«ПОЩЕЗНУТЬ ВСІ ПЕРЕВЕРТНІ Й ПРИБЛУДИ, I ОРДИ ЗАВОЙОВНИКІВ-ЗАБРОД!..» Найактуальніше Світоглядні орієнтири 

«ПОЩЕЗНУТЬ ВСІ ПЕРЕВЕРТНІ Й ПРИБЛУДИ, I ОРДИ ЗАВОЙОВНИКІВ-ЗАБРОД!..»

Деякі міркування щодо формування Ліги українців світу

Те, що відбувається нині у світі, вимагає нової інтерпретації з точки зору: а) вищих сенсів життя, б) ситуативних конфігурацій, в) конструювання нового світу. Інакше кажучи – в глибині свідомості, на поверхні людського існування, у мріях-прогнозах. Давно доведено: кожна історична доба стає сторінкою в божественній книзі Провидіння. Коли утверджується правда – очищуємося. Власне упорядкованість світу вимагає «святої правди-справедливості» (Тарас Шевченко), рівно ж – милосердя. Рівновагу зруйнували гординя, користолюбство, ненависть, лицемірство. Нові часи винайшли політичну розважливість, але водночас розтринькали старі моральні засади.

Світле товариство! Чи звернули ви увагу, що знову Україна безпосередньо чи опосередковано зазвучала від океану до океану, у судженнях приятелів і ворогів. Кілька прикладів: 1. Далекий Схід. Не стихають протести в Хабаровську. За плакатами «Путін – злодій», «Москва – йди геть» інтуїтивно, крім суто політичних чинників, вичитуємо – Хабаровськ і регіон заснували і упорядкували українці. Зелений клин посутньо наш; він неодмінно оживе як відтворення української субстанції, як також інші суто українські регіони, починаючи з Кубані; 2. Вибори президента Польщі. Читаємо на Перемиському порталі, де появилася петиція у справі приєднання Підкарпаття і Любельщини до України: «З короткого повідомлення випливає, що приводом позбутися дикунів має бути факт, що мешканці цих двох воєводств масово підтримали на виборах Анджея Дуду. Це має свідчити, що згадані воєводства не заслуговують на перебування в межах модернізуючої Польщі і повинні бути віддані Україні. Петицію вже підписало багато тисяч осіб». 3. Розворушена Білорусія, де сотні тисяч сябрів протестує проти політики Лукашенка; багатозначне повідомлення мас-медіа: «Серед інших регіонів лише керівництво Бреста негайно випустило з тюрем усіх репресованих, наче окрема республіка» (асоціація: Берестейщина – давня українська земля).

За останні дні білоруські публіцисти виступили по українському радіомовленні, телебаченні, в пресі із тлумаченням фантастичного пробудження братнього нам народу; причому наші колеги виступали прекрасною українською мовою. Принагідно такий факт – на кафедрі зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету імені Івана Франка нещодавно проведено зустріч із мистецтвознавцем, Секретарем Білоруського Національного Фронту Валерієм Буйвалом, який репрезентував Зянона Пазьняка, автора книжки «Білорусь у боротьбі» – першого україномовного перекладу творів З. Пазьняка, виконаного колишньою нашою талановитою студенткою Івою Подольською…

Валерій Буйвал на зустрічі зі студентами факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка
Валерій Буйвал на зустрічі зі студентами факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Фото Ігоря Полянського

Є таке поняття: бачити у факті явище. Тільки три названі вище події у сусідніх країнах ще раз доводять, що «нашому роду нема переводу», що збереження сильної душі є найвищою чеснотою людини і нації. Нас у світі – понад 70 мільйонів, в діаспорі офіційно близько 23 000 000. Ще багато мільйонів неодмінно пробудиться, згадає себе, повірить у себе, буде й «чужому научатись, і свого не цуратись», бо «не гріє сонце на чужині», бо «немає другого Дніпра».

Розселення українців у світі
Розселення українців у світі

Українська ідея є предковічною, органічною, принаймні від 22-тисячної Мізинської культури, яку відкрив наш знаменитий вчений Федір Вовк. Дуже переконливою є думка Юрія Липи, про яку ми часто нагадуємо: «Зосталася на Україні пам’ять, і з тої пам’яти завжди може вирости наново і мобілізація мас, і очищення від чужинців, і стихійна боротьба… Народи-предки – не тільки архітектура, могили, звичаї, ритуали. Це – характери, що кружляють у крови сучасних українців, і завжди їх діла, їх здобування в них можуть відродитися… В існуванні України висловлюється і буде висловлюватися найгарніше, що має людство, і в тому є моральність бути українцем… (з книги «Призначення України»).

Юрій Липа і його програмна праця «Призначення України»
Юрій Липа і його програмна праця «Призначення України»

Знаменитий дослідник, письменник і громадський діяч Юрій Липа докладно описав роль трипільців (сім тисяч літ тому) у формуванні психології українських сіл. Якщо громадяни мають спільну душу, вони від правіків живуть власними традиціями. Через спільні надії це життя продовжуватиметься докрайвіку. Вдумаймося у такі судження:

Юрій Шевельов
Юрій Шевельов

Знаменитий український вчений, літератор, політичний мислитель Юрій Шевельов у дослідженні-полеміці «Думки проти течії», доводячи тривалість національного мислення, писав: «Українська національна традиція завжди висувала ідеал диференційованого, але гармонійного і цілісного суспільства, ідеал єдности розчленованої нації… Гармонійна, цілісна людина – і лірична, і мужня, і мудра, і ніжна, і сувора, і добра – в гармонійному суспільстві – ось ідеал української духовности… Треба витворити свою концепцію доби» (Докладніше див.: «Думки проти течії». – 1949. – С. 22, 70). У статті «Москва, Маросєйка» він закцентував на трьох страшних ворогах українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини (Див. Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни». – Київ, 2009. – С. 70).

Додамо, що своєрідний підсумок мандрівок по історії і мислях українства зробив теж знаменитий публіцист, вчений, громадський діяч і політик Микола Шлемкевич. Доконечно радимо перечитати книгу «Українська синтеза чи українська громадянська війна», що вийшла за кордоном ще 1949 року. Універсальна роль і призначення еміграції в упорядкуванні своєї духовності і політичної організованості виписана ним блискуче, адже еміграція є не тільки репрезентантом, але і носієм українського національного світу і його субстанції.

Нікос Лігерос
Нікос Лігерос

Таке ж багатовимірне судження – з приводу філософського осмислення українського Голодомору – знаходимо у статті «Сталь – проти хліба» визнаного генія, чиї розумові здібності за показником IQ перевершують навіть інтелект Ейнштейна, грека Нікоса Лігероса. Його особистість, що її порівнюють із Сократом, вміщає поета, драматурга, філософа, професора багатьох університетів світу, яскраво зарепрезентувалася завдяки ґрунтовному дослідженню геноциду кількох народів, у тому числі українського. Ось до якого висновку прийшов Лігерос: «Боротьба між пшеницею і сталлю триває, але сталь не переможе. Бо пшениця – жива, а сталь мертва. Пшениця може померти, але може й воскреснути. Всі повинні зрозуміти: поки існує геноцид пам’яті, триває геноцид народу. Відродження пам’яті дасть вам енергію руху вперед, гідність великого народу» («Сільські вісті. – 2008. – 20 листопада).

Знову принагідно: під сучасну пору, замість збагачувати унікальну роль українського села, приплентачі-зелепуги замахнулися на наш унікальний скарб, дарований нам Богом і виплеканий автохтонами-українцями. Нагадували ми також загальновизнаний факт: польський санскритолог Михайло Красуський довів, що українська мова старша від санскриту.

Отже, йдеться про континент українства. З прадавніх часів Україна стала особливим духовним, гуманітарним, природно-кліматично-соціально-економічним організмом (навіть в умовах поліетнічності). Закоріненість у рідну землю, ота «стежина в ріднім краю» диктують категоричність вибору – на користь нашої рації стану, нашої правди. Десятки репрезентантів нації на цьому наголошували віддавна, але ідея не стала постійно діючим фактором свідомості українства в цілості. Ось чому Світовий Конгрес Українців, який був заснований у 1967 році в Нью-Йорку і сьогодні об’єднує наших родаків у 53-х країнах, від Австралії до Швеції, «активно сприяє духовному згуртуванню української діаспори та збереженню української національної ідентичності шляхом плекання української віри, мови, історії та національно-культурних традицій нашого народу» (Світовий Конгрес Українців. 50 років у підтримці українського народу. Ювілейний випуск. 2017. – С. 20).

Наша перевага – у щирій настроєвості сердець, силі думки, цінності героїчного духу, шляхетності, вишуканості, найкращих сотнях тисяч пісень; ось як оцінив Тарас Шевченко нашу пісню – «без золота, без каменю, без хитрої мови, а голосна та правдива як Господа слово», у найкращих у світі чорноземах, спроможних прогодувати 600 мільйонів осіб. Це врахували давно репрезентанти інших націй. Бодай одне посилання: «Україна стане новою Грецією. Гарне небо цього народу, його весела вдача, його музикальна натура, його родюча земля і т. д. колись прокинуться; з численних малих диких народів, якими також колись були греки, постане культурна нація. Ії кордони простягнуться аж до Чорного моря, а звідти – через увесь світ». Ця візія визначена ще у 18 столітті, належить вона німецькому літературознавцю, філософові, богослову, фольклористу, перекладачу Йоганну Готтфрідові Гердеру, авторитетній постаті світового рівня (Мислителі німецького романтизму. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 39).

На наших очах цей процес триває. Мусимо відважитися запропонувати реальний плодотворний проект, захищаючи істину у світі, який відмовився від істини, вкорінив вульгарний релятивізм і культуру тимчасовості. Наша держава має стати здоровою і пристойною, збагативши світ своїм невмирущим спадком. Останніми роками, як писала світова преса, народилася нова українська нація, орієнтиром життя якої у ХХI столітті будуть вартості. Енергійний оптимізм, що має домінувати у світоглядній сфері, передбачає постійне прищеплення усім громадянам таку типостворюючу силу: святая правда-справедливість, ореол сімейної солідарності, краси, орієнтир «ні холопа, ні пана», свободи як істини, обожнювання природи, пошанування працелюбності, скромності, чистоти звичаїв, жадоба вчитися на випрацюваних фундаментальних засадах, не лютувати словом, кредо «свобода народам, свобода людині», «обніміте найменшого брата» (майже усі ідеологеми закодовані у творчості Т. Шевченка та інших емблематичних постатей народу).

Якщо зорієнтуємо зусилля на первинності духовної та національної ідентифікації, зуміємо а) структуризувати розум і почування нації, б) задіяти вольовий потенціал влади, соціуму, кожної людини зосібна, в) запропонувати вселенській спільноті безболісний перехід від комерційно-маніпулятивної цивілізації до духовної.

Потрібна своєрідна інвентаризація наявного потенціалу українства і на материку, і в діаспорі. Відтак задіяти на усіх ділянках формування свідомості передовсім моральних авторитетів нації. Мусимо доконечно зібрати судження (насамперед вчених, вояків, письменників, управлінців, господарників, культурологів) щодо влаштування держави – не «дублера», а власне української, аби, за Іваном Франком, «в своїй хаті жить по свому, не коритися нікому, лад найкращий завести». За цих умов зможемо сконструювати такий тип держави, який доречно визначив Микола Сціборський. Ось ця модель: «Держава – це не лише організована доцільність; це насамперед святе святих нації, що зобов’язує кожного громадянина до служіння, жертв і високих духовних поривів. Не внутрішня боротьба часткових інтересів, тільки солідарні, узгіднені зусилля цілого суспільства, спрямовані на забезпечення сили й ладу держави, можуть гарантувати в лоні нації всім її прошаруванням внутрішній мир, охорону, працю, законність, соціальну справедливість і розвиток» (Микола Сціборський. Націократія. – Вінниця, 2007. – С. 74).

Микола Сціборський
Микола Сціборський

Світове українство має колосальний потенціал у всіх царинах життя. Діяльність Світового Конгресу Українців більш як за 50 років за участю знаних політиків, державних діячів, підприємців, митців, репрезентантів різноманітних сфер життєдіяльності, здоровий інстинкт українського народу на споконвічних етнічних землях засвідчили: ми зберегли свою ідентичність, незважаючи на жахливу потолоченість упродовж тисячоліть, ми спроможні відтворити глибочезні підвалини духу. До честі багатьох наших дослідників, маємо сотні тематичних монографій, книг усіх періодів нашої багатотисячолітньої історії, статей, нарисів, які репрезентують спадок високої мислі, багатобарвної культури, наснажуючого мистецтва, плодотворного господарювання, краси людських відносин і побуту.

Тільки за роки відновленої державності (хоч держави духу ми ніколи не втрачали) до наших послуг такі цінні речі, як фундаментальний чотиритомний проект «Україна: хронологія розвитку» (З давніх часів до пізньої античності; Давні слов’яни, Київська Русь; Від Батиєвої навали до Люблінської унії; На порозі Нового часу. Від Люблінської унії до кінця ХVIII cтоліття – Київ, 2009); наукове дослідження Олексія Губка «Психологія українського народу» (Київ, 2010, 2013); монографія Леонтія Войтовича «Княжа доба на Русі: портрети еліти» (Біла Церква, 2006); історичний огляд Мирослава Семчишина з Чикаго «Тисяча років української культури» (Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1985); Нарис історії конгресу українців Канади в Торонті обсягом 589 сторінок; надзвичайно майстерний епос української Америки Уласа Самчука «Слідами піонерів»; серія книг професора Володимира Сергійчука, серед яких повчальними і наснажуючими вважаємо дві: «Що дала Україна світові» і «Етнічні межі і державний кордон України» (Київ, 2008).

Дуже важливим джерелом пізнання потенціалу українства слід вважати історіографічне видання Петра Часта «СВОБОДА. Вільне слово американської України» (Ужгород, 2012), а також «Бібліотеку газети «День».

ВИСНОВКИ:

1. У наш спідлений вік перед українством постали нові виклики. Йдеться не лише про збереження своєї субстанції, розширення і збагачення ідентифікації, але й про найактивнішу участь у формуванні варіантів відтворення глибоченних підвалин духу. Тобто разом з іншими народами відстояти й збагатити перевірені віками традиції, духовні й моральні вартості, які підпорядковують інтереси вищим сенсам буття. Повнота людини – не в могутності, а в досконалості. Ми спроможні бути суверенними душами, зберегти непідлеглість перед тиском обставин. Якщо наші далекі й близькі предки своїм розумом, силою волі, глибоким розумінням власного земного призначення перенесли найтяжчі удари долі, змогли осягнути найвище благо і наблизитися до нього, то й під сучасну пору ми спроможні оживити почуття людської й національної гідності, вольового потенціалу. За такого орієнтиру, нова перспектива для людства, новий спосіб життя, як підкреслюють емблематичні постаті планети, стане і досяжною, і надихаючою.

Багато вже важить усвідомлення того, що коренем усіх проблем, що обсіли нас, є духовні дефіцити. Передовсім засади моралі, а не лише ринкові механізми чи результати соціологічних опитувань, підказуватимуть нам, як відважуватися на зміни;

2. Мудріючи своєю мудрістю, наснажуючись національно-ціннісним солідаризмом, який посутньо є притягальною керівною силою, духовним зором, ми очистимо свою пречудову землю від багатоманітного сміття, засвоєних від чужинців-мамоністів звичок і стереотипів, що принижують людину як Боготвірний феномен. Так само упорядкуємо ідеї, суспільні відносини, позбудемося крайнього егоїзму у ставленні до дійсності, паскудного консьюмеризму, інквізиції моди, реклами, тоталітаризму слів-амеб. Віддаючи владу чужинцям, які послідовно вилучають з життя релігійно-національне сумління, змамонізована людська істота донищує природу, дотоптує душу, переінакшує розум, отварює тіло.

Треба розірвати порочне коло, коли диспетчерські пункти у владі, інформаційній сфері, фінансах, міжнародних контактах займають чужинці (йдеться не тільки про генетику). Вони ж цинічно принижують, грабують українців, при тому нахабно хизуючись своїми мільярдами, деформують свідомість народу. Принагідно: це віддавна запримітили також на власних прикладах інші народи, коли їх держави очолювали чужинці: королівські династії Габсбургів, Гогенцоллернів, Бурбонів, Романових, лєніни, сталіни, троцькі, кагановичі, гітлери, гейдріхи, а нині путіни, лукашенки та багато інших. Тож перестаньмо бути вайлуватими, наївними. Україна – для українців, в тому числі й за духом;

3. Українці (як арійці) зобов’язані очиститися від чужинецької скверни, яка баламутить націю, нацьковуючи одних українців на інших, розмагнічує волю. Ми зобов’язані донести до свідомості людей, що проти України, опріч інших, ведеться генетична війна – витончена, цілеспрямована. Хіба модифіковані продукти, алкоголь, тютюн, наркоманія, руйнація сімей, гендерні провокації не ставлять мету підірвати генофонд української нації, витісняючи нас з рідної землі? Хіба не для цього організували нам голодоморний геноцид? Хіба ми забули, що землеробський спосіб життя виплекав героїчну й напружену фізичну активність, а також добре окреслене мислення, до чого непридатні одвічні кочівники? Тож розвиток села стає також обов’язком усіх українців світу, адже на українських технологіях сформовано високоефективне фермерське господарство у багатьох регіонах світу – можливо, варто узаконити можливість створення такого господарства на наших чорноземах за участю американців, канадців українського походження. Школи, будинки культури, лікарні, церкви, інші осередки духовності доконечно мусять втілитися у щоденний побут українського селянина, сільської інтелігенції, підготовки молоді до війська, участі у міжнародних організаціях, що плекають правду, добро і красу.

Найважливішою стає окремішність духовна. Андрей Шептицький обґрунтував потребу розбудовувати Рідну Хату. Адже були в історії періоди, коли українські села відрізнялися глибоким відчуттям правопорядку й справедливості у суспільному житті. Різні форми господарювання – фермерство, кооперативи з орієнтиром «Свій до свого по своє», переробка сировини на місцях, пропонування світові високоякісних натуральних продуктів, шляхетних традицій багатодітних сімей, своєї невмирущої культури, насамперед пісенної (символи, герої, звичаї, вартості), дозволять уникнути жахливого почуття непевності. Тож – вернутися «на круги своя»!

Докія Гуменна та її праця «Вічні вогні Алберти»
Докія Гуменна та її праця «Вічні вогні Алберти»

На мене велике враження справила книга Докії Гуменної «Вічні вогні Альберти» про українців Канади. Радіо Свобода ще першого серпня 1959 року передало докладне розмислення Ю. Гайдара про цю книгу. Перед нашими очима постала яскрава картина, як українці Канади із темних забитих селян-поселенців виросли у великий культурний канадсько-український масив, що має свої школи, пресу, музеї, церкви, громадські і культурні та наукові організації, десятки депутатів у парламенті. Адвокати, лікарі, професори, власники великих магазинів, фабрик, вчителі, студенти, хокеїсти є окрасою Канади. У чужій землі завдяки великій працьовитості й згуртованості наші родаки здобули колосальний авторитет. Книга докладно описує багатство українських фермерів – найбідніший має 75 гектарів землі і цілі табуни корів, свиней, овець, птиці. Тепер українці скуповують ферми від німців, англійців, шведів. Бідної української хати вже давно не знайдете, кожне обійстя, кімнати пречудові, багаті, зручні, оснащені наймодернішими пристроями.

Відтак закономірним слід вважати факти світового виміру: Роман Гнатишин свого часу став Генеральним Губернатором Канади. Нині ж Христя Фріланд – міністр закордонних справ цієї авторитетної країни;

4. Новий світолад формується нині за найактивнішої участі світового українства. Наша держава – проблема світова. Останніми днями прискіпливо перечитав усі публікації про життя-буття українців Південної Америки у свіжому номері журналу «Локальна історія».

Липневе число журналу «Локальна історія»
Липневе число журналу «Локальна історія»

Вчитуюся в унікальні факти й оцінки з життя наших кровних братів і сестер в Аргентині, Бразилії, Парагваї, Колумбії та інших регіонів, про відвідини цього регіону А. Шептицьким, Л. Гузаром – і дивуюся, як ми зуміли не загубитися на маршрутах історії (Див.: Локальна ІСТОРІЯ. – 2020. – Ч. 7). Водночас прикро від того, як ми себе мало знаємо, легковажимо своїм спадком, повільно систематизовуємо й концептуалізовуємо спадок українства – каторжну працю, наполегливість, старанність, бойовий дух, терпеливість, позитивне сприйняття різних культур і способу життя, довіру до Бога.

Митрополит Андрей Шептицький з українською громадою у Бразилії
Митрополит Андрей Шептицький з українською громадою у Бразилії, 1922 р. Джерело зображення: Архів Головної Управи Василіянського Чину в Римі

Також перечитав – вже вкотре! – спогади письменника, підприємця, політичного й громадського діяча, ветерана УПА Юрія Борця з Австралії (пишаюся тим, що пізнав особисто цю унікальну постать під час його перебування у Львові 1991 року). Книга «Шляхами лицарів ідеї і чину», написана у формі діалогу з молодими людьми, вихованими в Україні в умовах «радянської дійсності», відтворює звитяги Української Повстанської Армії, рейд на Захід, а після приїзду в Україну відвідини різних регіонів, у тому числі Крим. Ось багатозначне спостереження Ю. Борця: «В Криму вже бачите наші прапори, але… відчувається якась порожнеча дії нашого уряду. Тут мусять бути усталені хоч би години навчання української мови та історії у школах. Тут мусить бути свідома наша міліція для наведення порядку та кілька свідомих полків війська, без якого оборона населення України немислима». Без коментаря… (Див.: Юрій Борець. Шляхами лицарів ідеї і чину. – Київ, 1995. – С. 242).

Юрій Борець та його книжка «Шляхами лицарів ідеї і чину»
Юрій Борець та його книжка «Шляхами лицарів ідеї і чину»

Не блукає лише той, хто на стійкій основі. Тому завершую свої розмислення (вже вкотре!) посиланням на висновки такого світового авторитета, як Іван Павло II. Під час перебування серед «улюбленого українського народу» в 2001 році він так оцінив внесок України і радив нам:

Іван Павло ІІ в Україні
Іван Павло ІІ в Україні. Джерело зображення: zbruc.eu

«Дякую Тобі, Україно, що оборонила Європу своєю невтомною та героїчною боротьбою проти загарбницьких орд… Висловлюю Тобі побажання, щоб Україна як повноправний член увійшла до Європи… Єдність та злагода! Ось таємниця миру та умова справжнього й стабільного соціального прогресу. Завдяки цій взаємодії намірів та дій Україна, батьківщина віри та діалогу, зможе побачити визнаною свою гідність у колі інших Народів. Мені спадають на думку слова вашого великого поета Тараса Шевченка: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». УКРАЇНЦІ, В РОДЮЧУ ЗЕМЛЮ ВАШИХ ТРАДИЦІЙ ЗАГЛИБЛЮЄТЬСЯ КОРІННЯ ВАШОГО МАЙБУТНЬОГО!» (З виступу Івана Павла II на Офіційній церемонії прощання на Львівському летовищі перед відбуттям до Риму).

Отож – ШАНУЙМОСЯ!

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(7 голосів)

Також буде цікаво: