Реконструктор середньовічної книги
Валентин Колонтай, реконструктор середньовічних книг, провів в Острозькому музеї стародруків майстер-клас із середньовічної каліграфії. Опісля ми зустрілися з майстром і поговорили про реконструкцію середньовічної книги.
Валентин працює в невеличкій майстерні на ZAVOДі. Він зізнається, що більшість свого часу проводить саме тут.
Загалом процес реконструкції книг розпочинається з її пошуку. Валентин шукає їх у соцмережах. «Я створив альбоми у соцмережах, туди залиті фото стародавніх книг періоду середньовіччя і раннього модерного. І періодично з’являються замовники, які вибирають щось із цього альбому. Ця книга, наприклад, зроблена в Бельгії у XV столітті».
Потім розпочинається дослідження історії книги та яким чином вона була зроблена. «Я знаю приблизно, як у кожну епоху книгу шили або яким чином затиснули її, це був папір чи пергамент, якої конструкції були каптали».
Каптали в сучасних книгах – це такі тканинні смужки, що кріпляться до зібраних докупи книжкових зошитів, якщо книжка має тверду палітурку. «Зараз їх клеять здебільшого як данину традиції, – розказує майстер. – А колись це додатково прошивався кожний зошит, і вона декоративно і конструктивно виправдана. Якщо є якась база по певному періоду чи по конкретній книзі – я це досліджую. Потім шукаю максимально якісні зображення цієї книги з різних ракурсів і повторюю».
Для роботи майстер купує папір у рулонах або листовий, ріже його, фальцює та розкладає по зошитах. В кожному зошиті по 5 розворотів, а далі пробиває отвори з дистанціями для шиття. Власне шиття відрізняється між собою у кожній книжці.
«Візантійське шиття – це виключно голкою, так звана альфа-петля, ланцюжком пробиваю станцію для шиття. Якщо це шиття готичне, воно відбувається на шкіряних ременях. Якщо обрізи мають бути рівні – обрізаю, далі може бути скруглення корінця. Щоб досягнути цього ефекту, трохи змочуємо корінець вологою губкою, кладемо на стіл, натягуємо з одного боку, а з іншого починаємо старанно бити молотком, але в міру, щоб не зіпсувати наш блок. Потім ще каптали, до яких металізованою ниткою прошивається кожен зошит. Далі справа за оправою. Це може бути картон, який з XV ст. використовували, це може бути дерево або шкіра».
Не менш клопітким є процес створення палітурки.
«Якщо є тиснення, я замовляю кліше. Спочатку відмальовую малюнок у графічному редакторі, надсилаю на виробництво, де по малюнку мені роблять металеве кліше. Я нагріваю кліше, кладу на шкіряну оправу і затискаю в пресі».
Всі матеріали для своїх реконструкцій, як-от папір, шкіру та чорнило, майстер зазвичай купляє. Проте пергамент з козячої шкіри робить власноруч і навіть розповів як.
«Я беру шкуру кози, щойно зняту, кидаю у відро, засипаю вапном, заливаю водичкою, і воно там кваситься два тижні. Після цього знімаю шерсть, натягую на раму, круглим ножем зчищаю рештки м’яса, ворсу… Далі беру пемзу і протираю нею шкіру. Потім втираю крейду, вона відбілює і вибирає рештки жиру. Розрізаємо на аркуші і маємо пергамент».
Для деяких робіт майстер використовує звичайні чорнила з магазину будматеріалів. Проте для історичних реконструкцій замовляє чорнило з Києва, яке виготовлене за автентичними рецептами.
Валентин зізнається, що реконструкція коштує дорого. Більша частина вартості – це його робота. Один із найцікавіших реалізованих проєктів майстра – «Біблія Сатани» XIII століття, Чехія. Оригінальна книга має розміри 120х70 см, і відома тим, що містить найбільше в середньовіччі зображення диявола. Валентин зробив копію, але в форматі А4 і без мініатюр та каліграфії.
Крім неї, особливо запам’ятався «Кодекс Ротунди», Бельгія, XV століття. В оригіналі вона була невелика, 10 см в діаметрі (саме так – це книжка незвичного формату, кругла). «Це один із найскладніших і найцікавіших проєктів. З нею я працював довго: від замовлення матеріалів до кінцевого результату минуло багато часу. Хоча чистої роботи там п’ять днів».