Правовий захист журналістів в умовах гібридних викликів і загроз (ч. 2)

Міністерство внутрішніх справ України зазначило, що вже ініціювало навчання поліцейських з цих питань. У 2016 році було проведено тренінг для патрульної поліції зі зв’язків із громадами та ЗМІ. Не лише для спілкування, а й для покращення безпеки журналістів. Дійсно, наразі міжнародна співпраця для вирішення цих питань є актуальною. Крім того, слід наголосити на необхідності поширення цих тренінгів на інші відомства, що відповідають за охорону громадського порядку, такі як районна патрульна служба, слідчі підрозділи та державна служба з надзвичайних ситуацій.

Було б доцільно залучити ще більше учасників для підвищення безпеки журналістів і свободи вираження думок. Оскільки, наразі є актуальною підтримка і навчання міжнародного співтовариства у векторі безпеки журналістів.

В ході співробітництва представники української влади та організацій громадянського суспільства обговорили широкий спектр різних заходів щодо поліпшення свободи преси та безпеки журналістів, включаючи можливі шляхи поліпшення національного законодавства та важливість зосередження уваги на європейських документах, таких як Європейська конвенція про права людини, рішення Ради Європи та Європейського суду з прав людини, що стосуються свободи преси та безпеки журналістів, у тому числі можливі шляхи поліпшення національного законодавства. Міжнародні та національні зацікавлені сторони погодилися з тим, що для вирішення складних проблем, таких як безпека журналістів і безкарність, необхідний цілісний підхід.

Слід також зазначити, що ЮНЕСКО є одним з міжнародних інститутів, який активно займається розвитком і захистом прав українських журналістів. З моменту російського вторгнення в нашу державу в лютому ЮНЕСКО спільно з асоціаціями журналістів в Україні здійснювали оцінку та підтримку потреб на місцях.

Оцінка впливу заходів, вже прийнятих ЮНЕСКО, включаючи надання допомоги у створенні гарячої лінії для журналістів, що потребують допомоги, переведення посібника з безпеки для журналістів, надання засобів захисту та навчання, була першочерговою місією групи ЮНЕСКО. Місія також поставила перед собою мету провести реальну оцінку викликів перед журналістською спільнотою та розробити механізми їх задоволення.

Оскільки понад 6000 журналістів, багато з яких раніше не мали досвіду звітування під час дії правового режиму воєнного стану, акредитовані для висвітлення подій на передовій, було визначено підготовку до репортажу з високим ризиком, травматичної журналістики психологічної стабілізації та забезпечення безпеки, як важливого пріоритету місії ЮНЕСКО.

Ця місія також дала ЮНЕСКО можливість обговорити як з вітчизняними, так і міжнародними суб’єктами допомоги, які ведуть співпрацю наряду з ЮНЕСКО з початку вторгнення РФ в Україну, надзвичайні заходи з надання допомоги незалежним ЗМІ в країні.

На мій погляд, цей внесок ЮНЕСКО в захист і розвиток прав журналістів в нашій країні надзвичайно важливий. Тому що інформація-найпотужніша зброя в цій війні. Ось чому так важливо, щоб журналісти, які перебувають на передовій, були захищені якнайкраще, що в свою чергу максимально забезпечить права та свободи журналістів під час дії воєнного стану.

Справедливо виникає питання: «Які найбільш нагальні потреби українських журналістів через рік після російського вторгнення в Україну?» Завдяки зусиллям українських та міжнародних ЗМІ світ дізнався, що Росія як країна-агресор намагалася поставити під сумнів культурне, духовне і навіть фізичне виживання українського народу. Один із своїх ударів загарбники завдали по медійній галузі України. Відомо, що за рік війни російські військові вбили щонайменше 47 працівників українських та іноземних ЗМІ (доля ще кількох залишається невідомою) [12]. Щонайменше восьмеро з них були вбиті під час виконання професійних обов’язків. (Згідно зі списком убитих IFJ, 12 журналістів були вбиті під час виконання службових обов’язків в Україні, яка стала найбільш смертоносною країною для журналістів у 2022 році).

Автомобілі з позначкою «Преса» регулярно обстрілюють, що свідчить про те, що робиться це навмисно. На окупованих територіях журналістів, а в деяких випадках і їхніх родичів, незаконно заарештовують і піддають тортурам, змушують або перетворитися на російських пропагандистів, або припинити свою професійну діяльність. Внаслідок пограбувань та ворожих обстрілів руйнується майно редакцій, багато журналістів стали вимушеними переселенцями та біженцями, заробляючи на життя іншими видами діяльності.

Наслідки ракетних ударів Росії по об’єктах енергетичної інфраструктури України значні. У деяких регіонах, наприклад, на передовій, а також у Києві, Одесі та Вінниці навіть короткострокові відключення електроенергії критично позначаються на роботі ЗМІ. Однак не набагато краща ситуація і в інших регіонах України. В результаті читачі отримують інформацію із запізненням.

Ситуація ускладнюється тим, що технічне забезпечення українських ЗМІ, особливо місцевих, є застарілим. При знеструмленні швидко сідають акумуляторні батареї застарілої техніки (ноутбуків, фотоапаратів, диктофонів тощо).

Більшість медіа-компаній не можуть дозволити собі придбання та обслуговування генератора електроенергії. Як міжнародні так і вітчизняні журналісти скаржиться, що їхнім співробітникам доводиться працювати вночі (коли відновлюється електропостачання), їздити по місту в пошуках ділянок з електрикою, працювати в організованих державою «Пунктах незламності».

У такій ситуації одним із оптимальних варіантів є організація робочих місць на базі Центрів солідарності журналістів, створених Міжнародною федерацією журналістів (IFJ) завдяки партнерству з ЮНЕСКО. Кожен журналіст, блогер чи фрілансер може відвідати такі центри та отримати доступ до електроенергії та зв’язку безкоштовно. Така допомога місцевим ЗМІ є дуже відчутною та цінною, оскільки допомагає реалізувати право на вільну журналістську діяльність.

Водночас обмежені можливості мережі АТ (вони працюють лише в шести містах України) актуалізували необхідність закупівлі генераторів для великих медіа, розташованих у різних містах, щоб колеги з інших редакцій мали можливість працювати в їхньому приміщенні. Масштабна війна Росії проти України значно зруйнувала економіку нашої країни. Уряд оцінює падіння ВВП України до кінця 2022 року на рівні 30,4%. Медіаринок повністю знищений. За моєю оцінкою, близько третини ЗМІ припинили або призупинили свій вихід, і цей процес, на жаль, триває. У результаті багато журналістів змушені залишити свою професійну діяльність. Навіть ті видання, які знаходяться у відносно безпечних регіонах, зіткнулися з критичним падінням доходів. ЗМІ, які знаходяться в зонах конфлікту, стикаються з ще більшими проблемами. Їхні офіси були пошкоджені та пограбовані, і їх відновлення вимагає від них починати все з нуля.

На сьогоднішній день найбільшою потребою українських ЗМІ є забезпечення своїх співробітників генераторами, павербанками, комп’ютерною та іншою професійною технікою в редакціях, а також фінансова підтримка журналістів, насамперед місцевих ЗМІ, з метою утримати їх у професії та забезпечити їх роботою.

Враховуючи перелічені проблеми виникає питання, яким чином можна справитись із вищенаведеними проблемами діяльності як іноземних, так і вітчизняних журналістів на місцях з метою розвитку і захисту їх прав та гарантування нормальної роботи. З першого дня російської окупації журналістська спільнота перейшла в особливий режим роботи. Стартувала «гаряча лінія» для журналістів з окупованих та прифронтових територій України. Створено спеціальну групу для моніторингу ситуації та координації. Це допомогло максимально допомогти журналістам, які тікали з небезпечних регіонів – як консультативною, так і матеріальною допомогою, а також допомогти їм облаштуватися на новому місці. Йдеться про екстрену фінансову підтримку, допомогу в пошуку квартири, надання місця для роботи, а також комп’ютерну техніку та необхідні матеріали. Журналістська спільнота в Україні запустила цілодобову «гарячу лінію» психологічної допомоги журналістам та членам їхніх родин, що на наш погляд,  є значним кроком в бік розвитку та забезпечення прав журналістів в теперішніх умовах.

Для тих журналістів, які певний час перебували на окупованих територіях, було організовано низку тренінгів з роботи в шкідливих умовах, поведінки в полоні, спілкування з окупантами, проходження блокпостів ворога тощо. Колеги, які вже пройшли ці випробування та виїхали в інші регіони України ділилися досвідом. Також було надано матеріальну підтримку частині журналістів, які залишилися на окупованій території.

Проте подальші події показали, що зберегти незалежну пресу на окупованій території неможливо: загарбники встановили настільки жорсткий репресивний режим, що журналісти опинилися перед вибором або припинити свою професійну діяльність, або погодитися на пропагандистську роботу на росіян, або виїхати на частину України, яка все ще контролюється законною владою. З метою боротьби з зазначеною проблемою, можливо було би актуально створити систему акцій солідарності з українськими журналістами на окупованих територіях та проводити інформаційну кампанію на знак солідарності з українськими журналістами та іноземними журналістами, яких незаконно переслідують в тому ж тимчасово окупованому Криму.

Одним із фундаментальних аспектів сьогодення є вшанування пам’яті загиблих журналістів та збір інформації про кримінальні правопорушення проти працівників ЗМІ, вчинені окупантами на території України. Зокрема, актуально було б створити відео-історії журналістів, які стали жертвами чи очевидцями російських військових злочинів, що на наш погляд, зіграло б велику роль в процесі розвитку і захисту прав представників журналістської справи.

Нагальною проблемою, на мій погляд, у взаємодії іноземних ЗМІ з українськими журналістами є той факт, що міжнародні ЗМІ зловживають героїзмом українських журналістів. Дійсно, деякі західні журналісти, схоже, мають почуття права, засноване на ідеї, що вони працюють краще, ніж їхні українські колеги.

Журналісти великого американського телеканалу запитали іншу групу українських журналістів: «Чому ви не хочете поїхати до Маріуполя з гуманітарним конвоєм? Дуже важливо показати, що там відбувається». Ці американські журналісти не розуміють, що продюсера та водія – оскільки вони мають українські паспорти – не пропустять через російські блокпости, а натомість зупинять і допитають агенти ФСБ.

Вони не розуміють, що наявність журналіста, який подорожує з українським гуманітарним конвоєм, сприймається як збільшення ризику того, що він стане мішенню російських військ.

Часто представники іноземних ЗМІ хочуть записати «стендап», де тележурналіст постає перед камерою, щоб розповісти історію на фоні зруйнованого міста. Вони кажуть, що хочуть це зробити, тому що це «важливо», але це не вся історія. Справжня причина, чому вони хочуть провести стендап у розпал активних боїв, що становить непотрібний ризик для цілої команди журналістів, полягає в тому, що це збільшує ймовірність того, що цей репортер отримає нагороду або покращений контракт удома – для прояву «мужності» і почуття «жертовності», або якісь інші порожні слова.

Деякі західні журналісти, схоже, мають почуття права, засноване на ідеї, що вони працюють краще, ніж їхні українські колеги. І все ж після російського вторгнення саме українські журналісти зуміли висвітлити те, що ніхто інший не зміг: вони були єдиними журналістами, які активно працювали в Маріуполі, коли місто перебувало в облозі російських військ. Їм вдалося задокументувати обстріл маріупольського пологового будинку для Associated Press і завдяки їм увесь світ побачив, що там відбувається .

На теперішній час, коли вся увага медіа-простору прикута до подій російсько-української війни, попри вищенаведені складності, як міжнародні, так і вітчизняні журналісти перебувають у стані постійних нових викликів, що не сприяє розвитку та захисту їх прав та свобод. Більшість нових викликів спричинені постійними та жорстокими нападами російської армії на цивільну інфраструктуру України. Тому основними викликами для українських журналістів через рік після російського вторгнення залишаються безпека, фізична та енергетична незахищеність.

Завдяки підтримці міжнародних фінансових донорів, неурядових організацій та окремих партнерів вдалося забезпечити журналістів, які працюють в Україні в небезпечних умовах, бронежилетами та іншими засобами індивідуального захисту, а також тактичними аптечками. Спільно з «Репортерами без кордонів» за підтримки ЮНЕСКО було підготовлено україномовну адаптацію спеціального видання Посібника з безпеки журналістів, що відіграло значну роль в гарантування безпеки, прав та свобод журналістів.

Певна кількість журналістів, які виїхали з окупованих та прифронтових територій, знайшли нову роботу або продовжили видавати свої ЗМІ у віддаленому форматі. Підтримання безпечних умов праці для журналістів має тривати якомога довше. Практика показала, що перспективним напрямом стала організація діяльності місцевих ЗМІ з прифронтових зон в умовах віддалених від лінії фронту регіонів України.

На мій погляд, можливо було б актуально розглянути низку заходів по відновленню поширення місцевих ЗМІ на деокупованих і прифронтових ділянках нашої держави. Я переконаний, що це дасть можливість відповідати одразу на декілька викликів: робота для журналістів, інформація для місцевих жителів (зокрема, варіанти евакуації, соціальні проблеми, вирішення побутових проблем тощо).

В умовах інформаційного голоду на прифронтовій території (подекуди немає ні доступу до Інтернету, ні електропостачання) поява знайомої місцевої газети дозволяє не тільки частково задовольнити потребу в інформації, в тому числі життєво необхідної, а й виконує психологічну та стабілізуючу функцію: газета розглядається як елемент нормального довоєнного життя, за яким люди зараз дуже сумують.

Подальша робота з відновлення місцевої преси на деокупованих і прифронтових територіях може позитивно вплинути на збереження журналістських трудових колективів у професії.

Нарешті, збереження місцевих ЗМІ є важливим для підтримки української демократії під час і після закінчення війни. Загальновизнано, що якісна журналістика є важливою передумовою збереження свободи слова, а отже, і демократичної системи.

Одним із головних векторів дій у 2023 році стане розвиток міжнародного партнерства з метою допомоги українським журналістам і ЗМІ та протидії ворожій пропаганді, вшанування пам’яті загиблих журналістів та підтримки їхніх родин, подальшого розвитку інформаційної мережі України.

В кінці даної статті хотілось би зазначити про сьогоднішні необхідності для України у сфері функціонування інституту розвитку і захисту прав іноземних журналістів в Україні а також українських журналістів за кордоном.

Так, нині, коли Україна вже другий рік протистоїть жорстокій, неспровокованій агресії могутньої сусідньої держави, великої поваги заслуговують наші колеги – як українські, так і іноземні журналісти, які в суворих умовах війни, незважаючи на фізичну небезпеку, психологічне напруження, економічні проблеми, продовжують сумлінно виконувати свій журналістський обов’язок.

Сьогодні попит на інформацію величезний, і можна сказати, що слово журналіста зараз на вагу золота. Пріоритетом для інституту розвитку і захисту прав іноземних журналістів в Україні, а також українських журналістів за кордоном є об’єднання зусиль працівників ЗМІ у створенні сприятливих умов для того, щоб інформація, що поширюється українськими ЗМІ, була якісною та оперативною.