Святіший Отець Франциск: «Бог дав мені добрий гумор» Медіа Найактуальніше 

Святіший Отець Франциск: «Бог дав мені добрий гумор»

El_Pais_logoEl Pais, 22 січня 2017.

Оригінальний текст інтерв’ю доступний за адресою: http://internacional.elpais.com/internacional/2017/01/21/actualidad/1485022162_846725.html. Подаємо фрагменти з нього (користуючись також публікацією у польському журналі Tygodnik Powszechny від 19 лютого 2017 року). Переклад Йосипа Лося.


За неповні чотири роки Франциск завоював репутацію Папи «з вулиці». Відповідаючи іспанським журналістам Антоніо Каньо та Пабло Ордазу (Antonio Caño, Pablo Ordaz), Папа закцентував, що виходить до людей за першої можливості: вітає їх під час аудієнції, подорожує, розмовляє з віруючими… Життя динамічне, тому не можна бути байдужим до дійсності – це своєрідна анестезія: «Якщо не дбатимеш про людей, якщо вони одного моменту більше не цікавлять тебе, то час на пенсію». Очевидна річ: в Курії маємо людей святих, але також і зіпсованих.

pope-clothes-ua

На запитання, що збуджує найбільший неспокій Папи щодо Церкви, Франциск відповів: «Прагну, аби Церква була ближча до людей. Ми, брати, Церква ­– всі є християни. Допомогу ближньому не варто сприймати лише як філантропію, це значно вища місія. У світі триває війна, поділена на фраґменти Третя світова війна. Занепокоює мене жахлива економічна нерівність, коли невелика групка людей володіє 80-ма відсотками добра усього людства. Все крутиться довкола божка-гроша, а не чоловіка і жінки, того, що людське… Християнство або є конкретним, або не є Християнством. Світ настільки хаотичний, бо бракує йому сталих точок відліку. І власне зосередження на конкретних речах допоможе нам ці пункти віднайти».

Дуже повчальними є відповіді Франциска щодо «середнього класу»: «Люблю замислюватися про власника господи, до якої Самаритянин привів людину, яку побили грабіжники. Він лежав на дорозі поранений, але прохожі обминали його, не бажаючи втручатися у такі справи. Навіть нині мотто мешканців Буенос-Айреса звучить – «не втручайся». Повертаючись до біблійної історії – нарешті біля пораненого чоловіка проходив не єврей, а поганин, грішник, якого зневажали; його збентежило те, що побачив, і він підняв пораненого й привів до найближчого будинку. Як пам’ятаємо, його господар здивувався неймовірно, бо став свідком чогось дивовижного». Щодо «середнього класу», то я постійно про нього розповідаю. Використовую слова французького письменника Жозефа Малече (Joseph Malegue), який пише про «середній клас святості». Йдеться про батьків родин, вчителів, медсестер, і просто людей, які живуть для інших, що старанно працюють… Святість цих людей є виняткова! Люди, що живуть зі своєї праці, народжують дітей, хоронять померлих, дбають про дідусів, не закриваючи їх в будинках старців – це наш святий середній клас. Тато і мама, які кохають свою родину, з її добрими якостями і гріхами, бабця і дідусь. Малече мав велику інтуїцію, його формулювання глибоко відкладається у пам’яті. Одному з героїв його повісті «Августин» атеїст ставить питання, чи він вірить у те, що Христос є Богом: «Це для мене не є жодною проблемою, – відповідає невіруючому, – проблемою було б, якби Бог не був Христом». Це, власне, є «середнім класом святості».

«Прагну, аби Церква була ближча до людей»
«Прагну, аби Церква була ближча до людей». © cbsnews.com

Розтривожує серце і розум згадка Папи про втікачів зі Середнього Сходу, там, де тривають жорстокі бої. Один епізод Франциск переповів: «До рамена притулився чоловік, який ридма ридав; цей втікач гірко промовив: «Не зміг, не дав ради». Коли заспокоївся, сказав: «Дівчинка мала приблизно чотири роки. Вислизнула мені з рук. Прошу святого Отця взяти на пам’ять камізельку для порятунку − як символ трагедії, що її нині переживаємо». Маленький коментар Франциска: «Середземне море стало цвинтарем, маємо над чим подумати». Далі довідуємося про дві парафії у самому Ватикані, які прийняли сім’ї втікачів. За кожний еміґрантом бачимо поважну проблему. Це люди, які втекли зі своєї країни, або через війну, або через голод. Оці дві проблеми і треба розв’язувати. Скажімо, Африка стала символом визиску – навіть незалежність дала пристойне життя лише небагатьом людям, абсолютна більшість й надалі знеболена.

Ще один факт для замислення. У Швеції на 9 мільйонів мешканців 890 тисяч складають еміґранти. Тамтешня молода чиновниця (міністр закордонних справ) є дочкою шведки, але її батько походить з Габону. Ці сотні тисяч зінтегрувалися у Швеції. Ми повинні рятувати інших, а потім інтегрувати.

Франциска часто порівнюють із Папою Павлом VІ. Але цікаво сконцентруватися на його власній думці з цього приводу: моя «Апостольська Адгортація Радість Євангелія» є актуалізацією «Апостольської Адгортації Євангелії нунтіанді» Павла VІ, в якій йдеться про євангелізацію сучасного світу – аби християнське учення глибоко проникло до сумління людини. Павло VІ випередив епоху, тому актуальність «Євангелії нунтіанді» є очевидною. Ми повинні розмовляти між собою якнайчастіше, бо це об’єднує нас. Тобто дискусія з доброю мотивацією, без кидання камінням в один одного. Для сучасників можуть бути цікавими судженнями Франциска про комунікацію. Він 25 років не оглядає телебачення. Водночас професійно зреформував інформаційну сферу, захоплюється кіномистецтвом, зокрема післявоєнними італійськими фільмами неореалістичного характеру, а також фільмами Вайди, Куросави, декого з французьких кіномитців. Комунікація є божою. Бог звертається до нас впродовж усієї історії людства. Ось чому мусимо дбати про етику мас-медіа. Існують способи комунікації, які не допомагають об’єднанню людей. Простий приклад: родина вечеряє і не розмовляє, батьки оглядають телепередачу, діти сидять з носами у телефонах. Світ віртуальної комунікації виглядає надбагатим, але ми ризикуємо, бо перериваємо звичайну людську близьку розмову. Віртуальність часто веде нас на шлях фальшивий.

Світ віртуальної комунікації
«Світ віртуальної комунікації виглядає надбагатим, але ми ризикуємо, бо перериваємо звичайну людську близьку розмову». © cbsnews.com

Іспанські журналісти далі запитують про ставлення Святішого Отця до ксенофобії, яка набирає щораз гострішого характеру і в Європі, і у США та інших регіонах світу. Читачів неодмінно зацікавить відповідь на це питання Папи. Починається з популізму. Скажімо, 1933 рік у Німеччині. Гостра криза, країна знищена, шукає ідентичності, приглядається до тих, хто їм поверне почуття гідності, стане лідером нації. Відтак непомітний чоловік Адольф Гітлер каже німцям: «Я зможу втілити ваші бажання». І люди голосують за нього, тобто він здобув владу, як бачимо, цілком законним шляхом. Тут маємо яскравий приклад того, як у важких моментах припиняє діяти здоровий глузд. Люди знаходять спасителя, який начебто повертає їм ідентичність й захищають її, перебуваючи за мурами з колючими дротами. «Ось чому завжди кажу: розмовляйте, здійснюйте діалог».

Папа гостро засудив неолібералізм економічний, який «вбиває голодом, відсутністю доступу до культури». Лібералізм позбавляє робочих місць, сприяє злочинності. У Південній Америці існує проблема домінування наркобаронів, які збувають отруту у США і Європі. В Аргентині існує категорія так званих сипаїв (слово перського походження, йшлося про індійських солдатів на службі в англійських імперіалістів). Сипаї – це люди, які продають землю батьків чужій потузі, яка може більше заплатити. Ось чому треба шукати політичну модель, яка б спиралася на народ. Знову Франциск посилається на промовистий приклад. Свого часу Парагвай внаслідок кривавої війни у 1865 році був переможений коаліцією Бразилії, Уругваю і Аргентини. Країна втратила більшість чоловічого населення, рівно ж – території. І ось у цих умовах парагвайські жінки збагнули, що від них залежить доля країни. Вони підтримали віру, зберегли культуру і мову свого народу. Парагвайська жінка взяла на себе всі обов’язки, аби знову захистити й залюднити країну. Це справжній героїзм. У Буенос-Айрес, на березі річки Ла Плата, є район, де вулиці названо іменами жінок-патріоток, які боролися за незалежність, відстояли гідність своєї країни. Для жінки захист Вітчизни має більший сенс, бо вона є матір’ю. Подібна пасіонарність жінок нині помітна в Італії, де створено організації, які рятують молодих дівчат від проституції. Адже рабство жінок є однією з найгірших речей на світі.

Наостанку зайшла мова про роль жінок у Церкві. Нині заступником шефа прес-бюро Ватикану є жінка. Так само жінка очолює Ватиканський музей: «Мені залежить на тому, аби жінки обдарували нас своїми думками, бо Церква є посутньо жіночою: вона улюблениця Христа. Це її теологічний фундамент. Хто був важливішим у Дні Сходження Духа Святого: Діва Марія чи апостоли? Марія. Але у цій справі є ще багато до вирішення – мусимо подбати, аби жінка облагородила Церкву оригінальністю своєї сутності і своєї думки».

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: