська нація від Сяну до Дону» (Докладніше див.: Пшемислав Маркевич. «Не кажіть полякові, як він має ставитися до українців і росіян». – «Україна молода», 2020. – 2 червня)

Висновок:

Шукай правду, прислухайся до правди, навчай правди, люби правду, живи правдою, помирай за правду (останні слова Яна Гуса перед спаленням. – Констанц, Німеччина; 6 липня 1415 р.)

Практично абсолютна більшість людей або твердо переконана, або сподівається, що правда в кінцевому підсумку перемагає. Ось як це обґрунтував пророк Великобританії шотландець Томас Карлейль: «Нерозумні люди вважають: якщо покарання за злу справу не відбулося негайно, то тут на світі немає справедливості, а якщо є, то лише випадкова. Покарання за злу справу затримується іноді на декілька днів, іноді на декілька століть, але воно таке ж певне, як життя, таке ж неминуче, як смерть! У центрі світового коловороту все ще живе і говорить Бог. Бог справжній, як і в давні часи. Велика душа світу справедлива» (Томас Карлейль. Теперь и прежде. – М., 1994. – С. 305).

Томас Карлейль
Томас Карлейль

Воістину, добро і зло мають зворотній зв’язок, і він спрацьовує з точністю бумеранга. Згадаймо індійський абсолют – закон карми. У світоглядних побудовах усіх народів присутнє розуміння того, що не можна свідомо чинити кривди іншим чи зло усім. Історія – суддя справедливий. Закономірно саморозвінчується те, що не пасує Homo Sapiens, бо принижує людину як Боготвірний феномен своєю антиорганікою, розбалансованістю, навіть кумедністю. Також цей перехід наганяє закономірний страх, бо люди прагнуть гарантій, чи ця зміна епох забезпечить нормальне життя усім. Водночас усі очікуємо рішучих дій для елімінації (усунення) неправди з нашого буття, утвердження справедливості. Але з чого почати? З віри, яка зсуває гори!

Цілком реально докорінно змінити злу систему речей. Що й буде зроблено…

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(9 голосів)

Також буде цікаво: