Вектор напрямку – покаяння Культура Найактуальніше Творчість наших читачів 

Вектор напрямку – покаяння

Ми лише гості в цьому світі. Посланці неба для виконання свого призначення.

Шукачі істини чи спокусники неправди. Учасники невидимої гри добра зі злом. Гри, правила якої ми пробуємо не помічати. Але той, хто часто порушує правила, рано чи пізно сходить з дистанції. Ціна, яку злісні порушники мусять платити, занадто висока – життя. Як і в кожній грі, ми теж маємо підказки, заступників, спокусників, інколи, перехід з основної лінії на незнані доріжки, призи і покарання. Та якоїсь миті хтось сплутав наші правила життя, свідомо нав’язавши цінності, що призвели до сумних наслідків – розплати.

А чи задумувалися Ви, що впродовж останніх років Всесвіт підказував нам, що прямуємо не у правильному напрямку?

  • Глобальне потепління кричало Людині не втручатися у життя Природи! Але ж ні, закривши вуха, люди продовжували творити свій майбутній Апокаліпсис.
  • Захоплення наших земель «нашими братами», сусідами… Сотні невинних могил скроплені сльозами матерів. Всі насторожилися, але не спинилися. А ворон, кружляючи в небі, віщував щось лихе.
  • І врешті, епідемія, яка заставила здригнутися весь світ.

Можливо, закриті під час карантину у чотирьох стінах ми не просто так? Може, це наші келії? Час, коли ми маємо і мусимо переглянути свої життєві цінності. Зрозуміти, що вектором нашого спасіння є покаяння.

Андре Мальро
Андре Мальро

Відомий французький культуролог Андре Мальро писав: «ХХІ століття або стане духовним, або зникне назавжди». Задумаймося…

Автори нашої рубрики продовжують відкривати Вам частинки своєї душі — поетичні твори. Запрошуємо у цікаві мандри лабіринтами думок і міркувань… І сподіваємось, що, вийшовши з цих лабіринтів, ми зможемо зняти маски хоча б з наших сердець…

Оксана Лободяк
Оксана Лободяк

Здригнувся світ… Прийшла пора,
Щоб переглянути канони.
Страшна біда змінила гнів
На молитви біля ікони.

Закриті двері в всі світи…
Куди втечеш? Нема дороги.
Золоті зливки — камінці,
До справжнього шляху пороги.

Мовчить людина… й в тишині,
На батьківськім святім порозі,
На своїй зрадженій землі,
Шукає шлях спасіння у знемозі.

Прийшла пора… Одна душа…
У покаянні іспит свій складає.
Здригнувся світ… Це смертоносний бій.
Він Правду світу на сторінки повертає.

* * *

Понеслася по світу, мов мара,
Неждана кара із самого неба,
Гуляє гостя незапрошена в дворах,
Із лавочок поглядує на Феба.

На вулицях самотні ліхтарі
І миє дощ забутим левам гриви,
Вдягнули маски феї як шаблон.
Такий собі, флешмоб вони зробили.

А на бруківці виросла трава,
І дихають фонтани у безлюддя.
Весна… Весна… Заглядує й вона…
Не на людей… На пам’яток погруддя.

Змінилося життя. Розмилася дорога.
Знівечилась людська душа.
І хтось кричить: «Чекай» – пересторога.
А хтось крокує, вдавши глухаря.

Змінилося життя. І зникла десь провина.
А час би вже замолювати гріх.
Змінилося життя. Змінилася людина.
Вона у вирі надлюдських утіх.

Змінилося життя. І заніміла совість.
А хто тепер заверне з пустоти?
В надії б’ють на сполох дзвони,
Щоб розбудити тих, хто спить, як ти.

Змінилося життя. Щось защеміло в серці.
І потривожилася спогадом душа.
Змінилося життя. Уже на перехресті…
Як ж важко шлях знайти до вівтаря.

Змінилося життя. І на колінах доля.
Сльозами сповіді замолює гріхи.
Змінилося життя. Вже знайдена дорога.
Лише зуміти б правильно пройти.

Кожен по-своєму приймає реалії буття.

Хтось скаржиться на обмеження у відстані і просторі, хтось – на занепад улюбленої справи, хтось – на байдужість клієнтів чи влади… Хтось незадоволений особистим життям, хтось матеріальним становищем, а хтось – і здоров’ям…

І в кожного свій біль, свої переживання. В кожного власні погляди на ситуацію в місті, країні чи цілому світі. Чи є такі, кому байдуже? Мабуть, ні. Адже питання самозбереження та самозахисту стало зараз, як ніколи, актуальним та нагальним.

Що робити? Піддатися паніці і входити «в бойовій готовності» в лави борців за життя? Стати осторонь, закрити себе за сімома замками і спостерігати за новинним потоком аж доти, доки не дозволять подати сусідові руки? Може, влаштувати бунт і зривати ненависні маски з себе, з людей; з облич, з сердець? Чи тверезо, зі спокоєм душевним, з миром Господнім, що цінніший понад золото, бути ще однією рукою тому, хто не ходить без опертя, бути потіхою тому, хто плаче від безвиході, бути очима для того, хто не бачить світла в кінці цього мегатунелю; вказати на Силу безсилому, на Надію безнадійному, на Спокій стривоженому, на Радість засмученому, на Любов зненавидженому і на Життя тому, хто більше не планує для себе майбутнього?!

Іти в напрямку до Вічного і вести за собою людей.

Хіба не так зробив для нас Взірець Досконалості Христос? А якщо Він за нас, хто піде проти нас? А якщо Він став поруч, то кого ми боятися будемо? Він – наш острів безпеки. Він – наш притулок і сховок.

І хай наше життя буде в Божих Руках.

Людмила Досінчук
Людмила Досінчук

День за днем зазираємо в очі чомусь невідомому.
Губим посмішки в масках, втрачаючи цілі буття.
Друзі й близькі недавно так легко стають незнайомими,
І в полоні страху та безвиході никне життя.

Ще недавно були на добро і на милість багатими,
Ще недавно за руку дитину до школи вели.
А тепер відгороджені глухо закритими хатами,
І в онлайн-спілкуванні єдиний рятунок знайшли.

Розум сповнений звідти і звідти сумними новинами,
Аж до серця проймає той крик крізь кордони країн.
Ми були всі разом, ще недавно ми були єдиними,
А тепер кожен з нас в сірій масці одненький-один.

Так ми втратим себе, так ми втратимо в собі людину,
На подобу й на образ Господній сотворену Ним.
Чи боятись тепер, якщо Бог нам сказав: «Не покину!»
Ми в Руках Всемогутніх, збережені Вічно Живим.

Наша ціль – не ховатись й собі догоджати удома,
Наша ціль – не новини з екранів безликих гребсти.
Ми читали про це, ці події давно нам відомі.
І ми з Богом зуміємо кожну біду перейти.

Бережемо себе, молитвами і Словом зміцняючись,
Не втрачаючи розум, не здавшись страху у полон,
І за волею Божою, Добру Новину звіщаючи,
Не зачиним дверей, не зачинимо серця вікон.

Нехай всі безнадійні приходять до нас за порадами,
Хай неспокій руйнується лагідним словом живим.
Ми поставлені Богом комусь на потіху й розраду,
Наше світло нехай буде віддане людям усім.

З нами Бог! Він за нас! То кого ми боятися будемо?
Наша віра сильніша, ніж бурі і шторми, й війна!
А з Ісусом Христом ми ніколи не будем забутими,
Він – наш мир і спокій, охорона й твердиня міцна.

* * *

В моєму місті зацвіли каштани.
Підняли білі свічки догори.
Їм байдуже ці карантинні драми,
Вони цвітуть травневої пори.

Біло-зеленим парусом пахучим
Розкинули над лавками гілля.
Їм правила про маски не озвучили,
Їм не відомий психопереляк.

Вони цвітуть. Запалені-запилені.
Один Господь вдихнув у них життя.
На них дивлюсь з надією, окрилено.
І гублю поміж цвітом почуття.

Ярина Пришляк
Ярина Пришляк

Ми живемо у час, коли Сонце починає гаснути,
Але британські вчені в цьому ще не впевнені.
Та все ж не свічки й ліхтарики – сучасні гаджети
Освітлюють шлях нам у цілковитій темряві.

Ми живемо у час, коли герої збезчещені,
Коли гноми й ельфи ніколи вже не посваряться.
Заасфальтовані джунглі. На вході цербери –
Псевдобожки так в ігри престолів граються.

Ми живемо у час, коли пророцтва збуваються.
Очі у сфінксів так по-котячому блиснули.
2016. Нащадки Майя всміхаються:
666 – у воді і повітрі. (Немислимо!)

Ми живемо у час, коли помирають книги,
Коли вірші так вперто пишуть прозою.
Я, здається, забула мобільний блок живлення –
«The end» настав швидше, ніж закінчився розділ.

Ми живемо в останню епоху людей: не буде infinity.
І скоро світом почнуть керувати машини.
Які там Ромео й Джульєтта? Ти – Нео, я – Трініті.
Одне лиш благаю: не обирай синю!

Оксана Лободяк, Людмила Досінчук

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(9 голосів)

Також буде цікаво: