Сучасна інтерпретація «Лісової пісні» Культура Найактуальніші 

Сучасна інтерпретація «Лісової пісні»

Ми продовжуємо цикл рецензій на особливі вистави в театральному просторі Львова. У цій публікації розглянемо одну з перлин у сценічному доробку «курбасівців» ‒ постановку «Лісова пісня» за драмою Лесі Українки, яку режисер Андрій Приходько наснажив глибоким публіцистичним змістом.

Перша дія почалася із кумедного народного ритуалу: на сцену вийшов вертеп. Актори, одягнені у химерні костюми, створили направду психоделічну атмосферу. Запальні співи, перегуки, залякування глядачів, жартівливий танок кози, яка вже через кілька хвилин прикувала до себе загальну увагу, симулюючи смерть, чудернацькі спроби її порятунку… Тоді з’явилися жінки в українських національних костюмах і почали колядувати. Талановите виконання, прекрасні голоси, жвавість і правдоподібність гри – усе це дивувало, веселило, зачаровувало.

Сцена з вистави
Фото Максима Рачковського

Коротка ремарка: річ у тім, що численні спектаклі за цією п’єсою створили певні штампи-означення довкола неї, один із яких звучить як «прекрасна казка про любов і зраду». І всі вони, за словами художнього керівника театру Володимира Кучинського, аж занадто мелодраматичні, солодкаві, «із кілограмами тюлю та заломленими руками». Натомість у «курбасівців» була інша мета – не просто докладно відтворити зміст твору Лесі Українки, а трансформувати його відповідно до проблем та уявлень сучасного життя, щоби люди, які дивитимуться на акторів, не сприймали їх як персонажів вигаданої історії, а в кожному вчинку і слові бачили самих себе.

Друга дія кардинально змінила ставлення глядачів до вистави. Тепер на сцені діяли лісові персонажі. Фантасмагоричний танок вродливої запальної Русалки (Тамара Горгішелі), її погрози знищити людей, які нахабно оселилися в лісі; старий Лісовик (Олег Цьона), одягнений у зелені шати; його донька, тендітна заспана Мавка, яка щойно прокинулася із довгого зимового сну… Оксана Козакевич до останнього подиху втілилась у свою роль. Крихітне розхристане дівча зі щирими очима, яке раптово з’явилося на сцені, кутаючись у червону ковдру, – кращого образу Мавки годі було уявити.

lisova-01

Почувши, що до лісу прийшли люди, довідавшись про юнака, який уміє гарно грати на сопілці, Мавка швидко одягається, зовсім не слухаючи застережень батька, і вибігає на сцену з двома хвостиками на голові, ще більш кумедна і дитяча, ніж спочатку. Вона хоче пізнати радість любові, тягнеться до людей, думаючи, що вони такі самі, як і весь лісовий народ. На перший погляд, замріяний Лукаш (Орест Шарак), такий далекий від реального життя, направду здатен по-справжньому її кохати – усім серцем, просто і невимушено, без підтекстів та пересторог. Його уява, збагачена казками дядька Лева (Олег Стефан), цурається меж, а сприйняття дійсності цілком лояльне до віри у надприродне. Він бачить у Мавці дивовижу, мрію, втілену в тендітній постаті дівчини, і зовсім не думає, наскільки ця мрія далека від життя, яке йому вже незабаром доведеться скуштувати…

Кохання одразу захоплює лісову царівну і не відпускає до останнього слова, промовленого на сцені. Переконливу гру О. Козакевич, будь-які зміни у її настрої щоразу доповнюють колоритним музичним супроводом та енергійними танцями.

lisova-02

Сцена з вистави

Сцена з вистави
Фото Марти Швець

Зміна декорацій. Деталі селянського побуту: посуд, відра з водою, табурети… Мати Лукаша (Тетяна Каспрук) заклопотано пере одяг. Напружена атмосфера. З’являється сам Лукаш, уже дорослий, змужнілий. Тепер його роль виконує інший актор – Микола Береза. Де й подівся замріяний юнак із сопілкою, який здавався таким вільним від усього. Помітно, що буденність поглинула Лукаша, змінила його, добряче «спростила» і «вирівняла». Тепер кохання до Мавки видається йому чимось давно минулим: воно потьмарене вічними доріканнями матері та вимогами щоденної праці. Натомість у Мавці не змінилося нічого: ні її почуття, ні сприйняття світу. Вона, як і природа, вільна від турбот і метушні, віддана простоті, щирості, гармонії. Проте Лукашеві та його прискіпливій матері цього замало. Мавка на фоні щоденного людського побуту видається лінивою, ні до чого не придатною дівкою, яка зовсім не годиться у невістки чи дружини.

lisova-005

«Безхребетність» Лукаша призводить до фатальних наслідків. Його жорстокість і байдужість буквально вбивають Мавку, перетворюють її на простачку у старому одязі. Вона зрікається себе, свого роду і його звичаїв, намагаючись втримати те, чого Лукаш тепер не може їй дати. Її відчайдушна боротьба із сестрою-русалкою, серп у руках, мутний погляд і туга у кожному слові… Мавка тікає до лісу, та вона вже сама собі не належить. Ні гарне вбрання, ні любов і пошана лісових мешканців не повертають її до колишнього безтурботного життя, адже вона пізнала щось набагато більше і глибше, ніж радість… «Я жива-а-а! Я ЖИВА!…» – тихо промовляє дівчина, не дозволяючи нечистому оволодіти собою, і цей шепіт проймає аж до кісток. Та Лукашеві вже не потрібна лісова царівна: він одружується і влаштовує життя згідно з настановами матері, зрікаючись минулого. Мавка у відчаї віддається на поталу Тому, що в скалі сидить.

Сцена з вистави
Фото Марти Швець
Сцена з вистави
Фото Максима Рачковського

Третя дія стала своєрідним лейтмотивом драми. Перед глядачами постав образ приземленого міщанського життя. Роздратована Килина, дружина Лукаша, у роль якої чудово увійшла та сама О. Козакевич, їхній син-дегенерат і Лукаш (тепер уже Андрій Козак), який із наївного хлопчини перетворився на звичайнісінького пияка, обтяженого безкінечними обов’язками і власною совістю… Російська мова, нецензурна лексика, радіомовлення радянських часів, безглузда метушня дрібних людей, які вчепилися зубами у власне існування, не в змозі бодай щось у ньому змінити.

Вогонь сімейної сварки матеріалізується у пожежу. Біг, крики, спроби рятувати меблі та одяг… і Лукаш, який самотньо сидить біля згарища, тримаючи у руках сопілку. Його трагедія колосальна. Людина, яка одного разу віддалася чомусь вищому, здавалось би, недосяжному, а потім сама ж зреклася цього, уже ніколи не зможе жити повноцінно. Реальність руйнуватиме її щодня, а тягар утрати перекриватиме кисень.

Сцена з вистави
Фото Максима Рачковського

На сцені з’являється Мавка, чиста і невинна, як раніше. Лукаш не вірить своїм очам і невимовно тужить, адже дівчина позбавлена тіла. Тепер її душа вічно житиме у вербі, до якої приходитимуть люди, «вбогі й багаті, веселі й сумні». Прощальна гра на сопілці…

Протягом трьох годин на сцені не грали, а жили реальні люди, які помилялися, кохали, зраджували, гинули і воскресали на очах присутніх… Те, що сховала у собі література, вийняв на поверхню театр. Після цієї вистави навряд можна сприймати твір Лесі Українки як звичайну фантастичну історію. Зрештою, у кожному з нас живе і Лукаш, і Мавка. Володимир Маяковський недарма писав, що театр – це не дзеркало, а збільшувальне скло. Постановка режисера А. Приходька – не просто креативна інтерпретація драми Лесі Українки, а ціле життя, в очі якому ми дивимося щодня.

Як пише у рецензії журналістка Марися Никитюк, ця вистава передусім ілюструє втрату національної ідентичності. Режисер протиставляє цілісність українського народу, який колись жив у гармонії з природою, сучасному урбаністичному суспільству країни. Справжнє життя криється в голосі серця, і символізує його Лукашева сопілка. Але людині завше мало, якщо вона перебуває в полоні стереотипів, нав’язаних прагнень, мінливої моди, ринкової вульгарності. У третій дії режисер демонструє глядачам портрет нації покидьків, які втратили мову, віру, ідентичність і здатність любити, зламані алкоголем, сварками, ненавистю і брехнею. По суті, А. Приходько вдається до прийому білоруського драматурга Павла Пряжка, розкриваючи процес деградації народу через драму мови – людей-звірів, які втратили здатність до повноцінного спілкування. Трагедію Лукаша влучно описав у листах до свого сина поет Василь Стус: «А смисл “Лісової пісні” – такий, як Ти і пишеш. Є така приказка: краще синиця в жмені, аніж журавель у небі. На жаль, є. Мені такі приказки вкрай не подобаються: журавель у небі – прегарний. Є ще така приказка: дурний думкою багатіє. Вкрай гидка приказка. Такі дурні, що багатіють думкою, – літають перші в космос, пускаються з Магелланом довкола світу, ідуть на багаття з Джордано Бруно. Отож: Мавка – для дурних, Килина – для «розумних». Бо Мавка – це мрія, це коротке сонце в сірому житті, Мавка – це свято, великдень душі. А Килина – це сірі будні, це сало з часником, це повна макітра вареників і жодної зірки над головою. “Життя” любить килин, а мавок убиває. Бо Мавка за день проживе більше, як Килина за 100 років. Бо Мавка – це обрій, світанок, а Килина – як пшоно, висипане курям під ноги. Життя більшості людей – це одна опасиста Килина (пудів на 7 вагою), а Мавка їм ненависна, бо все зове до чогось непевного, нездійсненного, завжди ошукає, залишить у дурнях. А дурнями не бояться бути лише мудрі. Дурні ж хочуть бути мудрими – тому тримаються за Килину, як чорт за грішного душу. Одне слово, драма-феєрія Лесі – це драма людського життя: трагедія журавля в небі і гопак свиней на оборі».

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(5 голосів)

Також буде цікаво: