Польські інтелектуали, лауреати Нобелівської премії у творчих зв’язках з Україною Найактуальніше Наука 

Польські інтелектуали, лауреати Нобелівської премії у творчих зв’язках з Україною

Божою волею Україні й Польщі назавжди судилося проживати поруч. Різне було між ними на довгім шляху. Як висловився видатний польський кінорежисер Єжи Гоффман, «Наші історії переплелись назавжди як у крові, так і в радості» (напис на меморіальній дошці митцеві, що на фасаді кінопалацу в м. Тернопіль). Проте багатовікова історія наших народів наповнена діалогом культур, їх взаємопроникненням та взаємозбагаченням. На формування культурно-освітніх, політичних зв’язків між нашими народами благотворний вплив здійснюють інтелектуали Польщі, особливо найавторитетніші представники польської еліти − лауреати Нобелівської премії.

Це − двічі нобелівський лауреат Марія Склодовська-Кюрі (Sklodowska-Curie), яскраві літературні таланти Генрік Адам Олександр Пій Сенкевич (Sienkiewicz), Чеслав Мілош (Milosz), Владислав Реймонт (Reymont) і Віслава Шимборська (Shymborska), хімік-органік Тадеуш Рейхштейн (Reichstein), вчений-атомник Юзеф (Джозеф) Ротблат (Rotblat), багатолітній лідер польської «Солідарності», пізніше – Президент Польщі, єдиний серед обранців Нобеля представник робітництва Лех Валенса (Walensa) та нобеліанти, нагороджені як громадяни інших країн, але народжені в Польщі. В Україні також шанують нобелівських «небожителів» − провідних польських вчених, письменників, миротворців та інших лауреатів Нобеля – уродженців Польщі, котра за кількістю цих найвищих у світі відзнак наближається до своєрідного «інтелектуального поясу землі». У своїй більшості вони виявляли інтерес і повагу до України, підтримували її.

…Датою народження вчення про радіоактивність вважають 1898 рік: відкрито новий хімічний елемент, названий на честь Польщі полонієм. Через кілька місяців відкрито радіоактивний радій. До обох цих відкриттів особливо причетна вчена, народжена поблизу Варшави, Марія Склодовська-Кюрі (1867-1934).

Марія Склодовська-Кюрі
Марія Склодовська-Кюрі. © thefamouspeople.com

Вона стала першою жінкою – лауреатом Нобелівської премії з фізики у 1903 р. за дослідження явища радіоактивності: разом зі своїм чоловіком П’єром Кюрі і професором Антуаном Беккерелем вони нагороджені за відкриття явища природної радіоактивності урану. 1903 р. загинув чоловік Склодовської-Кюрі, але вона продовжувала досліджувати радіоактивність, стала першою жінкою-професором у французькій вищій школі і вперше в світі розпочала читати курс лекцій з радіоактивності у Паризькому університеті. 1911 р. Склодовська-Кюрі вдруге стала нобелівським лауреатом, цього разу − у галузі хімії.

П’єр Кюрі та Марія Склодовська-Кюрі в лабораторії
П’єр Кюрі та Марія Склодовська-Кюрі в лабораторії. © pw.edu.pl

В історії єдиний приклад, коли дві подружні пари в одній родині в двох поколіннях зробили такий великий внесок у науку, як сім’я Склодовської-Кюрі. Марія Склодовська-Кюрі і П’єр Кюрі стали родоначальником славетної родини Кюрі, члени якої одержали п’ять Нобелівських премій. 1935 р. їхня донька Ірен разом із чоловіком Фредеріком Жоліо-Кюрі отримали премію Нобеля з хімії за «проведення синтезу нових радіоактивних елементів».

Ця славетна родина мала тісний зв’язок з Україною, її вченими і громадськими діячами. Наукові пошуки і контакти неодноразово приводили Марію Склодовську-Кюрі до українського Львова, на відпочинок до Карпат.

Марія Склодовська-Кюрі з дочкою Ірен Жоліо-Кюрі і внучкою Елен
Марія Склодовська-Кюрі з дочкою Ірен Жоліо-Кюрі і внучкою Елен, 1930 р. © culture.pl

Зважаючи на антифашистські переконання і спільні наукові дослідження, щира дружба пов’язувала доньку і зятя Марії Склодовської-Кюрі − Ірен та Фредеріка − з видатним ядерним фізиком, лауреатом Нобелівської премії Шарпаком, який народився 1924 р. в українській Дубровиці на Рівненщині, що тоді (1920-1939 рр.) була під польським протекторатом. Як писав Шарпак у «Спогадах вигнанця, фізика, громадянина світу», він «вчив польську упродовж двох років у школі в польській частині України». У дитинстві він з батьками-трудовими мігрантами опинився в Палестині, потім у Польщі та Франції. В роки війни Шарпак брав активну участь в русі Опору, потрапив до концтабору Дахау. Дивом врятувався і після закінчення Паризької гірничої школи (1948 р.) Шарпак працював у лабораторії під керівництвом Фредеріка Жоліо-Кюрі та його дружини Ірен. До натуралізації в 1946 р. Ж. Шарпак був громадянином Польщі.

Георгій (Жорж) Шарпак − винахідник газових детекторів та багатопровідної пропорційної камери, котрі стали незамінними в дослідженні ядерної енергії, співпрацював з науковцями Краківського інституту ядерної фізики. Перебуваючи у польських колег, він високо оцінив виконані польськими фізиками винайдені ним багатожильні пропорційні камери.

Георгій (Жорж) Шарпак
Георгій (Жорж) Шарпак. © ladepeche.fr

Народжений в Україні, багатолітній громадянин Польщі, французький нобелівський лауреат Георгій (Жорж) Шарпак − всебічно обдарована особистість: він активно виступав за використання атомної енергії лише у мирних цілях, поєднував Європу Східну та Західну, Північну Америку та Європу (методи американської педагогіки він поширював у Франції), Україну, Росію та Західну Європу (Шарпак підтримував радянських дисидентів, а його лабораторія та Європейська організація ядерних досліджень – ЦЕРН плідно співпрацювали з радянськими колегами). Особлива турбота Шарпака – про залучення дітей до науки: він стояв біля витоків французької асоціації підтримки наукової освіти у школі «Руки в тісті», організації виставки «Талант і інтелект» на якій також було представлено науково-технічні розробки учнів української Малої академії наук (МАН) і кращі мистецькі роботи наших дітей. МАН вже кілька років співпрацює з ЦЕРН, забезпечує візити до адронного колайдера десятків талановитих українських школярів, що стає для них потужним поштовхом до зрілої науки.

Назавжди закарбувалася Україна в біографії польського і швейцарського хіміка-органіка Тадеуша Рейхштейна. Він народився 1897 р. в Польщі (Влоцлавск), а дитинство пройшло на берегах Дніпра. В Києві Рейхштейн відвідував закритий навчальний заклад, а пізніше, разом з батьками, опинився в Польші, згодом − у Швейцарії. Рейхштейн – лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини (1950 р.). Рейхштейн неодноразово спілкувався з своїми українськими колегами на симпозіумах, наукових конференціях у Києві, Варшаві, Женеві…

Тадеуш Рейхштейн
Тадеуш Рейхштейн. © thefamouspeople.com

У духовній скарбниці суспільства особливе місце займають твори майстрів світового письменства. Ні з чим не зрівнянне головне покликання прозаїка, драматурга й поета: виступати посередником між людьми і тим самим зближувати їх. Визначальну роль у цій благородній справі відіграють лауреати Нобелівської премії з літератури та їх талановиті твори. Нобелівської премії з літератури удостоєні кілька польських майстрів слова. І майже кожен із них, хоча й у різній мірі, мали зв’язки з Україною, її інтелектуалами.

Свій помітний слід також в історії українського письменства залишив нобелівський лауреат з літератури (1978 p.), який народився в маленькому селі під Варшавою, Ісаак Бешевіс Зінгер (1904-1991). Він сформувався як письменник на традиціях польської культури, але 1935 р. емігрував до США.

Ісаак Бешевіс Зінгер
Ісаак Бешевіс Зінгер. © amazonaws.com

До числа великих трудівників на ниві духовності І.Б. Зінгер відносить і талановитого художника та письменника з Дрогобича на Львівщині Бруно Шульца. 1942 р. він загинув від кулі гестапівця. На будинку Дрогобицького педуніверситету, що на Львівщині, встановлено меморіальну дошку, присвячену Б. Шульцу. Зінгер так висловлює своє враження від прочитання «Цинамонових крамниць» Б. Шульца: «Моє перше враження було, що пише, як Кафка. Є два письменники, про яких кажуть, що пише як Кафка. Одним був Агнон… Але що частіше читаю Шульца… деякі його оповідання мають більшу силу… Сказав би, що між Шульцем, Агноном і Кафкою є щось, що Гете називав спорідненістю душ. У випадку Шульца, мабуть, цілковита, у випадку Агнона – часткова». Зінгер зауважує: «Кафка був більш асимільований, ніж Шульц, бо не жив у такому єврейському містечку, як Дрогобич, де було повно хасидів…» Йдеться про прибічників особливого напрямку в релігії євреїв, що зародився на Поділлі, в Галичині і Польщі. Шульц увібрав у свої твори старозавітний стиль містечкових хасидів, які, зберігаючи свою юдейську самість, переймали риси побуту і ментальність сусідів − українців і поляків.

Велика колекція художніх творів Б. Шульца – малюнків та ілюстрацій до його творів знаходиться у Варшавському музеї літератури ім. Міцкевича. Цю колекцію талановитих робіт Шульца 2004 р. – в Рік Польщі в Україні – польські друзі привезли до Києва. Декілька років раніше польські й німецькі знавці творчості Шульца відкрили дрогобичанам його малюнки на стіні колишнього помешкання німецького офіцера. Поки очільники Дрогобича розмірковували, що з тим туристичним «золотим яйцем» робити, до міста без перешкод з боку «доблесних лицарів» СБУ прибули ізраїльські агенти, які за долари купили цю стіну й потай вивезли її до Ізраїлю.

Художня творчість польсько-американського інтелектуала єврейського походження Зінгера привертає увагу українських інтелектуалів. Письменник А. М’ястківський переклав українською роман Зінгера «Раб» (або «Невільник»), що особливо відзначений при нагородженні Зінгера Нобелівською премією.

Уже згадувалось ім’я нобелівського лауреата, класика єврейської івритської літератури Шмуеля Йосифа Агнона, який народився в м. Бучач на Тернопільщині.

Шмуель Йосиф Агнон
Шмуель Йосиф Агнон. © squarespace.com

Агнон змальовував душу, побут, вірування, ментальність євреїв-хасидів на польських та українських землях. Його перу належать і книги з життя галицьких, найперше, бучацьких євреїв і євреїв Польщі, і твори на українську тематику, вперше видані в перекладі українською в збірнику «Бучач моє родинне місто» в Тернополі (2001) і перевидані в м. Бучач (2003). У Польщі видано збірку оповідань Агнона під заголовком «Польща». А деякі українські бібліотеки одержали в подарунок з Польщі (Вроцлав) прекрасне видання оповідань Агнона в перекладі на польську мову – «Od Buczacza do Jerozolimy».

У сузір’ї увінчаних Нобелем польських інтелектуалів, які мали тісні творчі зв’язки з Україною, − класик польської літератури Генрік Сенкевич (1846-1916), автор знаменитих оповідань «Янко-музика», «Ескізи вуглиною», романів «Потоп», «Без догмату», «Хрестоносці» та інших, якими пишається польська і європейська література. 1884 р. вийшов роман Г. Сенкевича «Ogniem i mieczem» про намагання феодальної Польщі потопити в крові повсталу в XVII ст. Україну. В наш час роман екранізував видатний польський режисер Єжи Гоффман, життя якого також пов’язане з Україною. В цілому він віддає належне мужності козаків, жертовності захисників фортеці Збараж, інших міст Тернопільщини, Львівщини. Проте Сенкевич пропонує читачеві непривабливий образ хмельниччини. При цьому слід врахувати, що роман перевидавався багато разів, а твори його автора мали величезний вплив на польську громадськість та істориків. Відомий польський літературознавець Ю. Кжижановський у книзі «Творчість Генріка Сенкевича» пригадав рецензію Сенкевича на книгу А. Ролле «З минулого Київського Полісся», в якій Сенкевич писав, що повстання Хмельницького не було боротьбою двох національностей і віросповідань, а соціальною боротьбою. На думку професора, Г. Сенкевич дотримувався такої позиції: «Козацькі війни виграв не Хмельницький, а Росія, яка, приєднавши Україну, стала великою державою та згодом довела Польщу до поділу».

Генрік Сенкевич
Генрік Сенкевич. © polska.pl

Сенкевич підтримував постійні зв’язки з діячами української культури в Галичині. 1894 р., перебуваючи в Закопане, він листувався з дирекцією Академічної бібліотеки у Львові, брав участь у зустрічі літераторів у Львові. У період роботи над романами, нобелівський лауреат, нагороджений 1905 р. «за видатні заслуги в галузі епосу», Сенкевич ретельно збирав матеріали, відвідував ті українські землі, що були ареною відомих історичних подій. Після проживання у США, Г. Сенкевич знову відвідав Львів і Тернопіль. 15 червня 1879 р. в Тернополі він прочитав лекцію на тему «Поляки в Америці», з глибоким знанням справи говорив про селянську еміграцію українців і поляків за океан, гірку долю трудових емігрантів в Америці. Як писала тогочасна преса, «ця імпреза користувалася незмінним успіхом і довго ще після від’їзду письменника була темою розмов у Тернополі». В історії літератури відома також дискусія Г. Сенкевича з І. Антоновичем щодо польсько-українських взаємин.

Твори видатного польського інтелектуала Г. Сенкевича перекладали на українську мову Осип Маковей, Тимотей Бордуляк та інші. Його творчість досліджував відомий український філолог С. Лабущак. Підвищеним попитом на книжковому ринку Європи користується роман Г. Сенкевича «Камо грядеші» (Куди йдеш?). Рятуючись від імператора Нерона, який спалив Рим і звинуватив у цьому християн, апостол Петро за міською брамою зустрічає Ісуса Христа. Апостол запитав: «Камо грядеші, Господи?». Христос відповів: «До Риму, щоб знову прийняти розп’яття».

Читаючи ці біблійні рядки, міркуючи про нашу долю, запитуєш себе: «Куди йдеш, Україно?» І хочемо вірити, що йдемо до цивілізованої Європи, але зупиняємось, вражені розгулом тероризму в Європі, подвійними стандартами наших західних «наставників» та розмірковуємо – чия черга після смертоносних бомбардувань колишньої Югославії чи можливого вторгнення натівських «миротворців» або «старших братів» з Росії? Отож, не питаймо: по кому дзвонить дзвін? Можливо, він дзвонить по нас?

Чеслав Мілош
Чеслав Мілош. © johanpalmgren.com

Окрім книг Генріка Сенкевича, в Україні видаються в перекладі твори й інших польських інтелектуалів-нобеліантів. Зокрема, твори Чеслава Мілоша (лауреат 1980 p.), Владислава Реймонта (лауреат 1924 р.). Так, перший переклад українською роману Реймонта «Селяни» належить другові Івана Франка – Михайлові Павлику. Реймонт після прочитання перекладу, схвалив його. Уже в 40-х роках вдруге переклад роману здійснила в Києві Марія Пригара.

Владислав Реймонт
Владислав Реймонт. © nowahistoria.interia.pl

Неодноразово бувала в Україні майстер поетичного слова, лауреат Нобелівської премії з літератури Віслава Шимборська. Її чоловік – польський прозаїк Корнелій Філіпович народився в Західній Україні, в Тернополі (1913 р.). Тут нещодавно видано збірник творів К. Філіповича. Твори Шимборської перекладали українські перекладачі. У львівському видавництві «Каменяр» вийшла збірка її вибраних поезій «Під однією зіркою» − одночасно в перекладі українською та мовою оригіналу – польською.

Віслава Шимборська
Віслава Шимборська. © culture.pl

Прикладів благотворних зв’язків польських інтелектуалів, як Нобелівських лауреатів, так і не увінчаних лаврами, з українською інтелігенцією, з народом України можна наводити безліч. Останні роки принесли нові свідчення благотворного впливу польських інтелектуалів на взаємини наших сусідніх народів, на просування України по шляху демократії та євроінтеграції. У листопаді 2004 р. в Києві перебував екс-президент Польщі, лауреат Нобелівської премії миру Лех Валенса, котрий був у якості посередника від ОБСЄ на переговорах з розв’язання політичної кризи, що виникла в Україні після двох турів президентських виборів.

Лех Валенса
Лех Валенса. © gazeta.pl

Пізніше Валенса дорікав Європі за брак уваги до України і Білорусі у справі підтримки перемін у цих країнах. Про це колишній польський лідер заявив на міжнародній конференції в Брюсселі, присвяченій 25-річчю профспілкового руху «Солідарність». «Україна взагалі ще не виграла тому, що надто малою є наша підтримка», − сказав польський нобелівський лауреат. А в інтерв’ю київській газеті «2000», опублікованому 2 вересня 2005 р., Лех Валенса радив українцям «не розраховувати на Європу, а тільки на себе». Уже тоді, торкаючись помилок люстрації, яку він знає не з чуток і котра тепер охопила Україну, Валенса зауважив, що люди поділяються на пасивних, здатних тільки дивитися і нічого не робити, «хіба що купити пиво і дружину відлупцювати», та активних, котрі прагнуть знаходити рішення, змінювати ситуацію. Одночасно активні громадяни поділяються на більш і менш чесних, схильних до зловживань владою, до корупції. Загалом будь-яка влада криє в собі зародок корупції. Тому люстрацію, напевно, слід проводити. Але необхідна обережність у цьому процесі, інакше «можна залишитися тільки з тими, хто некомпетентний або нічого не бажає робити». Як висловився Л. Валенса у вищевказаному інтерв’ю газеті «2000», «в Україні, як і в Польщі, будуть вдаватися до підробок і фальсифікацій, тому необхідно бути гранично обережними, чітко уявляти пропоновану процедуру люстрації, щоб старий шантаж не змінився новим». Такі думки не суперечать патріотизму. Істинний патріотизм мусить бути іноді критичним, якщо ти вважаєш, що в твоєму домі щось чинять неправильно. Інша нобелівська лауреатка (1966 р.) – Неллі Закс закликала пильно стежити за тим, щоб не помінялися ролями гонителі й вигнанці, кати й жертви. Це їй належить вірш-застереження: «Нехай гнані не стануть гонителями».

Знаменно також, що ХIII міжнародні Тернопільські нобелівські читання, котрі традиційно проходять у Тернополі, 17 грудня 2004 р. були присвячені року Польщі в Україні та проходили під гаслом «Україна і Польща разом в Європі». В цих Нобелівських читаннях взяли активну участь науковці, аспіранти та студенти – громадяни України, Індії, Сирії, Малайзії, Пакистану, а також група молодих інтелектуалів з дружньої нам Польщі.

В новітній час у нас є взаємні симпатії й повага, тривають різноманітні контакти, включаючи обмін візитами президентів наших країн, пошук шляхів для повного й остаточного примирення і прощення. Оскільки останнім часом помітне похолодання в українсько-польських відносинах, очевидно, ми ще далеко не вичерпали всі можливості для порозуміння й співпраці та реальних перспектив співпраці інтелектуалів – вчених, письменників, діячів культури і науки та миротворців. Тому можна й потрібно на взаємовигідній договірній основі братися за реалізацію спільних програм науково-технічної та культурної співпраці, подолання труднощів у фінансуванні фундаментальної науки, кооперації у проведенні наукових досліджень за принципом: наша ідея – зарубіжна матеріально-технічна база чи кошти на спільні дослідження та спільні публікації результатів. Йдеться також про генерування, використання нобелівських ідей, напрацювань лауреатів у фундаментальній та прикладній науці, економіці, політиці, культурі. Важливо знаходити ефективні шляхи нашої співпраці, без якої не обійтися у будь-якій галузі науки, поєднувати академічні пошуки та дух підприємництва.

Тут є над чим думати, домовлятися і спільно діяти. Адже проблеми в розвитку науки в наших країнах подібні. Як наголошується у Зверненні до громадськості групи провідних польських вчених під заголовком «Рятуймо науку в Польщі», опублікованому в журналі «Swiat Nauki» (1998, № 12), «На науку спрямовуємо щоразу менший відсоток національного доходу, наближаючись до країн Третього світу. Отже, наука знаходиться у критичному стані і вже через декілька років не залишиться нікого, хто б репрезентував найновіші здобутки нашої науки світові, не буде кому викладати у вищих навчальних закладах…».

Звернення групи провідних польських вчених «Рятуймо науку в Польщі»
Звернення групи провідних польських вчених «Рятуймо науку в Польщі»

В Україні ситуація ще гірша. Але наша молода держава не має ставати «країною поранених геніїв», вражена, окрім зовнішньої трудової міграції також еміграцією національної еліти. Слідом за пересічними заробітчанами (тепер все частіше виїздять цілими сім’ями) науковці, творчі особистості масово виїздять за кордон у пошуках ліпшого життя та застосування своїх знань і талантів. Це болюча втрата інтелектуального потенціалу України. Інша проблема – постійне зменшення державного фінансування діяльності Національної академії наук України, її структур. І все ж ми ще маємо когорту відомих вчених, окремі вцілілі від рейдерських атак і «прихватизації» зіркові підприємства та науково-дослідницькі центри, частина з яких співпрацює з польськими науково-освітніми центрами.

Історична доля поєднала український і польський народи, постійно випробовуючи на здатність жити в добросусідстві, а не протиборстві. Звичайно, так швидко не все в українсько-польських стосунках стане на обраний курс, нелегко перейти від минулої конфронтації до некон’юнктурної солідарності.

Проголошення незалежності України, яку першою визнала Польща, встановлення між нашими державами стратегічного партнерства, тривалий взаємовплив культур наших народів, взаємодія у творчості інтелектуалів Польщі й України повинні бути дієвим стимулом до поглиблення нашої співпраці у сфері економіки, політики та культури на постійній основі.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(14 голосів)

Також буде цікаво: