Президент – Августин Волошин. А хто головнокомандувач? Історія Найактуальніше 

Президент – Августин Волошин. А хто головнокомандувач?

Цьогоріч виповнюється 80 років з моменту постання Карпатської України, котра, як самостійна держава (влада, територія й населення перебували в руках вибраного народом уряду та його армії), формально проіснувала лише два дні, але насправді оборону своєї самостійності вела довше, ніж Франція, Польща чи Чехословаччина. Про уряд цієї формації на закарпатських теренах та її очільника Августина Волошина (на верхньому фото праворуч) написано чимало, а от постать Сергія Єфремова (ліворуч), головнокомандувача Національної оборони Карпатської України малознана в наші дні. Ким же був кадровий офіцер п’ятьох (!) різних армій (в кожній із яких він залишив помітний слід), що організовував та провадив оборону українських земель на Закарпатті у драматичному березні 1939 року?

Шляхами Великої війни

Сергій Єфремов народився на Черкащині в селі Зеленьково 20 вересня (за іншими даними – 28 серпня) 1893 року в родині учителя Федора Єфремова, котрий був рідним братом іншого Сергія Єфремова – авторитетного діяча Української Народної Республіки і видатного науковця. Батько й мати хлопця були активними діячами товариства «Просвіта», тож у домі постійно лунала українська мова, і Сергія виховували в проукраїнському дусі.

Військову службу хлопець не вважав своїм покликанням, але військові школи – чи не єдині навчальні заклади, де вихідці з учительських сімей могли навчатися безкоштовно. Коли Сергій підріс, батько відвіз його у київське Констянтинівське піхотне юнкерське училище. Муштра і сувора дисципліна, на диво, сільському хлопцеві не стали мукою, то ж після закінчення училища він таки обрав військову кар’єру.

Сергій Єфремов
Сергій Єфремов у формі полковника словацької армії. © ruthenos.org.ua

У 1914 році Сергій Єфремов закінчив Військову академію в Києві. Отримавши офіцерські погони, Єфремов одразу вирушив на фронти Першої світової війни, у 87-й Нейшлотський піхотний полк російської армії. В окопах молодий офіцер не відсиджувався, сміливо йшов в атаку і вдало діяв у відбитті ворожих наступів. Зазнав декількох поранень і за мужність був нагороджений медалями та орденами. Наприкінці війни Єфремова перевели у 271-й запасний піхотний полк до Катеринослава, де продовжив лікуватися у військовому шпиталі.

Саме в катеринославському шпиталі офіцер Єфремов долучився до українського національно-визвольного руху. Незважаючи на те, що пересуватися міг лише з милицями, Єфремов активно виступав на зборах та мітингах, закликаючи всіх здорових чоловіків до формування українських військових легіонів.

У час Центральної Ради очолював Українську військову раду Катеринославщини, від імені якої виступав на двох українських військових з’їздах у Києві.

Залікувавши рани, восени 1917 року очолив загін вільних козаків та гайдамаків, що став на захист Катеринослава від більшовиків. Єфремов очолив оборону залізничного вокзалу у місті. Сили були нерівними, і на початку 1918 року гайдамаки змушені були відступити в напрямі Києва.

Отаман Єфремов і його підопічні брали участь у боях проти армії Денікіна, яка зайняла Київ і розпочала полювання на національно свідомих українців. У 1920 році отримав звання підполковника Армії УНР.

Закарпатський вояж

Після падіння УНР Сергій Єфремов перебрався до Праги. На відміну від багатьох інших українських вояків, які опинилися поза межами рідних земель, його не інтернували до табору, а прийняли на службу в Чехословацьку армію. Зваживши на військовий досвід Єфремова та його знання української мови, офіцера скерували на службу в Підкарпатську Русь, яку після закінчення Першої світової війни офіційно приєднали до Чехословаччини. Із таким територіальним розподілом не змирилися новопосталі Польща й Угорщина, але до пори, до часу не проголошували претензій.

Карпатська Україна в складі Чехословаччини
Карпатська Україна в складі Чехословаччини у 1928-1938 рр.

Закони Чехословаччини не дозволяли кадровим армійським офіцерам брати участь у політичному житті країни, тому Єфремова майже не видно серед численних українських громадсько-політичних діячів, що обрали Прагу як одну з резиденцій для підготовки прийдешніх визвольних змагань. Проте у своїх спогадах, виданих у Північній Америці та в 2000-х роках перевиданих в Україні, Сергій Федорович стверджує, що в міжвоєнні роки часто відвідував Августина Волошина у його помешканні в Ужгороді.

Будинок, в якому жив і працював Августин Волошин
Будинок, в якому жив і працював Августин Волошин (Ужгород, вул. Волошина, 36). Сьогодні тут розміщується дитячий садочок №40
Меморіальна дошка на будинку Августина Волошина
Меморіальна дошка на будинку Августина Волошина в Ужгороді. Фото Олексія Редлиха

Про Сергія Єфремова знову заговорили з 1938 року – після того, як чехословацький уряд надав Карпатській Україні автономію. В уряді Карпатської України він спочатку був директором відділу фінансів і тільки придивлявся до того, як відбувалося формування «Карпатської Січі» – формації, котра згодом стала офіційною армією української держави на Закарпатті.

«Карпатська Січ» постала у листопаді 1938 року. На перших порах її завдання полягало в тому, щоб паралізувати терористичну діяльність угорських і польських диверсантів. Керівництво організації безперервно проводило військовий вишкіл і старшинські курси серед добровольців, які ніколи до того не були у війську, але прагнули прислужитися своєму народу. Січові гарнізони були створені у важливих стратегічних пунктах: Хусті, Королевому, Іршаві, Торуні, Ставному, Перечині. Загальна кількість січовиків налічувала близько 15 тисяч осіб.

Карта території Карпатської України
Карта території Карпатської України

Після проголошення 15 березня 1939 року Карпатської України самостійною державою, а «Карпатської Січі» – її армією Сергій Єфремов за дорученням міністра війни Степана Клочурака став комендантом «Карпатської Січі» і сформував генеральний штаб війська. За словами В. Ґренджи-Донського, наддніпрянець був «людина енергійна, старий вояк і колишній офіцер чехословацької армії». Поміж усіх урядовців новопроголошеної держави мав чи не найбільший військовий досвід.

Попри напружену організаційну роботу в штабі армії, саме Сергій Єфремов увечері 15 березня 1939 року звернувся до населення з промовою, яку кожні півгодини транслювало радіо з Хуста. У цій промові були й такі слова: «Народе Карпатської України! Українці й українки!.. Уряд Карпатської України видав наказ створити українську армію, ядром та основою якої стають січовики й січовички. Мене влада призначила комендантом Національної оборони. Нас чекає нерівна за своєю силою і зброєю боротьба з нападником, але заховаймо спокій і негайно ставмо чоло ворогові…»

Бійці Національної оборони
Бійці Національної оборони (лютий – перша половина березня 1939 р., Хуст). © history.vn.ua

У цій же промові новопризначений комендант роз’яснив, що робити зі зрадниками та ворожими агентами, як їх затримувати та куди передавати.

За словами С. Росохи, який брав безпосередню участь у березневих подіях 1939 року, «із усіх закутин Карпатської України горнуться українці до своєї столиці, голосяться до війська. Карпатська Січ поспішно озброює свої полки й сотня за сотнею, з піснею на устах, ідуть на фронт, щоб в огні й крові здати іспит своєї державницької зрілості».

Попри те, що на заклик відгукнулося чимало українців, зброї та обмундирування на всіх бракувало. Доводилося відвойовувати амуніцію у поляків, угорців і чехів. А угорські війська підступали щораз ближче до Хуста.

Січовики чинили запеклий опір супротивнику в Хусті, Севлюші, на лінії Берегове-Хуст, відбили наступ поляків у Торуні… Однак сили були нерівними.

Угорські війська в окупованому Хусті
Угорські війська в окупованому Хусті 16 березня 1939 р. На відміну від угорської армії, українське військо було погано оснащене і практично не мало військової техніки. © memory.gov.ua

Зі спогадів С. Росохи відомо, що «озброєння і чисельність мадярів переважала над січовиками й вирішувала бої у їх користь, але сильний дух спротиву й безмежна любов до своєї батьківщини зуміли робити чуда, що малочисельна й так слабо озброєна українська армія змогла ставити такий сильний опір… Мадярські старшини опісля заявляли з здивуванням, що ніколи не очікували такого завзятого спротиву й такої боєздатності карпатських січовиків».

Сергій Єфремов у своїх спогадах про події березня 1939 року писав: «Національна оборона Карпатської України не мала своїх дивізій, бригад чи навіть полків, але своєю боротьбою, в якій не було пощади ні супроти ворога, ні супроти себе, боротьбою, яка вимагала самопожертви та найбільшого напруження всіх тілесних і духовних сил, боротьбою без досконалого озброєння, без належної військової підготовки, серед найбільших невигод зими й терену, боротьбою безнадійною й може даремною для сучасників, але важною, необхідною й невідкличною на майбутнє – запричастилися визвольних змагань усіх наших земель та пов’язалися з ділами всеукраїнської сили та її історії».

Група селян біля будинку, де проходив перший Сойм Карпатської України
Група селян біля будинку, де проходив перший Сойм Карпатської України. © dazo.gov.ua

Чи були ці жертви й пролита кров марними? Ні, адже як писав у спогадах ще один учасник тих подій В. Бірчак: «Хай ворог знає, що ми вже не ті самі, що були колись, перед війною. Ми сталися свідомі українці і ми закоштували великого божого дару – волі… Ворог може своїми скорострілами й гарматами зайняти наші землі – та наших душ він не займе. Ми сталися українцями й ними вже залишимося».

Агітаційні плакати Карпатської України

Постання Карпатської України і героїчна боротьба за неї десятків тисяч українців були підставою для того, щоб приєднати ці закарпатські землі до складу Української РСР в повоєнні роки. Йосип Сталін та його поплічники хоч і доклалися до смерті Августина Волошина, але на прикладі Карпатської України мали незаперечний аргумент перед урядом Угорщини щодо приєднання цих земель до української складової СРСР.

Із Карпат за море-океан

Полковник Михайло Колодзінський
Полковник Михайло Колодзінський у березні 1939 р. очолив Збройні Сили Карпатської України. Розстріляний угорцями 19 березня 1939 р. © territoryterror.org.ua

16 березня 1939 року, Сергій Єфремов, зваживши на всі обставини, віддав наказ евакуювати державні установи з Хуста до Румунії. Майже увесь архів уряду Карпатської України наказав спалити, щоб уберегти людей, які залишалися на рідних землях, від репресій з боку угорської та румунської влади.

Оборону Хуста та командування «Карпатською Січчю» Єфремов передав своєму заступнику – Михайлові Колодзінському-Гузару, який поліг за два дні після того на полі бою, до останнього пострілу захищаючи столицю Карпатської України. Тим часом Єфремов доставив членів уряду до Румунії, а згодом забезпечив їх переїзд на Балкани, до Воєводини. Однак бентежна його душа на цьому не заспокоїлася.

1 вересня 1939 року український полковник став офіцером армії новопосталої Словаччини. Дві її дивізії у складі німецької армії у війні проти СРСР воювали на теренах України, але чи був у цих підрозділах Сергій Єфремов – достеменно невідомо. Наприкінці війни він опинився в Празі, де мешкало чимало колишніх урядовців Карпатської України.

Перед приходом радянських військ виїхав до Австрії, де після закінчення війни опинився в таборі для переміщених осіб «Ляндек» в американській окупаційній зоні.

У 1949 році емігрував до США. Спочатку замешкав у Міннеаполісі, а згодом перебрався до Нью-Йорка. Активно долучився до життя української громади в Північній Америці, його ім’я часто фігурувало на шпальтах україномовної преси.

Спогади С.Єфремова
Спогади С.Єфремова перевидало у 2009 р. видавництво «Ґражда» (Ужгород), а в 2019-му – «Лілея-НВ» (Івано-Франківськ)

Написав і опублікував книгу спогадів «Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні», котру в 2009 році перевидали в Україні. В США колишні високі чини української визвольної армії підвищили його до звання «генерал-хорунжий Армії УНР».

Помер Сергій Єфремов 18 грудня 1966 року в шпиталі у місті Асторія, штат Нью-Йорк. Вічний спочинок знайшов на українському цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку.

Могила полковника Карпатської Січі Сергія Єфремова
Могила полковника Карпатської Січі Сергія Єфремова та його дружини, Етелки Єфремової
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(8 голосів)

Також буде цікаво: