10 визначних моментів американської розслідувальної журналістики Дайджести Найактуальніше 

10 визначних моментів американської розслідувальної журналістики

Brookings, 20 жовтня 2014 р.

Оригінальний текст доступний за адресою: https://www.brookings.edu/blog/brookings-now/2014/10/20/ten-noteworthy-moments-in-u-s-investigative-journalism/ Переклала Марія Єхнова.


З кінця ХІХ століття американські журналісти, користуючись своїм авторитетом, закликали уряд і корпорації до відповідальності за неправомірні дії, таємні практики і навіть корупцію. Це часто викликало громадський протест і приводило до реформ.

Роберт Кайзер, колишній репортер і головний редактор The Washington Post, у своєму останньому есе на Brookings розглядає цифрову революцію, котра назавжди (хоч і не на краще) змінила американську журналістику. Називаючи її «джерелом життєвої сили вільного, демократичного суспільства», Кайзер згадує «золоту еру журналістики», що існувала до того, як скоротили бюджет і врізали новинну журналістику, до якої, зокрема, належали й розслідування.

В публікації перераховано 10 визначних моментів американської журналістики. Це не просто «топ-10», а й своєрідний рейтинг, до якого ввійшли власні списки багатьох висококваліфікованих ЗМІ. Особливу увагу Роберт Кайзер приділяє друкованій пресі, хоча багато цікавих епізодів з’явилося також на телебаченні. Розслідувальна журналістика – лише один із аспектів життєво необхідної професії, що повідомляє новини.

1902-1903 рр. ІДА ТАРБЕЛ, ДЖОН РОКФЕЛЛЕР та THE STANDARD OIL COMPANY

Нафтопереробний завод Standard Oil №1
Нафтопереробний завод Standard Oil №1 у Клівленді, штат Огайо, 1899 р. © Wikimedia Commons

Прогресивна епоха кінця ХІХ – початку ХХ століття була часом соціальної активності й самих американців, і їхнього президента: Теодор Рузвельт боровся проти корупції та монополістичних практик у промисловості та в уряді. (Монополістична практика – це дії, в ході яких реалізується домінуюче становище господарюючих суб’єктів в економіці (ринкова влада), або дії, спрямовані на монополізацію економіки. – Прим. пер.).

Іда Тарбелл, колишня шкільна вчителька, написала серію статей для журналу McClure’s про гігантську компанію Standard Oil та її власника Джона Девісона Рокфеллера. 1904 року серія була опублікована у вигляді книги, а через сім років Верховний суд США визнав, що компанія порушує антитрастовий закон Шермана. Це призвело до розпаду Standard Oil.

1906 р. ЕПТОН СІНКЛЕР – ВИКРИТТЯ УМОВ НА М’ЯСОКОМБІНАТІ В ЧИКАГО

Загони для великої рогатої худоби на скотарні в Чикаго
Загони для великої рогатої худоби на скотарні в Чикаго, 1909 р. © Wikimedia Commons

На початку ХХ століття Чикаго був центром переробки й упаковки м’яса для всієї Америки. Хоча відома робота Ептона Сінклера «Джунглі» (1906) була романом, вона базувалася на семи тижнях роботи під прикриттям на чиказькому м’ясокомбінаті. Автор викрив антисанітарні умови, в яких перебували працівники-емігранти на промислових складах, у той час як у США ухвалили Закон про чисту їжу, Закон про наркотики та Федеральний закон про інспекцію м’яса (1906). Пізніше Сінклер зосередився на американській журналістиці, закликавши у своїй книзі «Латунна перевірка» звернути увагу на «жовту пресу».

1953 р. МЮРРЕЙ МАРДЕР – «СОБАКИ СЕНАТОРА МАККАРТІ», ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ

Сенатор Джозеф Маккарті спілкується зі своїм адвокатом
Сенатор Джозеф Маккарті спілкується зі своїм адвокатом Роєм Коном під час слухань Маккарті–Армія у підкомітеті Сенату. © Wikimedia Commons

У лютому 1950 року сенатор США Джо Маккарті заявив, що понад 200 комуністів працюють у Державному департаменті. 1952 року, після свого переобрання, сенатор Маккарті з цього приводу провів серію слухань і залучив особовий склад армії до шпигунства. 1953 року Мюррей Мардер, який писав для The Washington Post, почав висвітлювати слухання сенатора Маккарті. Мардер розслідував звинувачення сенатора проти особового складу армії в Нью-Джерсі, вважаючи, що проти них свідчили неправдиво.

(Маккартизм – явище, притаманне внутрішній політиці США 1950-54, пов’язане з діяльністю сенатора Д.Р. Маккарті; суть полягала у протидії та боротьбі з комуністичним проникненням та шпигунством на користь СРСР, переважно в апараті влади й серед інтелектуальної еліти, у переслідуванні осіб з ліберальними переконаннями; вияв атмосфери холодної війни. Маккартизм – у ширшому розумінні – політично мотивовані звинувачення в нелояльності, зраді. Термін походить від прізвища американського сенатора Джозефа Маккарті, організатора Комісії з розслідування антиамериканської діяльності. – Прим. пер.).

1962-1964 рр. ДЕВІД ГАЛЬБЕРСТАМ – ПРОТИ ПРИКРАШАННЯ АМЕРИКАНСЬКИМИ ВІЙСЬКОВИМИ ПОДІЙ У ВЄТНАМІ

Репортер Девід Гальберстам з New York Times (ліворуч), кореспондент Малкольм Браун з Associated Press Saigon (у центрі) та Ніл Шиан з United Press International
Девід Гальберстам з New York Times (ліворуч), Малкольм Браун з Associated Press Saigon (у центрі) та Ніл Шиан з United Press International висвітлювали війну у В’єтнамі. © AP

У жовтні 1963 року президент США Джон Фітцджеральд Кеннеді був настільки засмучений тим, що повідомив Девід Гальберстам із Сайгону, що попросив Артура Сульцбергера, видавця The New York Times, відкликати Гальберстама з В’єтнаму. На противагу оптимістичним заявам урядовців США Гальберстам пропонував наполегливе і скептичне висвітлення американських військових дій у Північному В’єтнамі. «Робота репортерів у В’єтнамі, – писав Гальберстам у 1965 році, – полягала в тому, щоб повідомити новини незалежно від того, чи були ці новини «хорошими» в Америці». 1964 року Гальберстам отримав Пулітцерівську премію за роботу у В’єтнамі.

1969 р. СЕМЮЕЛ ХЕРШ РОЗКРИВАЄ РІЗАНИНУ У МІЙ ЛАЙ

Репортер New York Times Семюел Херш
Репортер New York Times Семюел Херш розмовляє по телефону у вашингтонському офісі NYT, 14 червня 1972 р. © Wally McNamee/CORBIS

У березні 1968 року солдати американської армії вбили сотні мирних жителів у південнов’єтнамському селі Мій Лай. У наступні місяці командири армії приховували інцидент від громадськості. Однак через тиск субординації у вересні 1969 року перед військовим судом постав Вільям Каллі-молодший. Суспільство так і не дізналося б про Мій Лай, якби Херш, що діяв за наводкою, не взяв інтерв’ю у Каллі та його адвоката. Історія Херша була опублікована в Dispatch – маленькому інформагентстві з крихітною кількістю персоналу – після чого стала відомою на загальнонаціональному рівні. Каллі був єдиним солдатом, якого звинуватили у справі з різаниною. 1970 року Херш отримав за свою історію Пулітцерівську премію.

1971 р. ДОКУМЕНТИ ПЕНТАГОНУ ВІДКОПАНІ Й ОПРИЛЮДНЕНІ

Даніель Елсберг
Даніель Елсберг (ліворуч) розмовляє з репортерами перед Федеральною будівлею у Лос-Анжелесі, 17 січня 1973 р. Праворуч – його підсудний Ентоні Руссо. © AP Photo

1971 року, коли війна у В’єтнамі тривала вже майже десять років, військовий аналітик Даніель Елсберг «відкопав» сім тисяч сторінок історії взаємин між США та В’єтнамом, які Пентагон підготував для внутрішнього використання. Довгі розділи «Документів Пентагону», опубліковані у The Washington Post та The New York Times, розкривали приховані причини війни. Адміністрація Ніксона наказала газетам припинити публікацію будь-яких документів. Це призвело до справи «New York Times Co. проти Сполучених Штатів» у Верховному суді, який врешті-решт прийняв рішення на користь преси.

1972 р. ВУДВОРД І БЕРНСТАЙН РОЗКРИВАЮТЬ ВОТЕРГЕЙТСЬКИЙ СКАНДАЛ

Річард Ніксон покидає Білий Дім після відставки
Річард Ніксон покидає Білий Дім після відставки, 9 серпня 1974 р. © Reuters

У червні 1972 року п’ятьох чоловіків заарештували за вторгнення до штаб-квартири Національного комітету Демократичної партії в комплексі Уотергейт у Вашингтоні. Двоє молодих журналістів з The Washington Post, Боб Вудворд і Карл Бернстайн, заінтриговані тим, що один із «грабіжників» був у виборчій комісії президента Річарда Ніксона, почали копати глибше. Журналісти розкрили низку політичних злочинів та «брудних трюків», що пов’язували це вторгнення із Білим домом. Їхня стаття призвела до звинувачення 40 чиновників адміністрації та, зрештою, відставки президента Ніксона. 1973 року публікація здобула Пулітцерівську премію за розслідування.

1992 р. ФЛОРЕНС ГРЕЙВС ВИКРИВАЄ СЕКСУАЛЬНІ ПОРУШЕННЯ У КОНГРЕСІ

Сенатор Боб Паквуд
Сенатор Боб Паквуд покидає Сенат після оголошення про відставку, 7 вересня 1995 р. © Reuters

1992 року засновниця журналу Common Cause Флоренс Грейвс почала розслідування сексуальних порушень на Капітолійському пагорбі. Вона швидко знайшла низку звинувачень, що вказували на сенатора Боба Паквуда. Восени 1992 року The Washington Post опублікували розповідь Флоренс Грейвс, де детально викладені свідчення 10 жінок проти сенатора. Ця історія привела не тільки до першого розслідування сексуальних порушень у Комітеті з питань етики Сенату, а й до остаточної відставки сенатора Паквуда й ухвалення закону про підзвітність Конгресу.

2010 р. ДАНА ПРІСТ ТА ВІЛЬЯМ АРКІН – СЕКРЕТНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Президент США Джордж Буш і Портер Госс
Президент США Джордж Буш (праворуч) і Портер Госс, голова Центрального розвідувального управління, йдуть, щоб зробити заяву у вестибюлі штаб-квартири ЦРУ, Ленглі, Вірджинія. © Reuters/Jason Reed JIR

19 липня 2010 року Дана Пріст і Вільям Аркін, журналісти Washington Post, опублікували серію розслідувальних статей Top Secret America, які узагальнювали масиви секретних даних американської розвідки – їх називали тоді «погано керованими 9-11». Над цим працювали понад десяток різних журналістів у The Post. Впродовж двох років вони складали докупи сотні тисяч записів, визначивши 45 урядових організацій (1271 підрозділи) та 1931 приватних компаній, що займалися секретною роботою. Серія висвітлила завдання, що стоять перед такою швидкозростаючою та таємничою системою – забезпечення контролю безпеки американських громадян.

2013 р. РОЗСЛІДУВАННЯ THE WASHINGTON POST та THE GUARDIAN ПРО НАГЛЯД NSA (НАЦІОНАЛЬНОГО АГЕНТСТВА З ПИТАНЬ БЕЗПЕКИ)

Файли NSA
Файли NSA розшифровані The Guardian

На початку червня 2013 року The Post та The Guardian майже одночасно опублікували розслідування про діяльність NSA (Національного агентства з питань безпеки), яке спостерігало за громадянами США та іноземними посадовцями. Обидві серії статей (їхні автори – Бартон Гелман у The Post і Гленн Грінвальд у The Guardian) від початку спиралися на конфіденційне джерело, яким був колишній аналітик NSA, а згодом – працівник приватної консалтингової компанії. Геллманові повідомили, що анонімні джерела діють за покликом совісті, знаючи, що їх викриють. Цією людиною був Едвард Сноуден. Того року газети розділили Пулітцерівську премію за ці публікації.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 голос)

Також буде цікаво: