Народна любов не вберегла від убивства: історія Магатми Ганді Найактуальніше Планета 

Народна любов не вберегла від убивства: історія Магатми Ганді

15 серпня Індійська Республіка святкує 70-ту річницю незалежності від Великої Британії. У наш час країна є однією з найозброєніших, однією з найперспективніших із точки зору розвитку економічного потенціалу. До сьогодні вабить своїм колоритом: науковці вивчають особливості релігій та обрядів, що так впливають на побут індійців, туристи з усього світу відвідують Індію, аби глибоко відчути культуру цього краю, незвичні традиції та вірування. Українці й сьогодні не проти переглянути славнозвісні індійські фільми, які підкорили весь світ, а також залюбки вводять до своїх традицій яскраве свято Холі – індійський фестиваль весни. Проте яким було б сьогодення Індії без батька нації – Магатми Ганді – національного героя країни, який присвятив своє життя боротьбі за незалежність Індії?

Могандас Карамчанд Ганді – найвідоміший представник мирної боротьби, прихильник розсудливості та заклику до совісті опонента. Магатма Ганді є основоположником філософії ненасильства, проте також є й такі, хто ставить під сумнів цей метод боротьби, який призвів до того, щоб страждали пригноблені, а не гнобителі. Скептики сумніваються: чи можна перемогти без насильства і без крові, а якщо й так, то чи виправданими будуть жертви? Українцям це відомо не з чуток, адже Помаранчева революція та Революція Гідності не мали на меті жодних насильницьких методів, а лише благородну мету – захистити свою землю, зберегти свою честь. Після закінчення цих подій, коли люди починають аналізувати їх уже без емоцій, то завжди виявляються ті, хто впевнений у правильності такого роду боротьби, й ті, хто волів би все вирішувати радикально.

Ганді, який стверджував, що «принцип «око за око» може зробити сліпим весь світ», переконував, що зло неможливо перемогти злом й намагався бачити в людях хороше, навіть якщо вони – вороги. Висловлюючись про правління країн, їхні взаємини, Магатма Ганді вважав, що головним є вміння порозумітися між собою, знаходити спільне, адже стверджував, що вже давно минув час, коли для керування були потрібні лише м’язи. То хто ж він, Магатма Ганді? Альтруїст, який відродив націю, чи хитрий політик, що добився незалежності країни занадто високою ціною – загибеллю своїх громадян, що не сміли оборонятися?

Могандас Карамчанд Ганді народився 2 жовтня 1869 року в сім’ї міністра невеликого князівства Порбандар. Зростав у середовищі, що строго дотримувалося звичаїв індуїстської релігії. Батьки, Карамчанд та Путлібай Ганді, належали до найбільш ортодоксального вішнуїстського напряму в індуїстській релігії, що забороняє вживання алкоголю, м’яса та куріння тютюну. Мабуть, це і вплинуло на рішення Ганді у 1906 році прийняти обітницю Брахмачарі, що передбачала, зокрема, відмову від їжі тваринного походження та статеву стриманість.

Батьки Магатми Ганді
Батьки Магатми – Путлібай і Карамчанд Ганді. © mkgandhi.org
Могандас Ганді – студент права в Лондоні
Могандас Ганді – студент права в Лондоні, 1890

Майбутній борець за свободу своєї батьківщини у 1888 році пливе до Англії, аби здобути освіту й пізнати інший світ. На Туманному Альбіоні Ганді вирішив, що зможе не лише отримати освіту, але й стати справжнім джентльменом, при цьому не втратити своєї автентичності.

Саме в Англії він має можливість ознайомитися із численною літературою, починає свої пошуки істини. Магатма Ганді ознайомлюється із священними книгами індуїзму в англійському перекладі, читає Коран, Старий та Новий заповіти. Найбільше його вражають слова із Нагірної проповіді Ісуса Христа: «А Я вам кажу не противитися злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому і другу. А хто захоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому». Щось схоже ми читаємо і у філософії Ганді: «Велич людини особливо видно по тому, наскільки вона сприяє благополуччю ближніх», чи у ще більш відомих його словах: «Слабкий ніколи не прощає. Прощення – ознака сильного». Хоча найбільшим відгуком Нагірної проповіді є слова Ганді, які він напише в одній із своїх книг: «Річ, набуту за допомогою насильства, можна утримати тільки насильством, тоді як те, що набуте істиною, можна утримати лише істиною».

Африка готує Ганді до майбутньої боротьби

У 1893 році Ганді приїздить у південноафриканську провінцію Наталь, де вперше стикається із расовою дискримінацією. Адже саме тут не поодинокими були випадки, коли освіченому Ганді лише через його расову відмінність не дозволяли їхати всередині диліжанса, а на його підніжці. Він був змушений мовчати, коли його просто штовхали на вулиці чи кидали недоречні фрази у його сторону. Але мовчання Ганді не було довгим, він вирішив боротися. У 1894 році він засновує Індійський конгрес Наталю і розпочинає відкриту боротьбу за рівні права індійців з південноафриканськими білими. Цей опір закоренілій проблемі був виключно мирним, і це дало свої результати: Магатма Ганді домігся скасування деяких дискримінаційних законів щодо індійців.

Засновники Індійського конгресу Наталю
Засновники Індійського конгресу Наталю, 1895. © mkgandhi.org

Саме в Африці він розробляє свою тактику ненасильцького опору й пише книгу «Сатьяграха у Південній Африці». У книзі автор описує довгу боротьбу за права індійців, який все ж приніс бажаний результат. На початку боротьби Магатма Ганді попереджав про всі труднощі, які можливі при пасивному опорі, але й вірив в успіх, адже вважав, що люди, які справді пізнали сатьяграху, не знатимуть ані розчарування, ані поразки.

«Сатьяграха у Південній Африці»
«Сатьяграха у Південній Африці» витримала безліч перевидань у всьому світі

«Можливо, нам доведеться піти до в’язниці, де нас можуть ображати та зневажати. Можливо, нам доведеться бути голодними та потерпати від сильної спеки чи холоду. Нас можуть змусити тяжко працювати. Нас можуть бити жорстокі наглядачі. На нас можуть накласти високі штрафи, а на наше майно може бути накладено арешт, і його виставлено на аукціон, якщо залишаться лише кілька людей, що чинять опір. Заможні сьогодні, ми можемо постати перед голим убозтвом завтра. Нас можуть депортувати. Потерпаючи від голоду та подібних труднощів у в’язниці, деякі з нас можуть захворіти й навіть померти (…). Але я можу сміливо та з упевністю заявити, що поки залишається бодай жменька людей, вірних своїй обіцянці, то у боротьби може бути тільки один кінець – перемога».

Сатьяграха – упертість в істині

Створюючи цей рух, Ганді та його прихильники прагнули дати йому назву, яка змогла б якнайкраще відтворювати ідею боротьби й не була б прив’язана до англійського терміна «пасивний опір». По-перше, фраза збивала з пантелику і не зовсім уособлювала особливість руху. По-друге, учасники вважали ганебним пов’язувати цю боротьбу з англійським терміном.

Так на допомогу прийшла газета «Indian Opinion», про яку Ганді згадує й у книзі «Сатьяграха у Південній Африці», адже саме ця газета познайомила індійську спільноту з рухом, його ідеями та метою. Так, в «Indian Opinion» було оголошено курс на найкращу назву цієї боротьби. Переможцем став Маганлал Ганді. Він запропонував термін «садаграха» – «твердість у добрій справі». Магатма Ганді вподобав цей термін, але спробував його удосконалити, аби назва повністю відповідала цій справі, і запропонував слово «сатьяграха»: «Істина (сатья) передбачає любов, а твердість (аграха) породжує, а тому є синонімом сили. Тому я почав називати індійський рух «сатьяграха», тобто Сила, породжена Істиною та Любов’ю, або ж ненасильством».

Пасивний опір як «душевна сила»

Згодом, коли рухом зацікавилися європейці, стало зрозуміло, що ототожнення сатьяграхи з пасивним опором викликає певне непорозуміння із справжньою боротьбою. Адже видавалося, наче пасивний опір виник як останній варіант боротьби, боротьби слабких, у яких немає ані права голосу, ані іншої зброї. Звичайно, Ганді погоджується, що, маючи право голосу, сатьяграха не мала б таких масштабів боротьби. Бо якби у них була зброя, то противники руху були б більш обережні й, можливо, швидше йшли на компроміси. Але сатьяграха – зброя сильних, і потужність цієї зброї – у її душевній силі. Ганді переконаний, що саме сатьяграхи, які уникають будь-яких насильницьких дій, і є сильними: «Якщо ми продовжимо вважати себе та дозволимо іншим вважати, що ми слабкі та безпорадні й тому чинимо пасивний опір – наш опір ніколи не зробить нас сильними, і за першої ж нагоди ми відмовимося від пасивного опору як від зброї слабких. З іншого боку, якщо ми – сатьяграхи та здійснюємо сатьяграху, вважаючи себе сильними, то з цього випливають два чіткі наслідки. Плекаючи ідею сили, ми щодня стаємо дедалі сильнішими. Зі зростанням нашої сили, наша сатьяграха також стає дедалі ефективнішою, й ми ніколи не шукатимемо нагоди облишити її».

Тому говорячи про відмінності пасивного опору і сатьяграхи, Ганді наводить такі аргументи: в пасивному опорі немає місця для любові і цілком можливе місце для ненависті, тоді як у сатьяграсі використання ненависті є порушенням самого принципу цього руху. Якщо в пасивному опорі можна використати зброю, то рух Ганді не зробить цього навіть за найсприятливіших умов. Сатьяграху можна використовувати до найближчих людей, а пасивний опір цього не зробить. Пасивний опір намагається завдати болю своєму опонентові, сатьяграха ж намагається перемогти, завдаючи болю собі.

Боротьба за незалежність Індії

Після повернення на батьківщину (січень 1915 року) Ганді зблизився із партією «Індійський національний конгрес» і незабаром став одним із лідерів національно-визвольного руху Індії, ідейним керівником конгресу. Саме під керівництвом Ганді Індійський національний конгрес стає масовою організацією.

Перша сесія Індійського національного конгресу
Перша сесія Індійського національного конгресу (Бомбей, 28-31 грудня 1885 року). За часів Ганді партія стала справді масовою і нараховувала 15 млн членів та понад 70 млн прибічників у боротьбі за незалежність Індії

Боротьба за незалежність Індії проявляється в ненасильницьких мітингах, тобто в традиціях сатьяграхи, яка залишається основним інструментом боротьби. Окрім сатьяграхи, Ганді доповнює свої політичні та філософські переконання ще термінами ахімси, свадеші та сварадж.

Ахімса – це ненасильство, відсутність гніву та ненависті. Тобто, ахімса, як і серцевина політичних поглядів Ганді, говорить про ненасильство і навіть повагу до своїх ворогів: «Дослівно кажучи, ахімса означає «невбивство». Але для мене це цілий космос значень… Насправді це означає: не ображай нікого, не допускай до себе жодної жорстокої думки, навіть якщо вона стосується людини, яку вважаєш своїм ворогом. У того, хто дотримується цього вчення, не буває ворогів».

Свадеші – слово, що в дослівному перекладі означає «вітчизняний», а в боротьбі за незалежність це означало бойкот іноземних товарів. Сам Ганді надавав великого значенням ремеслам, ткацтву, прядінню. Зокрема, ручна прядка («чаркха») була символом партії Конгресу.

Сварадж означає «своє правління», тобто має на увазі певне самоврядування у підневільній Індії до моменту її незалежності. Саме ці чотири терміни і були основою боротьби Магатми Ганді.

«Соляний похід» – приклад найвідомішої сатьяграхи Ганді

У 1930 році на знак протесту проти англійської монополії на сіль та інших товарів першої необхідності, Ганді і 79 його послідовників вийшли з міста Ахмадабада і попрямували до Індійського океану. Протягом пішого походу відстанню майже 400 кілометрів до Ганді приєдналося чимало прихильників. У кожному населеному пункті вони закликали людей приєднуватися до акції громадянської непокори. Відтак 6 квітня на березі океану відбулося демонстративне випарювання солі з морської води, при цьому демонстранти відмовилися сплачувати податок.

Старт Соляного маршу
Початок «Соляного походу». © mkgandhi.org

Не забарився результат – розпочалися масові арешти демонстрантів. Ганді та його послідовники потрапили за ґрати, але саме ця демонстрація привернула ще більшу увагу світової спільноти до боротьби Індії, адже цей похід супроводжували репортери з різних куточків світу.

Усім відомий індійський поділ громадян на касти також хвилював Ганді, який боровся за поліпшення становища представників найнижчої касти, так званих недоторканих. Він увів щодо них термін «харіджани», «Божі діти», який нині офіційно прийнятий у пресі і урядових документах). Цього року вперше партія недоторканих, яка створила альянс із брахманами (вони стоять на найвищій сходинці ієрархії) перемогла на виборах у індійському штаті Уттар-Прадеш.

Ганді і Кастурбай з дітьми Харіджана
Ганді з дружиною Кастурбай на зустрічі з «Божими дітьми» в Бхавнагарі (3 липня 1934 року). © mkgandhi.org

Від Толстого до Гітлера

Ганді був знайомий із творчістю Льва Толстого і листувався з ним. Толстой завжди цікавився боротьбою Індії проти британського панування і ще за два роки до знайомства з Магатмою Ганді написав велику статтю «Лист до індуса», яка стала популярною в Індії. Сам Ганді в своїй автобіографії писав про те, що коли вперше йому до рук потрапили книги письменника, його це настільки вразило, що всі інші книги здалися йому «нікчемними в порівнянні з незалежністю думки, глибокою моральністю і щирістю Толстого».

У 1939 році Магатма Ганді – людина, яка впевнена в тому, що опонента потрібно перемагати любов’ю, пише листа Адольфу Гітлеру. За цей вчинок Ганді критикували, адже вважали недоречним його люб’язність до такої людини. У листі Ганді звертається до нього «дорогий друже», а прощається словами: «У будь-якому випадку прошу вибачення, якщо мій лист до Вас був помилкою». Та хіба можна було чекати іншого від людини, яка готова боротися, застосовуючи насильство лише щодо себе, а міркуючи про концепцію істини, пише: «Якщо людина шукає Істину, то злоба, егоїзм, ненависть та інше відступають самі, інакше її не знайти».

Перший лист М. Ганді до А. Гітлера
Перший лист М. Ганді до А. Гітлера, датований 23 липня 1939 року

Духовний лідер назавжди

Магатма Ганді помер від кулі Натхурама Годсе, який не поділяв поглядів Ганді щодо віротерпимості. Згодом вияснилося, що вбивця діяв не сам і все це було антиурядовою змовою.

Магатма Ганді та його вбивця
Магатма Ганді та його вбивця Натхурам Годсе
Прощання з Магатмою Ганді
Прощання з Магатмою Ганді (Делі, 30 січня 1948 року). © indiatimes.com

Філософію Ганді не завжди розуміли, над такими поглядами нерідко насміхалися і не вірили в успіх такого методу як сатьяграха. Проте час і мудрість Ганді довели, що перемога дається не фізично сильним, і не лише тим, хто має зброю і кількісну перевагу. Магатма Ганді показав зовсім інший спосіб, яким намагався подолати противника, звернувшись до його совісті, зберігаючи терпимість і повагу до свого ворога. Його вчення можна не розуміти, вважати абсурдним, не вірити, що такий вид боротьби сьогодні здатен одержати перемогу, а якщо й так, то є ризик заплатити занадто високу ціну. Проте жоден не зможе посперечатися із тим, що Магатма Ганді – непересічна постать, яка все ж виборола незалежність своєї батьківщини і зробила це під знаменом ненасильства та прощення.

Останній шлях Ганді
«Останній шлях Ганді» – символічні сліди на стежці перед будинком Ганді, якою він проходив перед своєю загибеллю. © cjwalsh.ie

Хоч сьогодні серед політиків Індійської Республіки нащадків Ганді немає, все-таки пам’ять про нього живе: саме його день народження відзначається в Індії як національне свято Ганді-Джаянті. Послідовники Ганді продовжують його філософію, яка отримала назву «ґандизм», а 15 червня 2007 року Генеральна Асамблея ООН визнала 2 жовтня – день народження Магатма Ганді – Міжнародним днем ненасильства.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(13 голосів)

Також буде цікаво: