«Хто не відчував страху, той не може бути безстрашним» АТО: свідчення очевидця Найактуальніше Суспільство 

«Хто не відчував страху, той не може бути безстрашним»

Розмова з ветераном ООС про війну й повернення

«Хочеш миру – готуйся до війни». Та чи можна бути справді готовим до війни – фізично й психологічно? Як відбувається підготовка українських військових і на що варто звертати більше уваги? Про це ми поговорили із Юрієм Остимчуком, ветераном ООС, майстер-сержантом, інспектором прикордонної служби І категорії.

На запитання «Чи комфортно Вам зараз розмовляти?» пан Юрій відповів згодою. Далі для зручності подаємо пряму мову.

Про початок військової кар’єри, роботу й підготовку

Що надихнуло Вас стати військовим?

– Не знаю, важко сказати. Як і всі, в дитинстві мріяв стати військовим, а потім просто склалися так обставини, що «сталось» військовим.

Розкажіть трохи про свій шлях становлення військового.

– Після строкової служби рік була перерва. Роботи не було: це були дев’яності роки, як і в усіх не було роботи, було складно на неї влаштуватися. А через рік часу трапилася нагода – подав заявку на контракт у прикордонні війська й пройшов там відбір. Так і влаштувався в прикордонники. А там уже була своєрідна служба: два роки майже «рядовим контрактником» відбув, потім пішов до «школи прапорщиків» – пів року відучився. Після цього отримав звання прапорщика й попав на польську дільницю Устилук. Там на той час була показова застава імені Пархоменка. Пів року відслужив на польській дільниці на заставі Пархоменка. Потім після народження доньки у зв’язку із сімейними обставинами написав рапорт і повернувся сюди служити, додому, на Білоруську територію. А далі по службі відучився на курсах підготовки «Сатурн» – це щодо охорони прикордонних дипломатичних установ. Після навчання попав на охорону посольства в Хорватії. Після повернення також служив, згодом поїхав у Японію. Охороняв там посольство майже три роки. Після повернення попав на іншу заставу – Рівненську дільницю, теж кордон з Білоруссю. І дотепер тут працюю.

Яке у Вас звання зараз?

– Зараз у зв’язку з декомунізацією трохи плутаниця виходить. Раніше був старший прапорщик, а зараз ввели звіти НАТОвського зразку: сержантський склад. Тобто таких звань як прапорщик і старший прапорщик немає – зараз сержанти. Ще до цього звикаємо, а старший прапорщик виходить як майстер-сержант. Але це, як нам пояснювала начальниця кадрів, уже такого звання, «майстер-сержант» серед прикордонників не буде. Це як вимираюче звання прикордонників. Ми зараз як старші прапорщики чи майстер-сержант. По виході на пенсію звання скорочується і є сержант, штабний сержант, старший сержант, а майстер-сержант – як по-колишньому старший прапорщик.

Як відбувається психологічна підготовка військових під час навчання та самої роботи?

– Стандартно, як і в усіх військових. Є стандартні поняття: виховання патріотичних почуттів, загальні стандарти поведінки, культури.

Про перебування в зоні ООС

Розкажіть, як Ви потрапили в зону ООС?

– Я би сказав, що, як і кожен українець, я патріот, але побачив, що усі, з ким я служив, вже відбули свій термін служби в зоні ООС. У зв’язку з тим, що я перебував за кордоном, не попав першим у призов. Написав рапорт та й попав на рік часу.

Чи дозволено Вам сказати, де ви перебували й на якій посаді в зоні ООС?

– Це не є якось таємницею. Я в не секретних військах служив, а в загальних. Попав на ВПК комендатури «Волноваха», КПВВ «Новотроїцьке» – на саме КПВВ, бо воно ще розподілялося на окремі застави. А окреме КПВВ займалося пропуском громадян, які в основному знаходяться на території тимчасово окупованій, непідконтрольній нам. В основному це пенсіонери і решта. Застава – це об’їзні шляхи й решта блокпостів. Перша посада – старший технік з РПК. Це з технічних засобів прикордонного контролю, які включають у себе контроль паспортних документів, транспортних засобів, огляду, перевірки дійсності, ідентичності і т. д. Потім, уже через пів року, помінялася посада на просто «інспектор прикордонного контролю» – це вже по перевірці паспортних документів. Та й таке.

З якими очікуваннями\реальністю Ви зіткнулися в зоні ООС?

– Під час підготовки це все здається ілюзорним. Воно ніби як по-книжному викладається і уявляється так, як ти в реальності цього не бачив. А коли попадаєш туди – там зовсім інші відчуття. І те, що викладається – теорія, і практика відрізняється. Усе абсолютно по-іншому, на практиці вже зовсім інші відчуття. Хоча теорія теж багато ролі відіграє: ти вже ніби як теорію знаєш, а на практиці вже вчишся ту теорію використовувати у роботі чи на службі.

Як довго Ви звикали до умов війни?

– Я б не сказав, що довго. Дуже швидко, тому що в екстремальних умовах усі відчуття і ресурси організму теж включаються, як підсвідомість, і воно швидко… Сам організм старається швидко – від предків чи що, – адаптуватися до умов. Буквально місяць часу – і ти вже все… Хоча місяць може навіть забагато – два-три тижні й адаптуєшся.

Що виявилося найбільш неочікуваним?

– Неочікуваним? Я не знаю, хіба що умови проживання. Тобто очікував більш організованого, щоб там було все влаштоване, адже я не в перший рік туди попав. Перший рік зрозуміло, що там було все не облаштовано. А вже на третій рік проведення бойових дій в зоні ООС попав, то там повинно бути більш облаштовано все. Я попав, а в кубрику по двадцять чоловік. Спати умови не дуже, ех… Гігієна не дуже і решта. То це було неочікувано. Я думав, кращі будуть умови.

До чого найважче було звикнути?

– От я кажу: умови побутові були найважчі. А так, ніби ні, всі люди, життя продовжується і служба, як і скрізь. За виключенням небезпеки, що обстріли там.

Про психологічну підготовку й допомогу на війні

Як відбувалася професійна психологічна підготовка до війни, перед відправленням на Схід?

– На три місяці відправили на курси перепідготовлення – це Національна академія прикордонних військ у Хмельницькому. Там проходили підготовку, яка включала в себе правила поведінки, вогневу підготовку – тому що загальна вогнева підготовка, яка проводиться у військах, відрізняється від тої, яку застосовуєш під час бойових дій. Загальна включає в себе загальні поняття: як стріляти, як цілитися. Потім вже, перед відправкою в ООС, проходили підготовку: який порядок переміщення, як укриватися, як вести вогонь, як один одного прикривати під час бойових дій. Нехай три тижні – прискорений курс, але вже проходили підготовку, ніби стріляти вміємо, саму підготовку по порядку ведення в бойових умовах. Там я проходив своєрідний курс на сапера. У нас в основному [підготовка] включала виявлення розтяжок, мін і решти, знешкоджують переважно професіонали. Наше завдання полягало у виявленні й встановленні – теж за необхідності.

А саме психологічна підготовка не проводилася?

– Як такої не було. Вона сама собою розумілася під час кожного завдання. Якщо самостійну підготовку, то, як-то кажуть, хто не відчував страху, той не може бути безстрашним. Бо як ти можеш бути безстрашним, якщо ти не відчув страху? Перш ніж стати і чогось не боятися, треба відчути страх і переступити, перемогти цей страх. Перші дні, навіть тижні, страх був, особливо перед вибуттям. Після приїзду на Схід, коли почули перші вибухи – одразу як з поїзда вийшли, під’їжджали до комендатури – одразу чули вибухи, то мурахи по шкірі. Як-то кажуть, необстріляний страх був. Потім до цього звикаєш і вже тоді абсолютно спокійно відносишся. Тобто на перших порах страх був, а потім – звикання.

Була якась психологічна допомога для боротьби з цим страхом?

– Як би то сказати, в основному ти стараєшся не думати про таке страшне, а думаєш про сім’ю, про дім. Це відволікає якось від усіх цих страхів, а потім звикаєш до всіх цих вибухів, і вони вже не здаються такими страшними.

Про повернення із зони ООС і реабілітацію

Як довго Ви звикали до мирного життя після повернення?

– Перші відчуття ніби вертаєшся звідти… Там трохи по-іншому все відчуваєш і по поверненню довгий час адаптуєшся знову до мирного життя. Тобто важко словами це, я не письменник, щоб словами це все описати. Там зовсім по-іншому себе відчуваєш. Там бойові дії – не «ніби», а воно в дійсності так є. І навіть якщо не ведеш там бої і все таке, але відчуття напруження і вибухи поруч. Увесь час знаходишся в напруженні. Після такого довгого перебування в напрузі повертаєшся до мирного життя і вже трошки себе не в своїй тарілці відчуваєш. Тобто привикаєш знову. Я не знаю, як довго, в кожного по-різному. У мене десь пів року тягнулося звикання.

Чи розповідали Вам про те, куди можна звернутися за психологічною допомогою?

– Та розповідали, але я не потребував ніякої психологічної допомоги, так що мені це не пригодилося. Хоча були, приїжджали до нас в зону проведення бойових дій психологи. Досить професійні, я б сказав. Вони проводили опитування різні, тести й багато кому надавали допомогу. Мені це не знадобилося.

На Вашу думку, що варто покращити\змінити в психологічній підготовці і до, і після, зокрема в реабілітаційному періоді?

– Під час підготовки потрібно більше практичних занять вводити замість теорії. Теорія – це те саме, що в школі викладати предмет, а практика є практика. Якщо в нас підготовка була три тижні перед відправкою, то краще було би більше часу приділити практичним заняттям, ніж вивченню теорії. Практичні заняття краще відкладаються в пам’яті, ніж та теорія. Хтось на тих заняттях з теорії спить, хтось слухає у пів вуха. А практичні заняття є практичні.

А в реабілітаційний період?

– А в реабілітаційний, напевно, спілкування між колегами, які повернулися. Хтось раніше повернувся, хтось пізніше, хтось уже адаптувався і ділиться своїм досвідом. Найкраще спілкуватися з тим, хто вже пройшов війну й теж тільки що повернувся. Тобто організація цих зустрічей, спілки ветеранів АТО. Тільки не для того, щоб, як у нас заведено, грамоти всілякі один одному роздавати, а просто поспілкуватися, то ж так краще. А то тільки читаєш, що всілякі «торжества» і роздача грамот є, а щоб просто так зустрічалися, то ніде нічого немає.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: