«Оптиміст завжди перемагає». На пошану професора Віталія Войтка Найактуальніше Наука 

«Оптиміст завжди перемагає». На пошану професора Віталія Войтка

Написати статтю про Віталія Івановича Войтка, філософа, психолога, педагога спонукало святкування 60-річного ювілею кафедри філософії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». З цієї нагоди була організована міжнародна науково-практична конференція «Філософська спадщина П.В.Копніна і сучасна філософія».

Авторка цієї статті
Авторка цієї статті, декан філософського факультету ЛНУ ім. Івана Франка Людмила Рижак (у центрі) – учасниця конференції «Філософська спадщина П.В. Копніна і сучасна філософія». © kpi.ua

Програма конференції презентувала історію становлення кафедри та її завідувачів, від засновника – проф. Копніна П.В. у 1958 р. до нинішнього очільника кафедри – проф. Новікова Б.В.

І оскільки святкування ювілею – це не лише підсумок понад півстолітніх досягнень, але й пам’ять, то згадували й про науковців, які розбудовували кафедру та налагоджували теоретико-методологічний діалог між факультетами, – тобто про завідувачів кафедри.

Копнін та Войтко
Засновник кафедри філософії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», проф. Павло Васильович Копнін та його наступник, проф. Віталій Іванович Войтко

У 1959 р. завідувачем кафедри філософії після проф. Павла Васильовича Копніна було обрано доц. Віталія Івановича Войтка, який очолював її до 1972 року. Саме в 60-х роках науково-технічний прогрес піднімався на якісно вищий рівень, який, на думку М. Гайдеґера, буде йти щораз швидше, підпорядковуючи собі всі сфери буття людини. Власне, філософському осмисленню перспектив і загроз науково-технічного поступу присвятив себе батько. У 1966 році він захистив докторську дисертацію, в якій проаналізував соціальні наслідки науково-технічної революції, обґрунтував загально-соціологічний закон випереджаючого розвитку науки щодо техніки та виробництва – з’ясував закономірності функціонування антропотехнічного комплексу «людина – ЕОМ – середовище». Подальші його дослідження завершилися виданням у 1976 р. монографії «Соціальні та психологічні аспекти науково-технічної революції».

Проте головне своє завдання В.І.Войтко вбачав у формуванні наукового світогляду студентської молоді, розумінні нею наслідків науково-технічного прогресу, оскільки студентська молодь, опановуючи втілені у техніці наукові знання, стає співучасником не лише науково-технічного поступу, а й соціальних змін. Молодь вселяла оптимізм і впевненість у тому, що з розвитком технічної сфери розпочинається нова ера комфорту, добробуту й соціальної справедливості.

Захід уже в 70-і роки зіткнувся з екологічною та енергетичною кризами, можливі наслідки яких активно обговорювалися та осмислювалися у західноєвропейській і американській філософії та соціології.

Натомість у колишньому Радянському Союзі криза цивілізаційних основ індустріального розвитку замовчувалася, хоча філософсько-соціологічні напрацювання, зокрема і В.І.Войтка, були не лише теоретико-методологічно обґрунтовані, а й прагматично орієнтовані. Одначе філософські рефлексії стосовно науки, техніки та науково-технічної революції все ще залишалися значущими лише для вузького кола науковців і філософів.

Покликанням філософії в умовах ідеологічної заангажованості суспільства й освіти було формування оптимістичного погляду на науково-технічний прогрес. З одного боку, від філософа вимагалася професійна чесність і моральна відповідальність, а з іншого – філософ у колишній радянській Україні не міг бути вільним, перебуваючи у силовому полі компартійної ідеології. Культурно-філософський простір формувався в умовах незаперечного визнання істинності марксистсько-ленінського вчення, а його вплив укорінювався шляхом викладання марксистсько-ленінської філософії у всіх вищих закладах освіти.

Нагадаю, що у 60-80-х роках ХХ ст. нормативна філософська дисципліна мала назву «Марксистко-ленинская философия», тому підручники з такою ж назвою видавали лише у Москві (звичайно, російською мовою) Академія наук СРСР та Міністерство освіти СРСР.

Авторський курс лекцій проф. В.І.Войтка
Авторський курс лекцій проф. В.І.Войтка «Діалектико-матеріалістична філософія» для студентів технічних вузів

Але у 1972 році Войтко Віталій Іванович видає авторський курс лекцій «Діалектико-матеріалістична філософія» для студентів технічних вузів українською мовою. Безперечно, це був виклик тодішній ідеологічній системі, причому виклик потрійний: вперше видано такий навчальний посібник українською мовою і не у Москві, а у його назві не звучала ідеологічна заангажованість. Хоч у тексті підручника були посилання на твори К.Маркса, Ф.Енгельса, В.Леніна, однак то було радше традицією наукового книговидання.

Ще однією вимогою того часу було цитування матеріалів чергового з’їзду КПРС не лише у лекціях з гуманітарних дисциплін, але й з природничих і технічних. Проте автор не застрягає в ідеологічних кліше, а пропонує філософські концепти та розкриває їхній зміст. Зокрема, в передмові до підручника В.І.Войтко наголошує, що завданням філософії є формування світоглядної зрілості молоді. «У її формуванні, – зазначає автор, – важливе значення мають всі вузівські курси – і загальноосвітні, і профільні. Та провідна роль у цьому належить суспільним наукам, зокрема філософії». Такий підхід притаманний усьому навчальному посібнику.

Щоправда, в курсі лекцій відсутня критика марксистсько-ленінських ідей та їх практичного втілення на теренах СРСР. Цей й зрозуміло, адже критика в умовах тотального панування марксистсько-ленінської ідеології вважалася би проявом антирадянщини. Тим паче, що курс лекцій «Діалектико-матеріалістична філософія» – це перший навчальний посібник, написаний і виданий українською мовою. До того ж, це авторський курс лекцій, тобто В.І. Войтко бере відповідальність за зміст, мовну та мисленнєву культуру викладу філософського знання.

Особливо хотілося б зупинитися на мовному аспекті. Річ у тім, що від середини 60-х років розпочалася тотальна русифікація навчально-освітнього процесу з метою відчуження від національної мови та національної культури. Навіть у Львівському державному університеті – оплоті академічних традицій українства (з 1966 року по 1971 рік я була студенткою університету) – всі гуманітарні дисципліни і лекційні курси з професійних дисциплін викладали російською мовою. Рідна українська мова витіснялася на маргінес як побутова мова.

Батько високо цінував українську – рідну мову, якою він мислив, розмовляв і писав, хоча добре володів російською й англійською. Для В.І.Войтка українська мова як високорозвинена може і повинна бути мовою науки й філософії. Автор посібника писав: «Думка і слово людини являють її нетлінну красу і неперевершену силу. У них виражається глибина філософського узагальнення, блиск меткого спостереження, сміливість і творчий характер наукового аналізу».

Розуміння значущості національної мови у філософсько-наукових дослідженнях і формуванні наукового світогляду спонукало до розробки категоріально-поняттєвого інструментарію наукового і філософського мислення. Курс лекцій В.І. Войтка надавав можливість науковцям і філософам оперувати категоріями і поняттями українською мовою.

Культуру людського мислення й спілкування формують чіткі дефініції. Наприклад, визначення світогляду, яке подане у курсі лекцій, лаконічне й влучне, бо адекватно презентує його суть: «Світогляд є системою поглядів людини на світ, він виражає її ставлення до цього об’єктивного світу». До слова, у моєму авторському підручнику «Філософія» (2013 р.), я пропоную аналогічне розуміння світогляду. «Під світоглядом розуміють систему поглядів людини на світ та її місце у світі. Центральним поняттям світогляду є «погляд». Погляд завжди є результатом відібраного у досвіді знання, що містить у собі ставлення людини до речей, явищ та інших людей».

Оскільки курс лекцій «Діалектико-матеріалістична філософія» адресовано студентам технічних вузів, то В.І.Войтко зосередив свою увагу на категоріальній структурованості й цілісності філософського знання. Категоріальність як принцип структуризації знання не лише філософського, а й природничо-наукового та технічного слугує інтерпретуючою основою єдності буття природи та техносвіту, створеного людиною. Опановуючи категоріальну структуру мислення, наголошував автор, «учений виходить за вузькі межі своєї спеціальності й піднімається до пізнання об’єктивного світу в його взаємозв’язках та опосередкуванням, до розуміння світу як системи універсального взаємозв’язку, що перебуває в постійній зміні. З цих світоглядних позицій учений краще орієнтується в окремих явищах, у конкретних науках».

Філософське розуміння єдності світу в курсі лекцій розглянуто у контексті відкриттів структури мікросвіту у квантовій механіці, мегасвіту – в астрофізиці та атомно-молекулярної структури макросвіту – у хімії. Переконана, що такі розлогі виклади наукових досягнень у галузі фізики, хімії, астрономії та біології, їх діалектична інтерпретація були результатом плідного спілкування батька з науковцями Київського політехнічного інституту.

Про вплив на автора науково-дослідницького середовища свідчать і сформульовані наукові проблеми, які ще потребували розв’язання та філософського осмислення. Зокрема, проблема безпосередньої передачі думок на відстані, на думку В.І. Войтка, залишається в науці відкритою. Завдання ж полягає в тому, щоб досліджувати цю проблему строго об’єктивно, з матеріалістичних позицій. До слова, лише через півстоліття завдяки досягненням квантової, комп’ютерної та біомолекулярної революцій, науковці працюють над розробкою технологій, які б давали змогу завантажувати в мозок спогади і навички за допомогою комп’ютерів. Відомий науковець, експерт у ділянці високих технологій Мічіо Кайку пише, що «це лише питання часу, і колись ми зможемо вносити штучні спогади в наш мозок… Імовірно, колись науковці створять такий собі «інтернет розуму»…, за допомогою якого ми розсилатимемо думки й емоції по всьому світу електронними засобами». Інакше кажучи, філософ, що володіє прогностичною методологією, – а батько володів нею, – ставить проблеми у руслі можливого наукового пошуку.

Вперше в курсі лекцій В.І. Войтко дає визначення наукового пошуку як евристичного інструментарію пізнання та здобуття нових знань. У процесі наукового пошуку важливе оволодіння філософською методологією, вміння розумно користуватися досвідними та теоретичними засобами пізнання. Щоб іти попереду світової технічної думки, наголошує автор, потрібен добре організований науковий пошук.

В.І. Войтка характеризує відкритість у постановці й обговоренні актуальних наукових ідей та їхньої технічної реалізації. Як сучасник становлення технічної кібернетики, автор вміщує у курс лекцій параграф «Мислення і кібернетика». Визначення кібернетики як науки про загальні закономірності процесів керування й зв’язку в організованих системах, а також перетворення інформації у складних керуючих системах знайомило студентів із досягненнями української наукової думки. Адже Україна в 50-х роках ХХ ст. була однією із трьох країн, де було розроблено теорію автоматизованих електронних обчислювальних машин (ЕОМ) і технічної кібернетики. А на початку 70-х років в Інституті кібернетики уже було створено першу ЕОМ – М-220. Вона моделювала людське мислення, його раціонально-логічні розрахунки.

Безперечно, що виникнення кібернетики та створення на її основі ЕОМ значно розширило науково-пізнавальні та практичні можливості людини. Водночас, наголошував В.І.Войтко, постали і принципово важливі питання: у чому схожість і в чому істотна відмінність людського мислення і «машинного мислення»? Розмірковуючи над новим терміном – машинне мислення, – що виник із створення ЕОМ, автор стверджує: те, що робить машина, є не мисленням, а лише фізичним моделюванням мислення. Тому Віталій Іванович доволі оптимістично оцінював роль ЕОМ у життєдіяльності суспільства. «Застосування машин має на меті не заміну людини машиною, а колосальне збільшення можливостей людини внаслідок використання машин».

Розвиток кібернетики та ЕОМ спричинили до розробки нових методів  наукового пізнання, передовсім, моделювання. Метод моделювання широко почали застосовувати у 70-х роках ХХ ст. У курсі лекцій з філософії В.І.Войтко подав вичерпну характеристику методу моделювання, типи моделей та їхні функції у науковому пізнанні. На думку автора, моделювання – не лише потужний інструментарій наукового пізнання, а й прогнозування, яким мають оволодівати студенти як майбутні науковці та фахівці.

Як сучасник науково-технічної революції В.І. Войтко досліджував не лише її наявні та можливі наслідки, а й перспективи подальшого розвитку науки й техніки та їхнього взаємозв’язку. Підсумком аналізу став сформульований автором закон випереджаючого розвитку науки у відношенні до практики. Евристичну силу науки Віталій Іванович убачав у тому, що наукове мислення, слідуючи внутрішній логіці розвитку, веде до таких результатів, які не тільки не були раніше встановлені, а й принципово недоступні безпосередньому відтворенню у досвіді. Це був період конституювання некласичної науки, в якій безпосередній досвід поступався місцем раціонально сконструйованій моделі досліджуваного об’єкта засобами формалізації та математичної логіки.

В.І. Войтко був не лише успішним науковцем, а й організатором науки. Свій науково-організаторський талант Віталій Іванович розвинув та практично реалізував, працюючи директором Науково-дослідного інституту психології УРСР у 1972-1983 рр. За науковий доробок та особистий внесок у розвиток філософії та психології, освітньо-професійну та виховну діяльність проф. В.І. Войтка було обрано членом-кореспондентом АПН СРСР (1978 р.). За його редакцією вийшло два видання «Психологічного словника» (1976, 1982).

«Психологічний словник»
«Психологічний словник» за редакцією проф. В.І.Войтка витримав два видання – 1976 та 1982 рр.

Розробка та видання «Психологічного словника» були продовженням роботи над категоріальною структурою мислення та запровадження української термінології в психології. «Психологічний словник» презентував не лише історію психології, а й диференціацію напрямків дослідження, які вперше були представлені як наукові дисципліни: авіаційна психологія, космічна психологія, вікова психологія, диференційна психологія, соціальна психологія, юридична психологія та ін. Історичних змін зазнав і категоріальний апарат психології: поряд із традиційними поняттями у словнику подані нові, що глибше і повніше розкривають не лише предмет психології, а й сфери її застосування. Зокрема, антропотехнічний комплекс, біоніка, штучний інтелект, технічне мислення, технічне моделювання психічних процесів, технічне моделювання психічних функцій тощо. До слова, у «Психологическом словаре» московського видавництва «Политиздат» у 1990 р. цих понять немає. Це свідчить про те, що авторський колектив під керівництвом В.І. Войтка був високопрофесійний та працював над перспективними напрямками дослідження.

Як директор Науково-дослідного інституту психології УРСР В.І. Войтко працював над розширенням наукової проблематики. За його ініціативи було створено лабораторію сучасних інформаційних технологій навчання (1972 р.). Колектив лабораторії спільно із співробітниками Інституту кібернетики АН УРСР працювали над проблемою підготовки непрофесійних користувачів ЕОМ.

Водночас результати досліджень впроваджувалися в освітній процес. Зокрема, Віталій Іванович – автор новаторського особистісно-рольового принципу, який успішно використовував у навчальному процесі. Сутність цього принципу лаконічно сформульовано у «Психологічному словнику» (1982): він «фіксує той об’єктивний факт, що системотворчими складовими в реалізації групової форми буття людей виступають особистість і соціальна роль. Під час аналізу функціонування особистості в соціальній групі необхідно враховувати не лише те, що і як вона робить, а й як її діяльність співвідноситься з діяльністю інших людей, як вони її сприймають і оцінюють, якими шляхами розгортаються складні процеси соціалізації особистості, а також ставлення особистості до рольових норм – вимог і цінностей». Соціально-психологічна значущість особистісно-рольового принципу, на думку автора, передовсім полягає в окресленні рольової перспективи особи, забезпеченні кожній особі рольового, статусного зростання у реалізації її життєвої програми.

З 1983 року до 1989 року проф. В.І. Войтко працював у Центральному інституті удосконалення вчителів Міністерства освіти УРСР та досліджував соціально-психологічні проблеми педагогічного процесу, зокрема психолого-педагогічні проблеми безперервної освіти дорослих. Запропонований Віталієм Івановичем особистісно-рольовий підхід до організації навчального процесу дорослих враховував психологічні особливості учнів, їхні індивідуальні схильності та інтереси, дозволяв повніше реалізувати завдання підвищення кваліфікації вчителів через рольове професійне спілкування.

Результати наукових розвідок проф. В.І.Войтка опубліковано в низці оригінальних праць із психології навчання та виховання, соціалізації молоді, психологічної культури вчителя тощо.

Проф. В.І.Войтко підготував 41 кандидата наук з філософії та психології. Він був членом двох спеціалізованих рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій.

Формування оптимістичного світовідношення молоді було для В.І.Войтка стрижнем його науково-професійної та педагогічної діяльності. Девізом його життя був принцип: оптимістично налаштований завжди перемагає. Він надихав на творчість і мужність плисти проти течії.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: