ІВАН ПАВЛО ВЕЛИКИЙ (Частина 2. «Друг вашого благородного народу») Історія Найактуальніше 

ІВАН ПАВЛО ВЕЛИКИЙ (Частина 2. «Друг вашого благородного народу»)

23-27 червня 2001 року Іван Павло ІІ відвідав Україну, про яку часто повторював: «Улюблена земля України», «Святая батьківщино моя». З цієї нагоди було випущено спеціальний здвоєний номер журналу «Світло», який виходить у Торонто в Канаді. Подаємо витяги з найбільш промовистих публікацій.

Спеціальний випуск журналу «Світло»
Спеціальний випуск журналу «Світло», над яким свого часу працювали журналісти нашої редакції

1. Виступи Івана Павла ІІ у Києві та Львові

Вітальна промова Івана Павла ІІ в Бориспільському аеропорту 23 червня 2001 року

<…>

Пpoтягoм сторіч український народ зазнав надзвичайно важких і виснажливих випробувань. Залишаючись у межах щойно закінченого століття, як нам не згадати про бич двох світових воєн, повторні голодомори, нищівні стихійні лиха, усі ті дуже сумні події, які залишили за собою мільйони жертв? Зокрема, під гнітом тоталітарних режимів, як комуністичного, так і нацистського, народ був під загрозою втрати власної національної, культурної та релігійної ідентичності, бачив винищення своєї інтелектуальної еліти, охоронця народної та релігійної спадщини нації. І, нарешті, вибух атомного реактора в Чорнобилі, з його драматичними та безжалісними наслідками як для навколишнього середовища, так і для життя стількох людських істот. Але саме відтоді рішучіше розпочався підйом. Ота апокаліптична подія, яка дала поштовх вашій країні відмовитись від ядерної зброї, також спонукала громадян до енергійного пробудження, спрямовуючи їх на мужній шлях відновлення.

Важко пояснити епохальні зміни двох останніх десятиріч виключно людським ходом подій. Але, яке пояснення ми не хотіли б їм дати, певно, що з цього досвіду виплила нова надія. Важливо не розчарувати сподівань, які тепер пульсують у серцях стількох, а понад усе в молоді. І тому тепер в містах і селах України так терміново необхідно, за загальним вкладом усіх, сприяти розквітові нового, справжнього гуманізму. Це мрія, яку ваш великий поет Тарас Шевченко виявив у відомій поезії: «…врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі!»

Прибуття до Києва
Прибуття до Києва 23 червня 2001 року. © Wojtek Laski / Getty Images

Україна має виразне європейське покликання, яке підкреслюють також і християнські корені вашої культури

Дорогі українці, обіймаю вас усіх, від Донецька до Львова, від Харкова до Одеси та Сімферополя! У слові Україна є заклик до величі вашої Батьківщини, яка своєю історією засвідчує особливе покликання бути межею та дверима між Сходом і Заходом. Протягом сторіч ця країна була привілейованим перехрестям різноманітних культур, місцем зустрічі духовного багатства Сходу й Заходу.

Україна має виразне європейське покликання, яке підкреслюють також і християнські корені вашої культури. Висловлюю побажання, щоб ці корені могли зміцнити вашу національну єдність, запевнюючи здійснюваним тепер реформам життєдайні соки справжніх цінностей, із яких усі могли б користати. Нехай же ця Земля й далі розвиває своє благородне завдання, з гордістю, яку висловив щойно цитований поет, коли писав: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Народе, що живеш на цій землі, не забувай цього!

Проповідь Папи на Візантійській Літургії у Києві

<…>

У цю особливу хвилину бажаю вшанувати тих, які випередили вас у вірі і, незважаючи на перенесені величезні випробування, зберегли Священну Традицію. Нехай їхній світлий приклад заохочує вас не боятися. Сповнені Духом Христовим, старанно будуйте ваше майбутнє, згідно з Його заповіддю любові.

Нинi наново здобута незалежність відкрила новий і багатообіцяючий період що зобов’язує громадян поставити собі за мету «будувати рідну хату», Україну, як любив прига­дувати Митрополит Андрей Шептицький.

Іван Павло ІІ на Візантійській Літургії
Іван Павло ІІ на Візантійській Літургії у Києві. © Олег Нікішин / Getty Images

Промова Івана Павла II на зустрічі із молоддю (Сихів, 26 червня 2001 року)

<…>

Дорога молоде, ваш народ переживає важкий і складний перехід від тоталітарного режиму, що пригнічував його протягом стількох років, до нарешті вільного й демократичного суспільства. Свобода, однак, вимагає сильного, відповідального й зрілого сумління. Свобода вимоглива, і в певний спосіб, коштує більше, ніж неволя.

Тому, обіймаючи вас, як батько, кажу вам: вибирайте вузьку дорогу, – ту дорогу, яку Господь вказує вам через свої заповіді. Це слова правди й життя. Дорога, яка часто здається широкою й зручною, потім виявляється облудною та хибною. Не переходьте від неволі комуністичного режиму до неволі споживацтва, що є іншою формою матеріалізму, який, хоч і на словах не відкидає Бога, однак заперечує Його фактами, виключаючи Його з життя. Без Бога не зможете зробити нічого доброго. З Його допомогою, навпаки, ви зможете сміливо вийти назустріч усім викликам сьогодення. Зможете довести до кінця зобов’язуючі починання, іти проти течії, як наприклад, щоб з довір’ям залишитись у своїй Батьківщині, не піддаючись мареву легкого щастя за кордоном. Тут потрібно вас, молодих, готових внести свій вклад для покращення суспільних, культурних, економічних і політичних умов життя країни. Тут потрібно талантів, якими ви багаті, потрібно для майбутнього вашої землі, що має таке славне минуле.

Сьогодні існує сильна спонука замінити справжнього Бога фальшивими богами й хибними ідеалами. Ідоли – це матеріальні добра… Вони ніколи не повинні займати першого місця у людському серці, тим більше молодому, яке покликане літати високо, у напрямку до кращих та гідніших ідеалів.

Проповідь Папи на Візантійській Літургії у Львові

<…>

«Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів 15, із). Мученики, яких сьогодні проголошуємо Блаженними, йшли за Добрим Пастирем аж до кінця. Нехай їхнє свідчення не залишиться для вас тільки причиною до вихваляння, нехай, радше, стане запрошенням до того, щоб їх наслідувати. Через хрещення кожен християнин покликаний до святості. Не від усіх вимагається, як від цих нових блаженних мучеників, найвищого випробування через проливання крові. Однак кожному доручено завдання йти за Христом із щоденною та вірною самовідданістю, як це робила Блаженна Йосафата Гордашевська, співзасновниця Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Вона, посвячуючись дітям, хворим, убогим, неписьменним та знедоленим у часто важких і не позбавлених страждань ситуаціях, у надзвичайний спосіб зуміла втілити Євангеліє у своє щоденне життя.

Нехай же святість буде прагненням усіх вас, дорогі Брати й Сестри Української Греко-Католицької Церкви. Нехай же на цьому шляху святості та оновлення вас супроводить Пречиста Діва Марія, «що стоїть на чолі довгого походу свідків віри в єдиного Господа» («Мати Відкупителя» – Redemptoris Mater, 30).

Понад мільйон віруючих
Понад мільйон віруючих на на Візантійській Літургії у Львові. © Олег Нікішин / Getty Images

Виступ Івана Павла II на Офіційній церемонії прощання у Львівському аеропорту 27 червня 2001 року

Дякую Тобі, Україно, що оборонила Європу своєю невтомною та героїчною боротьбою проти загарбницьких орд… Висловлюю тобі побажання, щоб Україна як повноправний член увійшла до Європи, яка охопить увесь континент від Атлантичного океану до Уральських гір…

Єдність та злагода! Ось таємниця миру та умова справжнього й стабільного соціального прогресу. Завдяки цій взаємодії намірів та дій Україна, батьківщина віри та діалогу, зможе побачити визнаною свою гідність у колі інших Народів.

Мені спадають на думку слова вашого великого поета Тараса Шевченка: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». УКРАЇНЦІ, В РОДЮЧУ ЗЕМЛЮ ВАШИХ ТРАДИЦІЙ ЗАГЛИБЛЮЄТЬСЯ КОРІННЯ ВАШОГО МАЙБУТНЬОГО!.. Разом зможете його будувати; разом зможете вийти назустріч викликам сучасності, натхненні тими спільними ідеалами, які становлять незгладну спадщину вашої минулої недавньої історії… Спільним є посланництво; нехай же спільними будуть і зусилля всього українського Народу!

Івана Павла ІІ вітають гостинні львів'яни
Івана Павла ІІ вітають гостинні львів’яни, 25 червня 2001 р. © zbruc.eu

2. Оцінки емблематичних постатей

Святіший отче, благослови Україну!

+ Любомир Гузар
+ Любомир Гузар

Пастирське слово до вірних з нагоди візиту Святішого Отця Івана Павла ІІ до України 23-27 червня 2001 року Божого

Шановні співгромадяни, дорогі у Христі!

Приїзд Святішого Отця Івана Павла II до України – це, безперечно, знаменна подія для нашої країни, для нашої держави і для всіх християн – не тільки католиків – на терені нашої країни, але, мені здається, для всіх мешканців, навіть якщо вони не є християнами.

Святіший Отець відбув 125 подорожей у різні країни світу, великі й малі, побував на всіх континентах, а тепер хоче завітати і до нас. Можна по-різному сприймати цей факт. Для декого він може бути цілком байдужим на перший погляд, для декого може видаватися як політичний акт, для інших – як чиста формальність візиту Глави іншої держави. Дехто може навіть розраховувати на якісь економічні користі. Але, як знаємо з досвіду відвідин Святішим Отцем інших, дуже різних держав, у яких переважною більшістю є християни, або зовсім навпаки – де християни є тільки меншістю, завжди Іван Павло II своєю присутністю, своїм словом, своєю молитвою разом з громадянами цих держав приносить духовне піднесення.

І, власне, цього ми найбільше сподіваємося і тішимося, що зможемо це пережити. Бо кожен з нас у якийсь спосіб переживає важкі часи, більш чи менш відчуваючи негаразди різного роду: особистого, родинного чи суспільного. І тому всі ми прагнемо слова, що надихає, слова, що заохочує, слова, яке допоможе нам побачити нашу власну дійсність і наше місце середі інших держав у новому світлі: а навіть більше – допоможе нам розбудити наше духовне життя, (збудити нас до більш відданої молитви, до кращого взаєморозуміння, до взаємосприйняття, до бажання одне одному щиро послужити. Ми всі цього прагнемо – це цілком природно. І тому тішимося, що приїзд Святішого Отця може спричинитися до такого нашого піднесення. Будемо радо готуватися до цієї хвилини, щоб справді максимально використати її, щоб цей приїзд був не тільки для вузького кола католиків, але для всіх християн і для всіх громадян нашої держави хвилиною піднесення, хвилиною радісною, хвилиною щасливою.

+ Любомир ГУЗАР, Верховний Архиєпископ Львова, глава Української Греко-Католицької Церкви

Подія історичного значення

Патріарх Філарет
Патріарх Філарет

Слово Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета на зустрічі з Папою Римським Іваном Павлом II у Національній філармонії України

Ваша Святосте!

Ваш приїзд до Києва, після візитів до православних країн Румунії, Грузії і Греції, є подією історичного значення, яка прикувала до себе увагу майже всього світу. Сердечно, з християнською любов’ю ми вітаємо Вас у золотоверхому Києві – столиці Української держави, «матері міст руських», центрі східного християнства, звідкіля світло Христової віри, прийнятої з Православної Візантії, засяяло на півночі і сході, в Москві і Сибіру.

Подвижницьке життя

Кшиштоф Зануссі
Кшиштоф Зануссі

Сьогодні, у часи телебачення, важливо, яка особа виголошує слово. Люди бачать людину на екрані, бачать її обличчя, очі, чують голос – тому увесь досвід їхнього життя слугує тому, щоб вирішити: вірити цій людині з екрана чи ні. Для проповідника Слова Божого це є викликом. Вже ніхто, або майже ніхто, не вірить обтічному слову. Вирішує сама сутність людини. Наймедіальнішою постаттю нинішніх часів якраз і є Папа Іван Павло II, адже своїм подвижницьким життям, могуттям свого інтелекту й глибоким серцем, «з поглядом любові» він обнадіює, будить сонні серця, закликає отямитися, прокладає шлях у духовне XXI сторіччя. Досить воєн, досить ненависті, досить гніту, конфліктів, страждань – ось чим є слово Святішого Отця.

Воно, це слово, закликає кожного з нас брати активнішу участь в оздоровленні розбитого тіла людства. Ми маємо порозумітися на засадах «ближній з ближнім»! Папа – справжній пророк нашого часу.

В епоху телебачення, таким чином, ми даємо свідчення правди цілою нашою особою, а не лише розумом через слово. Тому поруч з Іваном Павлом II найбільшу прихильність у серцях сотень мільйонів глядачів здобула Мати Тереза з Калькутта (Індія), нині покійна.

Кшиштоф ЗАНУССІ (Польща)

Символ автентичної Європи

Вадим Скуратівський
Вадим Скуратівський

Драма сучасної Україні полягає в тому, що ми йдемо до тієї Європи, якої зараз уже немає, яка починається від перших інтелектуалів доби Карла Великого і яка так розквітла в першій половині XX ст.

А щодо сучасної Європи, то, відверто кажучи, з її фемінізмом, з її і червоними або коричневими бригадами, з її якимось дивакуватим кінематографом, з її замериканізованим маскультом, я не дуже розумію цю Європу. Юридично, політично можемо йти до неї. А духовно, на мою думку, можна йти тільки в європейське минуле. Не бачу я на сучасному європейському обрії якихось постатей, що з ними ми мали б абсолютно рахуватися. Можливо, лише Папа Іван Павло II.

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ

«Очікую нової хвилі піднесення авторитету нашої держави»

Дмитро Павличко
Дмитро Павличко

<…>

Тому я очікую, що візит Папи Римського збудить серед української інтелектуальної еліти, а також серед високих державних урядовців України бажання творити нові програми своєї діяльності, які зміцнювали б у нашому народі відчуття приналежності до Європи.

Сподіваюся, що справжні християни в Україні матимуть нагоду в час візиту Івана Павла II до Києва і до Львова задуматися над тим, що їх об’єднує, хоч вони належать до різних конфесій. Папа Римський є провідником екуменізму, поєднання християн. Він несе мир і злагоду, любов і прощення, увагу до бідних і скривджених. Ворожнеча, яка час од часу виринає між конфесіями християн, йому особливо чужа. Папа хоче подати руку не лише греко-католикам, але й православній громаді України, а це повинно викликати в кожного свідомого українця пошану до Понтифіка.

Дмитро ПАВЛИЧКО

На повний голос звучить наша мова

Мирослав Лабунька
Мирослав Лабунька

Інтерв’ю Мар’яна Лозинського з Мирославом Лабунькою – Кавалером Ордена Святого Григорія Великого, наданого Папою Іваном Павлом II

<…>

— Ваші враження від особистої зустрічі з Іваном Павлом II?

— Разом з Володимиром Янівим, Петром Зеленим і Богданом Лончиною я був на аудієнції в Папи. Це було 21 рік тому. Відбулася вільна, безпосередня розмова. Пам’ятаю слова Папи: «Ви, українці, не є в найгіршій ситуації. Маєте своїх єпископів і священиків. А ось румуни в гіршій ситуації». Я собі подумав: це ж визнання нас у вселенському масштабі. Ви собі не уявляєте, який я щасливий. Як би тішилася моя дружина Марія, якби дожила до тих днів, коли Понтифік приїде в Україну! (Дружина професора Мирослава Лабуньки свого часу стала легендарною постаттю національно-визвольного руху українського народу, про це буде видано книгу; кілька років тому пані Марія спочила у Базі).

— Як Європа оцінює нинішній візит Папи?

— Позитивно. Нарешті усі втямлять, що ми – прадавня культура, частина європейської цивілізації.

Попід Золоті Ворота

Ігор Калинець
Ігор Калинець

Діставшись після ціломісячного етапу із пермського концлагеря, що незабаром став «лагерем смерті», на заслання на Забайкалля, у звичайне сибірське село, я відразу постарався дістати радіо, щоб послухати «ворожі голоси» після шестирічного інформаційного голоду. На мій подив, я наткнувся на україномовний «Голос Америки» (півгодинний), що висилався для українців Далекого Сходу. І от одного разу довідуюся про перебування нового Папи Римського, Івана Павла ІІ, у Філядельфії в нашому храмі. Радіо зацитувало проповідь Святішого Отця (здається, вперше Папа промовляв нашою мовою), фразу з якої я тут же записав, бо вона мене просто приголомшила. Звичайно, я вже знав дещо про Папу, що він поет і філософ. І що любить Україну. Але таку містку, глибоку і щиру, метафору міг створити справді геніяльний поет. Ось ця фраза: «Скільки мучеників проходило і проходять Тобою попід Золоті Ворота, Вкраїно мого подиву».

«Вкраїно мого подиву» – напевно тому, що страждальна наша історія може викликувати у чужинців не стільки співчуття, як , безмірне захоплення величчям Духу: гекатомби жертв покладено на вівтар Свободи тільки в одному 20 столітті! Тож не диво, що ряди мучеників минулого і сучасного проходять перед очима Папи (У Шевченка: «Споборники святої Волі – Із тьми, із смрада, і з неволі… На світ вас виведу надалі Рядами довгими в кайданах…). Адже це було промовлено в 1979 році, коли Гулаги ще повнилися українськими патріотами («проходять»). Фраза Папи була застереженням кремлівській владі «імперії зла», однак влада бездушно це проігнорувала. Бо саме тоді мученицьку смерть прийняв у концлагері каторжанин-оунівець Степан Мамчур, вже чигала смерть на правозахисників Миколу Тихого, Юрія Литвина, Валерія Марченка і Василя Стуса. Та й ще довго згодом не обриватиметься той трагічний ряд мучеників – аж до о. Ярослава Лесева чи В’ячеслава Чорновола.

І всі, давні і теперішні, мученики, споборники Волі, проходять попід Золоті Ворота («О Золоті Ворота, стояти вам, де ви стояли! – ще на початку 20 ст. вигукнув Василь Пачовський). Це в першу чергу символічні Ворота України – її Тріюмфальна Арка. І ось з волі Івана Павла II в 1979 р. українські мученики за ідею Христа та ідею Державності проходять (і проходитимуть) попід Арку Тріюмфу цієї Національної ідеї. Тому нема нічого дивного, що у червні 2001 р. Той же Папа Божою волею підносить до рангу святих всього один гурт українських мучеників середини минулого століття – жертв безбожної кровожерної большевицької імперії: єпископів, священиків, монахів, монахинь і мирянина – всього 28 ісповідників величної Ідеї. Ось так він проводить святу жертовну Україну попід Золоті Ворота.

І не випадково, що Іван Павло II поза регламентом своєї візити ступив на скривавлену землю Биківні, де упокоїлися сотні тисяч українців, закатованих сталінськими вампірами. І цим жестом Святіший Отець вклонився усій мученицькій Україні – Вкраїні Ного подиву.

Та повертаюся до того 1979 р., коли над світом злинули українські слова Папи.

Саме тоді у Києві був удруге заарештований правозахисник, мій ще зовсім недавній співв’язень Микола Горбаль, учитель співу з Тернопільщини. Я пишу поему в його честь: на тлі «пощербиченого» Києва, міста з понівеченими храмами і людськими душами з’являється ще один «Лицар, зраджений народом єдинокровним». І я не можу не запитувати щойно вчуту фразу Папи. Живцем вкомпоновую її у текст, бо вона надає поезії об’ємності – єднає минуле і сучасне мого народу. Великого міста на горах:

Бо хочу знайти на цих горах
Первоапостольське Благословення,
Застромлене хрестом.

І двигає його Місто,
возсіявши і блиском, і мервою, наче хрест.
Тому знеохочено попід Золоті Ворота
проводить старі і нові хрещатики,
містичів і берладників, свої стяги і орди заброд,
усі дніпри від Дунаю до Дону, всі вкраїни…

Та заглушений ефір знову виносить
Апостольське Слово над твоїми
залізобетонними горами,
не вогнем і мечем, не грекою чи іншою латиною –
мовить Іван Павло ІІ, а тою річчю,
яку понехаєш у серці своїм
у домі нашім,
на велелюдних пощербичених торжищах:
«Скільки мучеників пройшло і проходить
Тобою попід Золоті Ворота,
Вкраїно мого подиву!»

Поема написалася одним духом. Можливо, це було благословенням Папи.

І ще таке. Написавши чудову книгу в 1997 р. про людей українського опору 60-80-х років, письменник Петро Шкраб’юк титулує її «Попід Золоті Ворота». Епіграф з проповіді Івана Павла II – його знаменитий вислів про мучеників, про Золоті Ворота, про Його улюблену Вкраїну, в любові якій Він щойно знову зізнався.

Ігор КАЛИНЕЦЬ

3. Життєпис Кароля Войтили

З Вадовиць – до Ватикану

Біографія Івана Павла II

<…>

Новий Папа зламав усі стереотипи: він займається не тільки суто церковними справами, а відкриває Католицьку Церкву для діалогу зі всіма людьми доброї волі. Папа зустрічається з керівниками православних і протестантських Церков, з юдеями та мусульманами, віруючими й невіруючими. Папа пише пастирські листи, енцикліки, працює над новою редакцією католицького катехізису, здійснює місіонерські подорожі… Іван Павло II побував з візитом більше, ніж у 200 країнах п’яти континентів. Загальна відстань його подорожей становить понад 1000000 кілометрів. Подумати тільки: Папа зміг обігнути земну кулю більше 25 разів!!!

Іван Павло II побував з візитом більш ніж у 200 країнах п’яти континентів...
Іван Павло II побував з візитом більш ніж у 200 країнах п’яти континентів…

Іван Павло II багато працює. Його робочий день триває 17 годин. Папа проводить аудієнції, канонізує та беатифікує, звершує Богослужіння, зустрічається з вірними: єпископами, священиками, молоддю, сім’ями… Але напружену працю перервала трагедія – 13 травня 1981 року на площі св. Петра в Римі на Папу здійснено замах: Алі Агджа стріляв у Святішого Отця. Весь світ переживав і молився – поранення було досить небезпечне, але після важкої операції Іван Павло II одужав. «Це було чудо, – сказав Папа, – і я знаю, кому я повинен бути вдячним. Одна рука тримала пістолет, але керувала кулею інша». Після лікарні Папа зустрівся у в’язниці з Алі Агджею і простив йому.

Багатогранний талант

Кароль Войтила – поет, драматург, публіцист, науковець

<…>

Нехай не здається недоречним мій серйозний і рішучий заклик відновити єдність віри і розуму, яка дозволить їм діяти у відповідності з їх природою, зберігаючи взаємну автономію. Глибині віри повинна відповідати відвага розуму.

Іван Павло II, енцикліка «Віра і розум»

МАТИ КАРОЛЯ ВОЙТИЛИ ЕМІЛІЯ КАЧОРОВСЬКА

Про сентимент Івана Павла II до України свідчить хоча б той факт, що він залюбки розмовляє українською мовою, тоді як в Україні багато хто демонструє, що без неї може обійтися. Під час своїх Апостольських подорожей до різних країн світу він зустрічався з українською спільнотою. Зокрема, під час останнього свого візиту до Польщі він зустрічався з українцями у Варшаві та Кракові. Отже, виникає запитання: що то за таємнича сила, яка притягає до України одну із найвидатніших постатей сучасності? Знайшовши відповідь на нього, краще зрозуміємо і нинішнього Понтифіка, і своє (як народу) місце у вільному колі вільних народів.

Однією із «сил притягання» до України Івана Павла II є його кровна спорідненість з українською землею. І того він не приховує. Як пише доктор Ісидор Нагаєвський у багатотомній праці «Історія Римських Вселенських Архиреїв», яка була видана спочатку в Римі, а згодом – 1999 року – в Івано-Франківську, «Кардинал Войтила, (ще до обрання Папою. – Ред.), перебуваючи у ЗСА (США. – Ред.), вступив до Українського Інституту в Гарварді і в час своєї доповіді сказав, що його св. п. мама Емілія була «русинкою», тобто українкою. Своїй мамі він завдячує знанням української мови, якою виголошує свої бесіди на Синодах Українських Владик, промови до Українського народу в час відвідування наших Перков».

Матір’ю Кароля Войтили (нині Папи Івана Павла II) була Емілія Качоровська, яка померла, коли Каролеві було 9 років. Батько, Кароль Войтила, – пише у своїй праці дослідник історії первоєрархів Вселенської Церкви, – до Першої світової війни і в час війни був рахунковим підстаршиною Австрійської армії. Після війни повернувся додому і був піднесений до рангу хорунжого, але з огляду на лихий стан здоров’я у 1920 році вийшов на пенсію.

Мати і батько Кароля Войтили
Мати і батько Кароля Войтили. © catholicnewslive.com

З того часу родина Войтилів проживала в містечку Вадовицях у заорендованому помешканні при вул. Костельній, 2, яке складалося із світлиці-спальні з трьома вікнами з боку костела, невеличкої кухні і комірки. Родина жила в матеріальній скруті, тому мама Емілія мусила доробляти ручною працею, щоб звести кінці з кінцями.

Українцям у діаспорі стало відомо, що в місті Пассаїку (США) живе один українець – лікар Борис Филипчак, посвоячений з Папою Іваном Павлом II. Він на прохання автора вже названої тут праці, а також магістра Лесняка з Акрона (штат Огайо) подав таку вістку: «Що стосується Папи Івана Павла II, то його матір була з нашого, руського (українського. – Ред.) роду. В тих часах, коли царський уряд нищив унію на Холмщині, родина Качоровських переселилася до Галичини й осіла в місті Кракові, де «дідо» Качоровський заснував собі робітню фаетонів. А Кароль Войтила був таки поляком і одружився з Емілією Качоровською, бувши урядовцем при австрійському війську і часово був відряджений до Лінца в Австрії, де народився їхній старший син Едмунд, який ходив там до школи.

Після війни родина переїхала до Польщі, де Кароль Войтила вступив до війська в ранзі хорунжого і був призначений до служби в містечку Вадовицях біля Кракова, і там уродився подружжю другий син – Кароль-Йосиф, теперішній Папа Іван Павло II, якого тримав до Хресту мій тесть, Йосиф Кучмерчик, бо його жінка Ольга Качоровська була рідною сестрою матері Папи, Емілії Качоровської. Софія, донька Кучмерчиків, двоюрідна сестра Папи Івана Павла II, була моєю жінкою. Я студіював медицину в Кракові разом із братом Папи, Едмундом, і він запізнав мене зі своєю сестрою Софією, з якою я одружився. У домі Качоровських розмовляли двома мовами; польською і українською. Папа в тісніших гуртах висловлювався, що «моя мама була русинкою», а від моєї дружини знаю, що вони були греко-католицького обряду, але згодом сполонізувалися».

Ураховуючи той факт, що одна із найвидатніших постатей сучасності має у собі частку українства, ми як народ повинні з усією національною гідністю прийняти цього високого гостя і водночас вимогливіше поставитися до осмислення своєї сутності.

Галина ЛЕВИЦЬКА, власний кореспондент газети «За вільну Україну» в Києві

МІСІЯ

Серед багатьох тисяч людей, яких зустрічаємо впродовж життя, трапляються такі, що запам’ятовуються назавжди. Їхній погляд, мовлене у потрібний момент потрібне слово, жест закарбовуються у пам’яті, здавалося б, без особливих на це причин. Ці люди не мають високих земних титулів, але є носіями неафішованого вищого призначення, через яких стишеним голосом промовляє Провидіння. Людині важливо вчасно його почути…

Професор Василь Сиротенко згадує, як у 1978 році, працюючи у Дніпропетровському університеті, з радіопередачі довідався, що вперше Папою Римським обрано польського архиєпископа Кароля Войтилу: «Мене, немов струмом вдарило – невже той самий?»…

Здивування ученого має таку передісторію. У 1944 році тоді майор В. Сиротенко брав участь у розробці краківської операції. Коли перша польська столиця була звільнена від нацистів, а її прекрасні середньовічні архітектурні ансамблі збережені для нащадків, розвідка донесла, що поблизу Кракова, в містечку Каменоломня, німці мають намір знищити кар’єри разом з в’язнями, які добували тут камінь. Внаслідок жорстокого бою більшість в’язнів вдалося врятувати. До рук майора В. Сиротенка потрапило багато документів. Потрібні були послуги перекладача.

Кароль Войтила під час військових зборів
Кароль Войтила під час військових зборів улітку 1939 р. © pl.aleteia.org

Один зі звільнених порадив звернутися до в’язня Кароля Войтили: «Він справжній поліглот. З ним пан офіцер легко порозуміється, адже Войтила за національністю русин». Через певний час перед майором В. Сиротенком стояла людина, вигляд якої запам’ятався офіцеру на все життя. У вчорашнього в’язня, одягнутого в тонку хламиду, було тонке втомлене обличчя і незвичайно виразні очі. Василь Сиротенко наказав нагодувати його, а потім довго переконував представників відповідних органів, що русини – не росіяни, що русини живуть в Карпатах. Судячи з усього, переконати так званих «особистів» вдалося. Інакше Кароль Войтила міг стати жертвою беріївського указу, згідно з яким розстріляно тисячі полонених і загнаних німцями в рабство росіян. Згодом Василя Сиротенка відізвали до штабу і він більше ніколи не бачився з Каролем Войтилою. У недавньому інтерв’ю Василь Трофимович жартівливо застеріг: «Ви тільки не пишіть, що я врятував для світу Папу Римського. Ні, я був серед тих, хто дійсно врятував Польщу і поляків від гітлерівського іга, не дозволив знищити Краків і не дав вмерти з голоду в’язням каменоломні».

Восени минулого року нинішні співробітники професора Василя Сиротенка напередодні його 85-річчя надіслали у Ватикан лист, в якому питають Святішого Отця, чи бува він не пам’ятає тих подій Другої світової війни, учасником яких став майор. Відповідь, підписана асессором папської курії монсиньйором Педро Лопесом Кінтаною, не забарилася: «Його Святість доручив мені запевнити Вас, що він буде молитися за доктора Василя Трофимовича Сиротенка з нагоди його дня народження, і він посилає на нього Божі благословіння милості і миру».

Тарас ЛИЛЬО (за матеріалами преси)

4. Вдячні серця

КНИГА, ЩО ЗМУШУЄ ЗАМИСЛИТИСЬ

Василіянське видавництво – одне з найвідоміших релігійних видавництв Європи. Коли на початку 90-х років Українська Греко-Католицька Церква здобула омріяну свободу, Отці Василіяни отримали у власність відібрані комуністами чернечі доми, майно. Легалізувалося друковане слово. Відтоді ми випустили сотні книг різного спрямування, ясна річ – передовсім релігійного. Особливо пишаємося тим, що завдяки видавничій діяльності Василіян книжкові полиці вірних, читацький загал, бібліотеки України, нашої діаспори збагатили Енцикліки Святішого Отця Івана Павла II, книги, присвячені його багатогранній діяльності, спрямованій на порозуміння між народами, утвердження християнських вартостей, святої правди, справедливості, милосердя, цивілізації любові.

<…>

А.Фросар цілком вмотивовано пише: «Однак у Твоїй оцінці причин і наслідків бракує одного елемента, у Твоєму баченні подій бракує однієї постаті. Святіший Отче, ти забуваєш про свою особисту роль, нічого не говориш про свою діяльність, ніби не помічаєш власного впливу…».

Довіра народів надає Папі унікальну владу, робить висновок автор книги. Владу, яка хоче не керувати, а переконувати, яка завжди обороняє, але ніколи не осуджує; яка завжди апелює до євангельського права і сумління.

Мар’ян ЛОЗИНСЬКИЙ, директор видавництва

ОСНОВА

Іван Павло II:

  • Людина живе справді людським життям завдяки культурі;
  • Кожна людина, кожний народ, кожна культура і цивілізація мають своє місце у таємничому плані Бога;
  • Справжня культура людини лежить у глибині її істоти.

<…>

Папа Іван Павло II вважає завданням справжньої культури гуманізацію, яка формує сумління, забезпечує духовне дозрівання людини, її розвиток. Водночас незаперечним є той факт, що людина, яка існує в тій чи іншій культурі, нею не вичерпується. Завдяки своїй людській природі, яку Іван Павло II вважає «мірилом культури», людина сприяє культурному розвитку, але й не стає в’язнем культурних традицій. Вона дбає про свою людську гідність, живе у злагоді з глибинною істиною свого буття, оскільки керується моральним .законом, який культурою не задається, а залишається сталим, аксіоматичним, навіть якщо у культурі відбуваються якісь зміни. Тому у посланні «Сяйво істини» неодноразово наголошується, що в основі всіх історичних та культурних змін міститься те, що є незмінним.

Тетяна ХОМЕНКО

«Папа дивиться на вас, як на сторожів нової зірниці надії»

26 червня пополудні сотні тисяч молодих людей з різних куточків України, Білорусі, Польщі, Росії заполонили Сихівський район Львова. Вони заповнювали сектори неподалік новозбудованої греко-католицької церкви Різдва Пресвятої Богородиці, аби за кілька годин зустріти улюбленця молоді цілого світу – Вселенського Архиєрея Івана Павла II. Хорові колективи, естрадні виконавці, оперні співаки та переможці конкурсу «Пісня Серця» сповнювали серця молодих прочан неабиякою радістю і додавали наснаги в очікуванні Папи. Уздовж маршруту Його Святості звучав гімн «Глорія» у виконані співака Тараса Курчика.

<…>

Слово Святішого Отця до багатотисячної молоді, зібраної на Сихові, та до тієї, яка його слухала з допомогою ЗМІ, було сповнене батьківською турботою. Він виявив розуміння наших соціальних та суспільних проблем, говорячи про складність переходу від тоталітарного до демократичного суспільства. Папа виклав стислу соціальну науку Церкви, яку голосить у багатьох країнах світу. Сьогодення, про яке говорив Папа, для української молоді не є легким у соціальному вимірі. Статистика свідчить, що тисячі молодих людей покидають Україну і їдуть за кордон шукати примарного щастя. Святіший Отець, навпаки, закликав молоде покоління України повірити у власні сили на рідній землі трудитися задля себе і своїх дітей. «Справжня цивілізація, в дійсності, не вимірюється тільки економічним поступом, але в основному людським, моральним і духовним розвитком народу», – це ще одна важлива думка Папи, висловлена цього червневого вечора, яка свідчить про досвід цієї авторитетної людини і бажання дати дороговказ у майбуття. Іван Павло II закликав молодь любити Церкву і не зважати на релігійний поділ, а взаємно шануватися і вивчати духовну спадщину. Тим самим він дав знак молодому поколінню до шукання церковної єдності у своєму середовищі.

Не переходьте від неволі комуністичного режиму до неволі споживацтва, що є іншою формою матеріалізму, який, хоч і на словах не відкидає Бога, однак заперечує Його фактами, виключаючи Його з життя. Без Бога не зможете зробити нічого доброго. З Його допомогою, навпаки, ви зможете сміливо вийти назустріч усім викликам сьогодення.

«Дякую вам, дорогі друзі! Дякую вам, дорогі друзі! Папа вас дуже любить і дивиться на вас, як на сторожів нової зірниці надії», – це було одне з останніх речень глибокозмістовної промови Вселенського Архиєрея на молодіжній зустрічі, на закінчення якої радісно засяяло своїм промінням вечірнє сонце. Перед вівтарем виступали танцювальні колективи з різних регіонів України, додаючи Святішому Отцеві піднесення на дусі.

Іван Павло II на зустрічі з молоддю у Львові
Іван Павло II на зустрічі з молоддю у Львові (Сихів, 26 червня 2001 року)

Його чудовий настрій виявився ще під час прочитання слова до молоді, коли промовив на повен голос такі слова: «Дощ падає, діти ростуть». А наприкінці зустрічі, після благословення подружніх пар, трьох немовлят, вручення нагород тим, хто спричинився до україно-польського порозуміння, та отримання численних подарунків. Папа заспівав пісню про дощ і сонце. Це неабияк піднесло духовну атмосферу в секторах і прикуло погляди сотень тисяч молодих українців до постаті найвищого морального авторитета світу, який цього літнього вечора дав їм справжню надію на завтрашній день.

Ігор СКЛЕНАР

Півтора мільйона вдячних сердець

Львів. 27 червня 2001 р. Іподром. Свята Літургія. Враження очевидця

Промовляючи українською мовою до українців, Понтифік рівно ж промовляв до світу, спонукуючи рятувати людину від звиродніння. В даному разі така аналогія: рівно сто років тому Андрей Шептицький закликав «рятувати духову рівновагу ума». На тій самій землі. Тією ж мовою. Чи не бачимо тут певного символу?

Прибувши до України, Іван Павло ІІ цілує українську землю
Ступивши 23 червня 2001 року на українську землю, Іван Павло ІІ символічним поцілунком вшановує весь український народ. © Wojtek Laski / Getty Images

Символіки цього дня було багато. Коли сотні тисяч людей співали «Вірую…», а престол, де сидів Папа з ієрархами Церкви й гостями України з Риму, втілював у цей момент, можливо, вирішальний, корабель надії, мені згадалися наші мудрі предки, які вибрали саме цей обряд, а також старенький священик з Барселони Йозеф Казанова, який так собі сподобав нашу Службу Божу, що вивчив українську мову і став греко-католицьким священиком, добре знаним принаймні в Галичині. Коли ті ж сотні тисяч жінок і чоловіків, дітей поверталися пішки з іподрому в болоті на ногах, але з просвітленістю в душах і бадьорістю у словах, ще раз переконався: заради такого свята душі варто жити на цьому світі. З розсіяних по нашій землі гірчичних зерняток виростуть великі дерева. Дух животворить!

Йосип ЛОСЬ

З рук Святішого Отця

Іван Вакарчук
Іван Вакарчук

26 червня ц.р. у Львові під час зустрічі Папи Римського Івана Павла II з молоддю одну з двох нагород «Капітула Поєднання» Понтифік вручив (від України) ректорові Львівського національного університету імені Івана Франка Іванові Вакарчукові.

Другу Нагороду українсько-польського поєднання одержав (від Польщі) директор Люблінського Інституту Центральної та Східної Європи Єжи Клочовський.

У зв’язку з нагородженням ми зустрілися з Іваном Вакарчуком, щоб привітати його, а також – попросити сказати кілька слів з цієї нагоди.

— Чи відчули Ви цю ауру, що, розповідають, випромінює Папа, коли, зокрема, бачити Святішого Отця зблизька?

— Справді, таке є. І перший раз, у Ватикані, і цього разу я відчув якесь небуденне просвітлення, легкість. Часом, коли читаєш послання Папи, не «входиш» у їх зміст, видається, що слова в тексті – пафосні. Але біля Івана Павла II справді відчуваєш, що Папа випромінює щось таке, яке сприймається на підсвідомому рівні.

Коли Папа вже від’їжджав зі Львова, я знав, що він буде проїжджати біля університету. Я спеціально сюди прийшов разом з усіма членами нашої кафедри теоретичної фізики, щоб ще раз побачити це усміхнене, розумне, вольове, богонатхненне обличчя. Я не входив до складу жодної делегації, які були наближені до Папи, тому, власне, не міг ще раз не прийти на зустріч зі Святішим Отцем – нехай на таку хвилеву. Я свідомо хотів зустріти Понтифіка біля університету…

Розмовляв Богдан ЗАЛІЗНЯК

ЄДНІСТЬ у МНОЖИННОСТІ

Незважаючи на весну народів, національно-визвольні рухи попередньої епохи, у XX сторіччі національне питання постало якось феноменологічно. Жоден з великих мислителів XIX століття не передбачив його актуальності у наступні сто років. Переважно вони гадали, що імперський устрій великих держав є центральною проблемою XX сторіччя. За останні п’ятдесят років створено надійні і механізми захисту прав людини, а в голосах деяких націй донині чуємо відчай. Саме тому, виступаючи 5 жовтня 1995 року на засіданні Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй, Іван Павло II запропонував прийняти «Декларацію Прав Народів». Насамперед йшлося про те, що кожна нація створила свою оригінальну культуру, має своє обличчя, тобто втілює органічний принцип життя, той, що від Бога, – тому національні мови, культури треба берегти як зіницю ока.

<…>

В ідеальному поєднанні універсальні та національні цінності, інтереси не можуть суперечити один одному, якщо розуміти єдність світу у множинності, а не як щось зодноріднене. Народи світу – не tabula rasa, у них є коріння, пам’ять, зрештою, гідність. Саме так розумів цю проблему Михайло Драгоманов ще у XIX столітті: «Коли навіть повстали в Європі рухи національні, то і ті рухи оперлись, власне, на космополітичні думки: мовляв, коли всі народи однакові брати, то не слід, щоб один народ панував над іншим». Не секрет, що сьогоднішні «космополіти» хочуть зберегти статус кво світу поневолених і тих, хто поневолює. Бо чим ще можна пояснити той факт, що, незважаючи на процеси економічної, інформаційної глобалізації, голодна смерть межує з цинічною ситістю, а тонни правди міняють на барель нафти. Де тут універсальні вартості? Чи бути цивілізованим обов’язково означає бути лакеєм? Ці поставлені XX сторіччям питання не втратили актуальності і сьогодні, шлях до ствердної відповіді не простий, хоч і праведний, бо «всі народи складають одну сім’ю; вони одного походження, бо Бог розселив увесь рід людський по всій землі, у них також одна кінцева мета: Бог, Провидіння та свідоцтво милосердя Якого і спасительні задуми поширюються на всіх…» (Nostra aetate, 1-2).

Тарас ЛИЛЬО

Брати

З цим статечним літнім чоловіком я познайомилася в урочищі Саліна 17 червня ц.р. Ми стояли поруч серед кількох тисяч людей, які прийшли пом’янути українців, закатованих енкаведистами шістдесят років тому. Літні, молоді чоловіки, жінки, а також діти з Добромиля, навколишніх сіл, Самбора, Львова, Дрогобича та інших міст зібралися біля пам’ятника мученикам. Панахиду, Службу Божу відправили владика Юліан Вороновський, священики Дрогобицько-Самбірської єпархії. Потім відбувся мітинг… Кілька годин ми стояли поруч замислені, збентежені. Довкола буяла червнева зелень, напевно, така сама, як і шістдесят років тому. І не вірилося, що у цьому пречудовому місці сталася нечувана трагедія, яка перевершує Герніку, Лідіце. Ми ловили кожне слово, знову й знову вникаючи у його сокровенний сенс.

Мене вразила дивовижна сконцентрованість людини поруч зі мною. Сумирний погляд, жести і цілковите «входження» у те, що відбувалося цієї червневої неділі, заімпонували мені й спонукали до знайомства.

Опісля ми поверталися разом і я, дякувати Богові, мала можливість дізнатися багато дечого про цю стриману, з благородними манерами людину, а також про його брата Івана, усю родину. Нижче переповідаю факти, а також відтворюю думки Євгена Хоми, які, поєднані з іншими, з нашою історією, є надто промовистими. Тому в безконечному калейдоскопі заклопотаних буднів, серед нестримного бігу життя зупинімося на хвилину.

<…>

Але найзнаменнішою подією свого сучасного життя Євген Йосипович вважає зустрічі зі Святішим Отцем. Перша відбулася у 1992 році в Перемишлі. Інші дві – в Римі. Серед українців, яких вітав Іван Павло II, був і Євген Хома. Святіший Отець розмовляв гарною українською мовою, а його звернення до українців було надруковане нашою ж мовою у дуже впливовій і знаній у світі газеті «Оссерваторе Романо». Після цієї зустрічі Іван Павло II прийняв невелику групу паломників, серед яких був і герой нашої оповіді. Пан Євген Хома згадує: «При наближенні до Святішого Отця, подаючи йому руку, обмінюючись словами вітання, я відчув, як могутнє внутрішнє світло заполонило моє серце».

Олена ПОЛЬОВА (Самбір – Старий Самбір)

ЛЮБОВ МУСИТЬ БОЛІТИ

Зі спогадів Матері Терези

Ми не соціальні працівники. Можливо, на думку деяких людей, ми й виконуємо соціальну роботу.

Посеред цього прагматичного світу ми повинні бути небайдужими, бо маємо обов’язок нести Боже слово до ваших родин. Родина, яка разом молиться, – об’єднується.

Хочу, щоб ви віднаходили вбогих насамперед у власних домівках. Почніть любити. Несіть Добру новину спершу близьким людям. Піклуйтеся про своїх сусідів. Чи ви хоч знаєте, хто живе поруч?

Мати Тереза на аудієнції в Папи Римського
Мати Тереза на аудієнції в Папи Римського 2 травня 1992 р. © kinpicderx.pw

Наведу винятковий приклад любові до ближнього, який я спостерігала в одній індуській родині: «Мати Терезо, я знаю одну родину, де вже давно нічого не їли. Зробіть щось». Я взяла трохи рису і поспішила туди. В хаті на мене голодними очима дивилися діти. Не знаю, чи хтось з присутніх тут бачив голод. Я його бачила часто. Однак мати цієї сім’ї взяла рис і вийшла з дому. Коли вона повернулася, я запитала: «Де ти була? Що ти робила?» Вона відповіла: «Вони також голодні». Ця жінка віднесла їжу сусідній мусульманській сім’ї, яка також голодувала. Цього вечора я вже не приносила їм рису, бо хотіла, щоб індуська та мусульманська сім’ї скуштували радість взаємного обдаровування. Треба було бачити тих дітей, які світилися радістю і випромінювали радість і мир разом зі своєю матір’ю, яка була здатна любити аж до болю. Така любов має починатися вдома.

Я часто говорю про заміжжя з усміхом. Один професор зі США якось мене запитав: «Ви заміжня?» Моя відповідь була: «Так. Але іноді дуже важко усміхатися до мого чоловіка Ісуса. Він деколи буває надто вимогливим». Так, власне, є, коли любов вимоглива – але все одно віддаємо її з радістю.

Переклад Маріанни КУЗАН
з журналу «Denik mladych»

Серія «Духовна музика України»

Олександр Козаренко
Олександр Козаренко

30 червня 2001 в Національному музеї у Львові відбулася духовно-культурна програма, протягом якої презентували компакт-диск духовної музики Олександра Козаренка «Страсті Господні».

Цей альбом присвячується пастирському візиту Святішого Отця Івана Павла II в Україну та на честь проголошення Українською Католицькою Церквою 2001 року – Роком Митрополита Андрея Шептицького.

Виконавці – лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка, Заслужена капела України «Трембіта». Художній керівник та головний диригент – заслужений діяч мистецтв України Микола Кулик.

До присутніх звернулися Преосвященний Владика Михаїл Гринчишин, Апостольський Екзарх, композитор Олександр Козаренко, диригент-постановник Микола Кулик, заступник голови Львівської Обласної Держадміністрації Володимир Герич, ректор Вищої музичної академії Ігор Пилатюк, професори Юрій Луців та Юрій Ясеновський. Ведучий програми – продюсер серії «Духовна музика України» Михайло Перун.

Компакт-диск вийшов у серії «Духовна музика України» під одинадцятим номером. Проект було реалізовано під патронатом Постуляційного центру новомучеників УГКЦ.

На презентації були присутні єпископи, духовенство та інтелігенція Львова і діаспори.

…І ОДУЖУЮТЬ НАШІ ДУШІ!

Свого часу один дуже молодий і дуже хворий поет, який називався Леонід Кисельов, написав, либонь, найпрекрасніший вірш про Тараса Шевченка:

Він був як полум’я, його рядки –
Дзвінкі і небезпечні, наче криця.
Переживуть і жито, і пшеницю,
І хліб, і сіль, і війни, і віки.

Він був як полум’я. Свої слова –
Легкі, як небо, сині, наче квіти.
Що ними тільки правду говорити, —
Він в наші душі спраглі наливав.
Він був як полум’я.

Відтоді минуло 33 роки. Року Божого 2001-го один дуже старий і дуже хворий чоловік знову говорив про Шевченка. На землі Тараса. Мовою Тараса. Милосердний Господь виконав жагуче прагнення цього чоловіка, якого знає і шанує кілька мільярдів (!) людей на земній кулі – побувати на благословенній землі України.

Сталося! П’ять днів, протягом яких Святіший Отець перебував на батьківщині Шевченка, на нашій батьківщині, змінили і нас, українців, і уявлення світу про Україну, і маршрути у майбутній світ. Перечитайте, будь ласка, ще раз його промови. У них рясніє від слів «улюблена земля України», «друг вашого благородного народу», «святая батьківщино моя», «народе-друже», «духовні корені України є сильні». І цементує думку про сучасний світ, про мучеників, про європейське покликання України, свободу вибору, про єдність і злагоду нашого суспільства, про опору на власні сили, славне минуле – неодмінно рядок з невмирущої поезії Тараса Шевченка. Здригалося серце, коли Святіший Отець з глибини свого єства видобував – «Нема на світі України, немає другого Дніпра», «В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля». Ми неначе знову згадували себе, відчули потребу бути собою, повірити в себе. «Народе, що живеш на цій землі, не забувай цього», – це сказано на летовищі у Борисполі, як коментар до Шевченкового «Немає другого Дніпра».

Часто звучало слово Русь. Іван Павло II як високоосвічена людина досконало знає, що Русь – це і є Україна, тому отямлює обдурену Європу й Америку, які чомусь досі ототожнюють це легкокриле слово з Росією. І цим фактом, а також наголосом на тому, що Україна є колискою слов’янства й християнської цивілізації на сході Європи і доокруж аж до Уралу, перекреслено зазіхання чужинців на наш спадок. Псевдопророки, керовані духом зла, зазнали фіаско. Ось чому так важливо, на думку Святішого Отця, «щоб між численними мовами не забракло і тієї, якою розмовляли мешканці Русі». А коли наостанку паломництва, вже у Львові, були з наголосом сказані слова «Українці, в родючу землю ваших традицій заглиблюється коріння вашого майбутнього», можемо сприймати це як програму. Якого же глибокого сенсу у цьому контексті набрала беатифікація наших мучеників за віру!

Святіший Отець пропонує нам певну моральну систему. Ми ж домислюємо – ця система можлива тільки як самопродовження українства у часі й просторі, самоздійснення рідної субстанції на зламі тисячоліть, у новій історичній епосі. Папа досконало знає, що на Заході назагал людські сумління хворіють. І тому застерігає: «Не переходьте від неволі комуністичного режиму до неволі споживацтва, що є іншою формою матеріалізму… Без Бога не зможете зробити нічого доброго».

До честі тодішнього Президента України Леоніда Кучми
До честі тодішнього Президента України Леоніда Кучми візит Івана Павла ІІ пройшов на високому рівні. © Wojtek Laski / Getty Images

На наших очах «дозрівав» наш президент Леонід Кучма. У першій промові він надто хвилювався. В останній – блискуче виголосив не тільки слова вдячності Його Святості, який «дав змогу подивитися під новим кутом зору на актуальні проблеми Європи і світу», а й виявив потребу, готовність перебороти досвід загального занепаду, закликав до справедливого життя. «Ми шукаємо відповіді на непрості запитання: як органічно вживити у складну і суперечливу тканину сучасних міжлюдських відносин духовні скарби, залишені нам у спадщину благочестивими предками». Хто шукає – знаходить. Хто щиро зорієнтований покаятися, простити, змінити триб життя, вдихнути мужність у знесилені серця, протистояти організованому злу, будувати рідну хату, – той увійде в історію як миротворець, як речник духовних вартостей, що і мають стати основою нового суспільства, нової держави.

«У слові Україна є заклик до величі вашої Батьківщини», – наголосив Понтифік. Отже, думка не повинна мовчати – інакше політика буде приречена на бурмотіння. Берімо відповідальність за своє зростання, за зростання інших. Усіляка людська історія здійснюється під впливом духу. Правильно пише вже згадуваний раніше Андре Фросар: «Коли в галузі культури панує мовчання, світ політики перетворюється на виборче торжище». Найбільшим багатством кожної нації є правда. Очищаючись від скверни плаского матеріалізму, пам’ятаймо: без віри життя немає жодного розумного сенсу.

«Те, що ще вчора було немислимим, сьогодні вже є поруч із нами», – сказав у золотоверхому Києві Святіший Отець. Ота енергія добра й милосердя, що її віддав нам споріднений з нами велемудрий і героїчний чоловік з Риму, пульсуватиме в душах українців докрайвіку!

о. Василь ЦИМБАЛІСТИЙ, ЧСВВ (Торонто, Канада)
Йосип ЛОСЬ (Львів, Україна)

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: