Далека і близька Молдова Найактуальніше Планета 

Далека і близька Молдова

Перемога лідера соціалістів Ігоря Додона над проєвропейськи налаштованою Майєю Санду в президентських виборах Молдови не може залишитися поза увагою міжнародної спільноти. Як поведеться новообраний глава держави – загадка для багатьох. Наразі відомо, що свій перший закордонний візит він запланував у Росію. Натомість представниця європейських сил, яка у другому турі голосування набрала майже 48% голосів, пообіцяла оскаржити результати виборів. Водночас тисячі людей вийшли на вулиці Кишинева висловити своє невдоволення, дізнавшись результати виборів.

Мені трапилася нагода побувати в Молдові перед виборами. Зазначу, що така можливість втішила мене ще й тому, що ця країна, розпочавши інтеграцію з ЄС одночасно з нами, сьогодні суттєво випереджає Україну. Тоді я не знала, що невдовзі молдовани виберуть президента, який сповідує зовсім інші цінності.

Українське ‒ пріоритетне

Моє знайомство з Молдовою розпочалося з Північного автовокзалу. Ми прибули до Кишинева на півтори години раніше, тому водієві довелося мене будити. Спросоння я кілька разів запитувала його, чи це справді кінцева зупинка. Вийшовши з автобуса, побачила непримітну автобусну станцію: мені заледве вірилося, що це один із автовокзалів столиці. Характерно те, що вбиральню я знайшла на вулиці, окремо від будівлі автовокзалу. Інтер’єр приміщення асоціювався з радянськими часами, а саме – зі старенькими вбиральнями у малих містечках. Плата за користування ‒ 2 леї (майже три гривні). Знайти обмінний пункт не важко, адже він видніється здалеку. Як виявилося згодом, місць для купівлі валюти у столиці Молдови хоч відбавляй, особливо в центрі. Отож, роздобувши трохи місцевої валюти, я вирушила досліджувати найвидатніші місця Кишинева, які відзначила напередодні.

Спілкування з місцевими жителями не викликало труднощів, адже кожна людина, до якої я зверталася із запитанням, володіла російською мовою. Завдяки можливості повноцінно комунікувати я сподівалася отримати вичерпну інформацію про всі принади міста, у якому я перебувала. Зазначу: мені жодного разу не дорікнули тим, що я не розмовляю молдовською, чи то пак румунською.

Одразу звернула увагу на нерівні дороги та засмічені узбіччя, проте не здивувалася цьому, адже щось подібне бачила і в Римі ‒ колисці західної цивілізації. То чи варто дивуватися невеликій державі, яка лише розвиває свій потенціал у таких непростих умовах

Центральна частина Кишинева
Центральна частина Кишинева. © Олександра Бахмет

Щоб зрозуміти, чим і як живе країна, насамперед я зайшла у супермаркет. Знайти на прилавках товари молдовського виробника виявилося непростим завданням – за винятком хіба що знаменитих молдовських вин. Більшість товарів експортують, навіть воду (хоча, звісно, є і молдовська). Приємно вразило те, що значна частина продовольчого асортименту з України. Спостерігаючи за покупцями, я помітила, що на наші продукти чималий попит. Ціни на основні групи товарів виявилися такими самими, як і в Україні, наповнення полиць також. Однак середня зарплата тут становить 4500 леїв (близько 230 євро), що дозволяє молдованам вільно почуватися супермаркеті. На жаль, такого не скажеш про пенсіонерів, які отримують 861 лей, а то й менше.

Свято по-молдовськи

Я потрапила до Кишинева якраз на святкування дня міста. Хоча столиця відзначала 580-річний, пересуватися містом було доволі зручно – майже не траплялося великих скупчень людей. Із наближенням до центру гучніше лунали жива музика та пісні російською й румунською мовами. Обличчя людей сяяли щирою радістю: усі поспішали на зустріч одне з одним або робили світлини на пам’ять. Одним із найпопулярніших місць для фотосесії стала конструкція з написом «Centru 580» та основою, пофарбованою кольорами молдовського прапора. Після навали невгамовних дітей цифра «0» похилилася, і охоронці поквапилися поставити її на місце.

Молдовській столиці – 580
Молдовській столиці – 580. © Христина Солтис

Одна з головних вулиць Кишинева названа на честь Стефана чел Маре. Ця людина є справжнім героєм для молдован, який у ХV столітті успішно обстоював незалежність Молдовського князівства. За 47 років правління Стефана чел Маре країна досягла рівня найрозвиненіших держав Східної Європи. Сьогодні на проспекті, названому на його честь, розташований пам’ятник цьому державному діячеві, який вважають однією з головних окрас міста.

Неподалік від пам’ятника Стефану чел Маре розташована Арка Перемоги, яку збудували на честь перемоги в російсько-турецькій війні 1828-29 рр. Поблизу парк, який веде до собору Різдва Христового – кафедрального храму Кишиневської єпархії Російського патріархату. Це архітектурна пам’ятка 40-х років ХХ століття. У парку між Аркою Перемоги та собором вряди-годи тренуються паркуристи. Під час третього візиту до Кишинева мені поталанило поспілкуватися з ними. Хлопцям переважно до 20 років, вони багато часу приділяють своїй фізичній підготовці. Для більшості з них це просто хобі, яке не приносить прибутку, лише декому зрідка вдається знятись у якомусь кліпі. Почувши, що я приїхала з України, компанія відреагувала позитивно, навіть спробувала добродушно пожартувати. Утім, серед паркуристів знайшлися земляки, які почали висміювати такі банальні жарти. Один хлопець пояснив, що серед них таке часом трапляється, проте загалом молдовани прихильно налаштовані до українців.

Арка Перемоги
Арка Перемоги. © Христина Солтис

Одразу навпроти Арки Перемоги – парламент. Місцеві жителі переконані: саме тут криються причини того, що Молдова досі не змогла максимально розвинути свої потуги. Вони навіть жартують, мовляв, свідченням ефективності реформ є те, що в урядовій будівлі світить лише одна лампа. На жаль, не мала можливості перевірити, яка доля правди в цьому жарті.

«Україна і Молдова мають розвиватися»

Саме тоді, коли я вже втомилася шукати туристичні принади, випадково зустріла пана Володимира, який зголосився показати мені інший Кишинів. Він зрозумів, що така значна кількість будівель у радянському стилі не надто мене вразила. Чоловік пояснив: так трапилося тому, що столиця двічі була зруйнована, востаннє ‒ після Другої світової війни. Під час реконструкції пошкоджених будівель Молдова була частиною СРСР, тож збереженням тутешньої автентичності не надто переймалися. Володимир провів мене давніми вулицями до парку Валя Морілор. Здалеку виднілося мальовниче озеро. Кишинівець похвалився, що тут урочисто відкриватимуть відновлені Каскадні сходи. Він переконаний, що Молдова повинна докладати максимум зусиль для збереження своєї національної самобутності й водночас рухатися в ногу зі світом. Володимир упевнений, що таке завдання стоїть і перед українцями. «Україна й Молдова мають розвиватися. Багато сил хоче вплинути на наші держави, тому ми мусимо бути достатньо сильними, щоб чинити їм опір. У міру сил було б добре співпрацювати в цьому напрямі. Не лякайтеся безвізового режиму – виїдуть не всі. Залишаться найбільш віддані, а саме з такими людьми найефективніше будувати могутню країну», – сказав він.

Кишинівець Володимир
Кишинівець Володимир переконаний, що Україна і Молдова повинні розвиватися. © Христина Солтис

Оптимізм мого випадкового гіда ще дужче переконав мене в тому, що Молдова може бути хорошим другом для України. А чому б і ні? Українці тут друга за чисельністю нація. На наші товари у Молдові чималий попит. Ба більше – тут я не зустріла жодної людини, налаштованої проти України (щоправда, я не була в Гагаузії, де, за словами молдован, багато прихильників політики Путіна). Мій співбесідник щиро побажав, аби Росія якомога швидше облишила Україну та Молдову й дозволила нашим батьківщинам іти своїм шляхом. Відтак ми тепло попрощалися і висловили сподівання, що наші країни розвиватимуться та продуктивно співпрацюватимуть одна з одною, аби здобути більше впливу на міжнародній арені.

Минуле й сьогодення

Якщо поглянути на мапу світу, то Молдова є однією з найменших країн. Приміром, площа України майже в 20 разів більша. Утім, ця невеличка держава є однією зі стратегічно важливих фігур на геополітичній шахівниці. Характерно те, що Молдова підписала Угоду про асоціацію з ЄС на саміті «Східного партнерства» у Вільнюсі у листопаді 2013 року (саме тоді, коли наш горезвісний президент призупинив курс на євроінтеграцію). Уже наступного року Європарламент ратифікував документ, а перед цим країна домовилася про безвізовий режим із ЄС. Виникає слушне питання: завдяки чому Молдові вдалося випередити нас у зближенні із Заходом?

Пам’ятник Стефану чел Маре
Пам’ятник Стефану чел Маре у Кишиневі. © Христина Солтис

Звісно, перша відповідь, яка спадає на думку, – послідовність урядових рішень. Лозунги «Молдова ‒ це Європа», «Геть комунізм!», «Молдова прокинулася» сколихнули нашого сусіда ще 2009 року під час так званої Революції цеглин: саме тоді вдалося скинути комуністичний уряд. Донедавна президента Молдови обирали в парламенті, і після революції якийсь час були труднощі з обранням глави держави. Спершу його обов’язки виконував спікер парламенту, відтак ‒ голова Демократичної партії. І лише 2012 року обрали проєвропейськи налаштованого президента. Ним став позапартійний Ніколае Тімофті. Показово, що після анексії Криму Молдова першою з країн СНД беззастережно виступила на захист територіальної цілісності України (окрім неї незабаром так само вчинив лише Азербайджан ‒ більше голосів підтримки з СНД чути не було). Водночас на території цієї країни вже понад 25 років існує невизнана Придністровська Молдовська Республіка, яка є сферою впливу й базою для розташування військ Росії (до речі, це квазіутворення формально тільки на день молодше від України).

Тепер країна знову постала перед потребою цивілізаційного вибору. Цьогоріч 30 жовтня у Молдові відбулися перші прямі вибори президента. За результатами першого туру переміг проросійськи налаштований Ігор Додон, здобувши голоси понад 48% виборців. Він відомий своїми заявами про необхідність розірвання Угоди про асоціацію з ЄС. У представниці демократичного табору Майї Санду прихильників виявилося на 10% менше. Відтак 13 листопада за підсумками другого туру остаточно переміг Додон, здобувши понад 52% голосів виборців. Такий результат не може не тривожити нас, оскільки невизнана республіка на території Молдови межує з Одеською областю і з цього напрямку кілька разів фіксували випадки в’їзду екстремістів на територію України та ввезення зброї в Донецьку та Луганську області. Ігор Лучинський, президент Молдови впродовж 1996-2001 років, в інтерв’ю газеті «День» розповідав, що в другому турі виборів йому таки вдалося перемогти кандидата від комуністичного табору, хоча в першому турі той випереджав його на 10% голосів. Майї Санду повторити його успіх не вдалося. Утім, вона планує оскаржити результати виборів. Що з цього вийде – дізнаємося згодом.

«Навчатися вчитись»

Участь в проекті «Learning to learn»
Участь в проекті «Learning to learn» взяли представники 8 країн. © Олександра Бахмет

А тепер кілька слів про те, заради чого я їхала в Молдову. Як я вже розповідала, ця країна підписала Угоду про асоціацію з ЄС ще 2013 року, отож тепер європейські інституції реалізовують тут чимало освітніх проектів. Мені також поталанило взяти участь в одному з таких заходів. «Learning to learn» – це проект, який втілили у життя датські громадські організації «Fora» та «InterCollege» за фінансової підтримки Erasmus+. Захід відбувся у невеличкому містечку Вадул-луй-Воде. Його мета ‒ ознайомити людей зі сфери освіти з різноманітними методами навчання. У проекті взяли участь 23 учасники з 8 країн ‒ України, Молдови, Болгарії, Іспанії, Італії, Румунії, Вірменії та Грузії. Серед них були студенти, учителі, викладачі, психологи, волонтери, туристичні гіди, тренери з персонального розвитку. Від 14 до 23 жовтня ми брали участь у тренінгах, завдяки яким дізнавалися про різні способи здобуття знань та отримували стимул до саморозвитку.

Поєднуємо навчання з іграми
Поєднуємо навчання з іграми. © Олександра Бахмет

Для ефективної роботи організатори спершу провели низку ігор, які допомогли нам краще пізнати одне одного. Для створення дружньої атмосфери ми мали виконати чимало завдань разом. Імовірно, організатори заходу були знайомі з дослідами Музафера Шерифа, який експериментально довів, що єдність інтересів зближує людей. Це допомогло учасникам співпрацювати й слухати одне одного під час занять. Упродовж навчальних днів ми акцентували увагу на таких питаннях: співпраця в команді, мотивація до навчання, неформальна освіта, допомога під час вивчення матеріалу, врегулювання конфліктних ситуацій, проектний дизайн. Окрім лекцій, чимало нових знань ми здобули під час спілкування й роботи з людьми з інших держав. У нас був культурний вечір, де кожна команда презентувала свою країну. Завдяки ньому ми розширили свій світогляд і отримали загальні відомості про традиції й певні аспекти буття різних народів. Також ми відвідали молдовські громадські організації, що дало нам змогу порівняти їх з аналогічними структурами у себе вдома.

Intercultural evening: учасники з України та Болгарії
Intercultural evening: учасники з України та Болгарії. © Олександра Бахмет

Загалом участь у цьому проекті принесла мені нові цікаві знайомства, завдяки яким моє уявлення про світ стало більш ґрунтовним. Я співпрацювала з 22 людьми з 8 країн, і пізнання одне одного допомогло мені зрозуміти, що, незважаючи на відмінності, у нас є багато спільного. Кожен із нас, звідки не був би і якою мовою не говорив би, прагнув дізнатися щось нове. Усі ми приїхали в Молдову, аби повернутися додому трішки кращими. При цьому кожна людина прагнула розуміння, можливості бути почутою й чимось поділитися. У проекті зібралися патріоти, які працею й пізнанням світу намагаються всіляко сприяти розвитку своїх батьківщин. А навчання – дієвий інструмент, який, на мій погляд, допомагає учасникам втілити в життя цю благородну мету.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: