Життя за правду. Анна Політковська Медіа Найактуальніше 

Життя за правду. Анна Політковська

«Якщо ви хочете і далі працювати журналістом… це повне догоджання Путіну. В іншому випадку це може бути смерть, куля, отрута або суд – все, що наші спецзагони, сторожові пси Путіна, вважають за потрібне».

За сім років, впродовж яких Анна Політковська висвітлювала другу чеченську війну, її тексти неодноразово викликали спротив як російської, так і чеченської влади. Їй неодноразово погрожували смертю. Двічі додавали до чаю отруту й навіть піддавали тортурам. Та цього було недостатньо, щоб завадити їй писати про найбільш вагомі трагедії.

Анна була відвертим критиком політики Кремля в російській республіці Чечня та чеченського державного діяча Рамзана Кадирова. Розслідувала звинувачення жорстокого поводження людей у війні. Вона допомагала у суді матерям, які намагалися знайти трупи своїх синів, і розмовляла з чеченцями, чиї друзі та родичі зникли у «таборах фільтрації». І писала про порушення прав людини, допоки її не розстріляли у жовтні 2006 року. За її вбивство засуджено п’ять осіб у 2014 році, проте справа досі залишається нерозкритою: до відповідальності не притягнутий замовник убивства.

Анна Політковська (дівоче прізвище – Мазепа), 1971 р.
Анна Політковська (дівоче прізвище – Мазепа), 1971 р.

Анна народилася 1958 року в Нью-Йорку, США (за іншою версією – у Чернігівській області в Україні). Проте більшу частину дитинства провела у Москві. Її батьки були радянськими дипломатами при ООН, що дало їй доступ до знань, яких не мали більшість радянських дітей. У 1980 році Анна закінчила факультет журналістики МДУ, а її університетська дисертація була присвячена Марині Цвєтаєвій – російській поетесі, яка була в немилості влади.

З 1982 до 1993 рік Політковська працювала в «Известиях» репортером та редактором відділу з надзвичайних ситуацій та аварій. З 1994 до 1999 рік була помічником головного редактора «Общей газеты», де здебільшого писала про соціальні проблеми, зокрема про біженців. А вже з 1999 року і до своєї смерті – спеціальним кореспондентом і оглядачем «Нової газети».

«Живі вулиці, повні мертвих очей. Божевільні та напівбожевільні люди. Вулиці кишать зброєю. Міни скрізь. Перманентні вибухи. Відчай», – так вона описувала у статті «Пекло» від липня 2000 р. столицю Чечні. Досить мало журналістів мали сміливість описувати це. Політковська здійснила близько 50 поїздок до Чечні, які часто тривали по кілька днів.

Анна Політковська відвідує село Хатуні, оточене російськими десантниками, лютий 2001 р.
Анна Політковська відвідує село Хатуні, оточене російськими десантниками, лютий 2001 р. © Новая газета / ТАСС

На початку 2001 року Політковську затримали російські військові в південному гірському селі Хатуні, де вона розслідувала скарги 90 чеченських сімей на «каральні рейди» федеральних сил. Там вона брала інтерв’ю у бабусі-чеченки Розіти із села Товзені, яку взимку кинули на 12 діб до земляної ями. Жінка витримала побиття й ураження електричним струмом (на допитах на її пальці накручували оголені дроти). На виході з табору Політковську затримали, а потім допитали, побили й принизили російські військові (чоловіки, які заарештували Розіту, представилися працівниками ФСБ). Анну піддали фальшивій страті з використанням ракетної системи багаторазового запуску БM-21 «Град»: «Підполковник із смуглим обличчям і тьмяними темними випуклими очима діловим тоном сказав: «Ходімо. Я вас застрелю». Він вивів мене з намету в повну темряву. Ночі тут непробивні. Після того, як ми трохи погуляли, він сказав: «Готовий чи ні, ось я приходжу». Щось луснуло пульсуючим вогнем навколо мене, скрипіло, ревіло і бурчало. Підполковник дуже зрадів, коли я перелякано присіла. З’ясувалося, що він повів мене прямо під ракетну установку «Град» у момент, коли вона спрацювала». Магнітофонні записи журналістки вилучили, а в чай пізніше додали отруту.

У цьому ж році Політковська втекла до Відня після електронних погроз працівника міліції, якого вона звинуватила у жорстокості проти цивільного населення Чечні. Проте тоді загрози смерті налякали не її, а редакторів «Новой газеты».

Анна Політковська покидає Дубровський театральний центр у Москві після переговорів з чеченськими терористами, 25 жовтня 2002 р.
Анна Політковська покидає Дубровський театральний центр у Москві після переговорів з чеченськими терористами, 25 жовтня 2002 р. © Іван Секретарев / АР

23 жовтня 2002 року терористи захопили театральний центр на Дубровці, взявши в заручники 916 осіб, серед яких було майже 100 дітей. Терористи вимагали вивести війська з Чечні й були готові відпустити частину заручників, якщо до них прийде тодішній глава Чечні Ахмад Кадиров. Той відмовився. Через два дні вони зажадали надіслати на переговори журналістку «Нової газети» Анну Політковську. Пізніше вона писала про наслідки захоплення заручників. Усе закінчилося тим, що російський спецзагін використав отруйний газ, унаслідок чого 129 людей загинули. За словами Політковської, цей секретний військовий газ обрав сам Путін.

У 2004 році, їдучи висвітлювати облогу школи в північноосетинському місті Беслан, Політковська знову сподівалася бути посередником між чеченськими утримувачами заручників та російською армією. На борту літака вона отримала важке отруєння. За її словами, отруїли її навмисно, очевидно, щоб не дозволити взяти участь у переговорах з терористами. Який токсин використали при цьому – невідомо, тому що медичному персоналу було наказано знищити аналізи крові.

Вона добре усвідомлювала, що влада може вбити її, але казала, що її джерелам загрожує набагато більша небезпека, ніж їй. Журналісти, за її словами, мали обов’язок повідомляти про важливу тему так само, як співакам доводилося співати, а лікарям зцілювати.

Того ж року вона видала книгу «Путінська Росія: Життя в умовах невдалої демократії». У ній Росія була зображена країною, де права людини регулярно топчуть, а російська Федеральна служба безпеки (ФСБ) придушує всі громадянські свободи для встановлення диктатури радянського зразка. Книга, звісно, не виходила в Москві.

Книжка «Путінська Росія» вперше видана у Великій Британії.
Книжка «Путінська Росія» вперше видана у Великій Британії. Російською мовою вийшла у 2007 році

У тому ж 2004 році Політковська розмовляла з Рамзаном Кадировим, тодішнім прем’єр-міністром Чечні. Один із його помічників сказав їй: «Тебе потрібно було розстріляти ще в Москві, на вулиці, як там у вас в Москві розстрілюють». Рамзан повторив: «Ти – ворог. Розстріляти. Ти – ворог». Також Анна розповідала: «Жінки в натовпі намагалися приховати мене, бо були впевнені, що кадировці застрелять мене на місці, якщо знатимуть, що я там… Вони нагадали мені, що Кадиров публічно пообіцяв мене вбити».

Анна Політковська на врученні премії Герда Буцеріуса «Die Junge Presse in Ost-Europa» (Молода преса у Східній Європі) від фонду «ZEIT-Stiftung Ebelin und Gerd Bucerius» у Гамбурзі, Німеччина, 3 червня 2002 р.
Анна Політковська на врученні премії Герда Буцеріуса «Die Junge Presse in Ost-Europa» (Молода преса у Східній Європі) від фонду «ZEIT-Stiftung Ebelin und Gerd Bucerius» у Гамбурзі, Німеччина, 3 червня 2002 р. © Ігор Зарембо / ТАСС

Політковська здобула визнання на Заході, де виграла близько 20 нагород за свої публікації, включно з премією за права людини у 2005 році та премією Міжнародної амністії. Вона сказала: «Мої герої – це ті люди, які хочуть бути особистостями, але їх знову змушують бути гвинтиками. В імперії є лише гвинтики».

На її честь був названий 2007–2008 навчальний рік у Коледжі Європи. Міжнародна правозахисна організація RAW in WAR (Reach All Women in War), мета якої – підтримка та захист жінок-правозахисниць, що працюють у зонах війни та конфліктів, заснувала в 2006 році щорічну премію імені Анни Політковської. Нагорода відзначає «жінку-правозахисницю із світової зони конфлікту, яка, як і Анна, захищає жертв цього конфлікту, часто піддаючись великому особистому ризику».

В останньому інтерв’ю, яке Політковська дала незалежному Радіо Свобода, журналістка заявила, що планувала написати довгу історію про катування у Чечні. Вона говорила про наявність у неї відеодоказів того, як тодішній прем’єр-міністр і його підлеглі б’ють солдатів федеральних військ. У неї також були відеодокази тортур чеченців і над цивільним населенням. Стаття була опублікована вже після її смерті.

7 жовтня 2006 року Анну Політковську вбили в ліфті власного будинку чотирма пострілами: двічі вистрілили в грудну клітку, один раз в плече і один раз в голову. На місці злочину міліція знайшла пістолет Макарова з глушником і чотири гільзи.

Похорон Анни Політковської
Похорон Анни Політковської. © Justin Jin

Путін публічно висловився про вбивство Політковської тільки через три дні, 10 жовтня. На пресконференції в Дрездені він намагався применшити вплив Політковської, назвавши її повідомлення «вкрай незначними для політичного життя в Росії». Вбивство, за його словами, принесло Росії набагато більше шкоди, ніж її публікації. Він також заявив, що жоден із посадовців не міг організувати злочин, який покликаний «викликати хвилю антиросійського почуття».

Кадиров щодо цієї ситуації також висловився: «Хочу підкреслити, що незважаючи на те, що матеріали Політковської про Чечню не завжди мали об’єктивний характер, мені щиро і по-людськи шкода журналістку».

Робоче місце Анни Політковської в редакції «Нової газети» наступного дня після вбивства, 8 жовтня 2006 р.
Робоче місце Анни Політковської в редакції «Нової газети» наступного дня після вбивства, 8 жовтня 2006 р. © Григорій Тамбулов / ТАСС

«Люди звонят в редакцию, люди пишут письма и очень часто спрашивают одно и то же: «А зачем вы все это пишете? Зачем нас пугаете? Зачем это нам?» Уверена, так надо. По одной простой причине: мы – современники этой войны, и все равно нам отвечать за нее… И тогда не отговоришься классическим советским: мол, не был, не состоял, не участвовал… Так знайте же. И вы будете свободны от цинизма. И от расизма, в вязкий омут которого все более скатывается наше общество. И от скоропалительных и страшных личных решений – о том, кто есть кто на Кавказе, и есть ли там сегодня вообще герои…»

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(7 голосів)

Також буде цікаво: