Вірмени Львова – хроніка пам’яті чи забуття? Історія Найактуальніше 

Вірмени Львова – хроніка пам’яті чи забуття?

Значною мірою історія вірмен – це історія боротьби пам’яті та забуття. Ось, приміром, вірмени Львова. Втративши батьківщину після монголо-татарської навали в середині XIII століття, представники цього народу оселилися в різних куточках Європи й Азії. Одним із міст, де утворилася численна вірменська діаспора, став Львів.

Вірмени, як і інші етнічні меншини, селилися у середньовічному місті компактно. Проте ця згуртованість була не показова, а глибинна й осмислена. Вона допомагала багатьом людям, відірваним від дому, берегти пам’ять про своє коріння. І якщо сьогодні заповітна мрія майже кожного емігранта – якнайшвидше інтегруватися в нове середовище, то колись найбільшим щастям вважалося зберегти свою ідентичність.

Мапа Великої Вірменії
Мапа Великої Вірменії часів Тиграна Великого, II століття н.е.

Вірмени мали власний квартал за мурами Львова у північній частині, неподалік центральної Ринкової площі. Вони привезли із собою власну віру – найдавнішу в східнохристиянському світі, схожу на православ’я з елементами язичництва. Вони шанували главу своєї Церкви – Католикоса всіх вірмен – незалежно від місця свого перебування, а отже, відчували духовний зв’язок зі своїми земляками і у Львові, і в Лодзі, і в Кракові, і в Коломиї…

Вірменська меншина Львова просто перед носом римо-католицької міської ради збирала власні віча, здійснювала традиційне правосуддя й займалася торгівлею. Звісно, таке самоврядування ніхто не збирався терпіти.

Надавши перевагу соціальному статусу й економічній свободі, перша хвиля вірмен Львова поступово асимілювалася з місцевим населенням. Якщо вірити документам тієї доби, 1630 року вірменський єпископ Миколай Торосевич прийняв католицизм. Покоління за поколінням вірмени Львова переходили на польську мову в побутовому спілкуванні, а їхні прізвища щоразу більше ставали схожими на польські.

Як наслідок, із понад двох тисяч вірмен, які мешкали у Львові в XVII столітті, до початку XX століття не залишилося майже нікого.

Надгробні плити біля Вірменського кафедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці безсловесно розповідають цю історію забуття: що старіший напис, то менше на ньому вірменської – спершу її витіснила латинська абетка, а відтак польська мова.

Інтер’єр Вірменського кафедрального собору
Інтер’єр Вірменського кафедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці у Львові. © Юлія Сверчкова

Однак тяглість перебування вірмен у Львові ніколи не обривалася остаточно. Журналіст газети «Kurier Galicyjski» Юрій Смірнов зазначає, що у різній чисельності вірмени регулярно прибували до міста.

Уже в 20-х роках XX століття вірмени знову почали масово з’їжджатися до Львова. Цього разу – із різних куточків СРСР. Це були сім’ї, нащадки яких сьогодні ходять поруч із нами вулицями Львова. Ці люди знали, але навряд чи могли усвідомити, що багато століть тому їхні співвітчизники знайшли в цьому місті свій дім, стали найкращими ювелірами, шкіряниками, гаптувальниками, працювали на замовлення королів, часто вільно розмовляли чотирма-п’ятьма мовами… Вони просто приїхали і знайшли у Львові щось зовсім інше, збагативши цим вірменську історію міста.

Юрій Смірнов розповідає: «У 1920-х було створене вірменське товариство, яке налічувало значну кількість членів, видавався журнал «Посланець св. Григорія», присвячений виключно вірменській тематиці. Мова не була забута: курс вірменської діяв у Львівському й Варшавському університетах і мав щороку достатньо охочих до навчання слухачів». До початку війни у Львові знову сформувалася потужна вірменська громада: цього разу вона налічувала 5 000 представників, а це у 2,5 рази більше, ніж у середні віки.

Юрій Смірнов розповідає історію вірмен Львова
Юрій Смірнов розповідає історію вірмен Львова у міській кав’ярні «Штука». © Олександр Шамов

Багато в чому вірмени змінили Львів. Приміром, Юліан Захаревич побудував головний корпус НУ «Львівська політехніка», а також Львівський національний етнографічний музей, на куполі якого розміщена єдина в світі «сидяча» статуя Свободи. Син Юліана – Альфред Захаревич – автор проекту майже всіх будівель, що розташовані за пам’ятником королю Данилові Галицькому. Теодор Торосевич, галицький фармацевт і біохімік, відкрив цілющість вод Трускавця й Моршина, які сьогодні споживає вся країна. Ігнатій Лукасевич, польський технолог, вірменин за походженням, 1853 року винайшов першу гасову лампу. Кароль Мікулі, улюблений учень Шопена, – засновник Галицького музичного товариства у Львові, перший директор Національної львівської філармонії.

Могила Теодора Торосевича
Могила Теодора Торосевича на Личаківському цвинтарі у Львові. © Neovitaha777

Але вірмени змінили не лише Львів, але й львів’ян. Завдяки їм ми отримали чимало благ, якими користуємося й сьогодні. Представники цього народу писали нашу спільну історію. Вони були серед інших меншин, що зробили Львів мультикультурним, а саме цю особливість тепер так цінують туристи з інших міст України і закордону. Окрім того, вірмени – не тільки львівська, але й загальноукраїнська меншина. Згідно з переписом населення 2001 року, їхня діаспора в Україні налічувала понад сто тисяч людей. Вірменин Сергій Нігоян загинув за Україну.

Цього разу від нас також залежить, що переможе ‒ пам’ять чи забуття.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: