Майкл Сендел: «Нам слід подумати, як оцінити наші тіла, людську гідність, навчання» Дайджести Найактуальніші 

Майкл Сендел: «Нам слід подумати, як оцінити наші тіла, людську гідність, навчання»

guardian-logoThe Guardian, 27 червня 2012 р.

Професор політичної філософії про свою книгу «Чого не купиш за гроші» і чому економіку слід розглядати не як науку, а як моральну філософію. Автор: Декка Ейткенгед. Переклад Юрія Мельника.


Цікава річ трапилась, коли я намагалася привчити до горщика мого дворічного сина. Спершу йому подобалась ця ідея. Я читала, що фокус у тому, аби віддячувати дитині шоколадним батончиком кожного разу, коли вона використовує горщик. День чи два все йшло як по маслу, поки він не второпав, що батончики по суті були хабарами і почав відчувати недобре. Третього дня він категорично відмовився й наближатися до горщика, і нагадування про шоколадку робило його тільки більш невблаганним. Навіть у свідомості малюка логіка оборудки була зрозумілою: якщо йому дають хабар, то горщик не може бути чимось хорошим, і впродовж тижня він став настільки недовірливим та сумним, що ми мусили відмовитися від цього починання.

what-money-cant-buy
Книжка Майкла Сендела «Чого не купиш за гроші» вийшла в 2012 році

Шкода, що я не прочитала «Чого не купиш за гроші» перш ніж приступати до нього, адже дурість політики шоколадного батончика лежить в основі нової книги Майкла Сендела. «Ми живемо в час, коли майже все можна купити і продати, – пише Гарвардський філософ. – Ми перейшли від володіння ринковою економікою до буття ринковим суспільством». У ньому рішення всіляких соціальних і громадянських проблем – предмет не моральної дискусії, а закону ринку, – виходячи з того, що грошові стимули завжди є належним механізмом здійснення правильного вибору. Кожна людська активність оцінена та обернена в товар і всі ціннісні судження замінені простим питанням: «Скільки?».

Сендел веде нас крізь низку приголомшливих прикладів – від шкіл, які платять дітям, аби ті читали (2 долари за книгу в Далласі) до приміських жителів, які платять за право їхати без пасажира по смузі для подорожувальників у групі (10 доларів у багатьох містах США) та лобістів у Вашингтоні, які наймають інших стояти за них у черзі до виступу на парламентських слуханнях (по суті, перестрибуючи у черзі через представників громадськості). Наркозалежні у Північній Кароліні отримують 300 доларів за згоду на стерилізацію, іммігранти можуть купити зелену карту за 500 тис. доларів, промови весільних дружб продаються в Інтернеті, і навіть частинами тіла відкрито торгують на ринку нирок, крові і сурогатних утроб. Навіть місце на чолі може бути продане: Air New Zealand платила людям за те, що ті голили голови і носили тимчасові татуювання з рекламою авіакомпанії.

За логікою ринку, питання правильності чи неправильності цих угод позбавлене сенсу. Вони – лише ефективні механізми, які стимулюють бажану поведінку та «покращують суспільну корисність шляхом надання недооціненим товарам доступності для найбільш готових платити за них». Сендел, однак, вважає, що нам кожного разу слід задаватися двома важливими питаннями: «Чи справедливо купувати і продавати цю послугу або річ?» і «Чи торгівля принижує цю послугу або річ?» Майже завжди його відповіді – «ні» і «так».

Найвідоміша книга Майкла Сендела «Справедливість»
Найвідоміша книга Майкла Сендела «Справедливість» (2009) написана на основі найпопулярнішого в світі курсу правосуддя

П’ятдесятидев’ятирічний Сендел викладає політичну філософію в Гарвардському університеті понад 30 років, і його часто описують як професора-рок-зірку, – таке захоплення викликають його лекції. Власне, не така він уже й рок-зірка: виріс у забезпеченій єврейській родині в Міннеаполісі, здобув докторський ступінь у Коледжі Бейлліол в Оксфорді завдяки стипендії Родса, протягом десятиліть був одружений з ученою (соціальні науки), із якою має двох дорослих синів. З іншого боку, його кар’єра справді космічна.

Курс правосуддя Сендела, як стверджують, є найпопулярнішим університетським курсом на планеті, який досі пройшли понад 15000 студентів, а телевізійна аудиторія його лекцій – мільйони. Його книга за 2009 рік «Justice» («Справедливість»), написана на основі курсу, стала світовим бестселером, що спровокувало бум моральної філософії в Японії і принесло автору нагороду «найвпливовіша зарубіжна постать» від China Newsweek. Якби ви чули серію лекцій Сендела, яку транслювало BBC Radio 4 навесні, ви б помітили його прекрасний дискурсивний підхід до викладання. Свої лекції Сендел (у кращих традиціях Оксфорду і Кембриджу) проводить у залі, заповненому студентами, яких він спонукає думати вголос.

Лекції Сендела в найпрестижніших університетах світу
Лекції Сендела в найпрестижніших університетах світу збирають тисячні аудиторії. © Justin Ide/Harvard News Office

Виправдовуючи статус рок-зірки, Сендел саме відчалив у грандіозне світове турне на підтримку своєї нової книги, і коли ми зустрілися в Лондоні, він майже втратив голос. Напівусміхаючись, він прохрипів, що можливість виспатися не передбачена у його планах на наступні два тижні. Виглядав він досить втомленим через порушення добового режиму. Зрозуміло, через це він не був таким показним, як я очікувала. Але, хоча я вважаю його книгу захоплюючою, – в дечому протестною й глибоко зворушливою, – я, правду кажучи, до останніх сторінок не бачила у ній переконливості, на яку сподівалася.

Можливо, запитую я, це пов’язано з тим, що центральну тезу книги важче довести в США, ніж це було б тут. «Її важче продати в Америці, ніж у Європі, – погоджується Сендел. – Вона йде проти шерсті в Америці, це правдиво сьогодні як ніколи». Від початку викладацької діяльності у 80-х до сьогодні Сендел помітив у своїх студентів «поступовий перехід у напрямку прийняття індивідуалістичного вільного ринку». Безпристрасна лінія книги на розслідування кожного прикладу маркетизації (чи це справедливо і чи це принижує?) була розроблена як навмисна стратегія «переконування надто проринкової американської аудиторії», – це, звісно, сприяє спокійному витонченому читанню, відмові від риторики задля судово-медичної експертизи економіки вільного ринку в термінах, звичних для цієї дисципліни. Але я не зовсім впевнена, що це дає результат.

Якщо ви, як і я, поділяєте думку Сендела, за якою моральні цінності не повинні бути замінені ринковими цінами, цікавий спосіб читати «Чого не купиш за гроші» очима проринкового фундаменталіста, який вважає такі погляди сентиментальною нісенітницею. Чи переконає тебе автор тоді?

Він, звісно, дає деякі цікаві приклади, у яких ринок не в змозі діяти краще за соціальні норми чи громадянські цінності, коли постає завдання скерувати нас у правильному напрямку. Наприклад, економісти провели опитування сільських жителів Швейцарії, щоб з’ясувати, чи вони погодяться на склад ядерних відходів на території їхньої громади. Хоча склад був явно небажаним, жителі визнали його важливість для країни і проголосували 51% за. Тоді економісти запитали, як вони будуть голосувати, якщо уряд компенсує їм прийняття складу щорічною платою. Підтримка впала до 25%. Це був усе той же синдром горщика і шоколадного батончика. Точно так само дослідження, яке порівнювало британську практику донорства крові з американською системою (за якою бідні можуть продати свою кров) виявило, що добровільний підхід був значно ефективнішим. Знову ж, громадянський обов’язок виявився потужнішим за гроші.

Проте, істинно віруючі у закон ринку безсумнівно стверджуватимуть, буцім усе це тільки доводить, що іноді певний механізм маркетизації не працює. Для них це продовжує бути питанням не моралі, а ефективності. Сендел пише про помилковість медичної системи, у якій багаті можуть платити за «консьєрж-лікарів», а ті приділяють першочергову увагу заможним пацієнтам. На тих, хто вірить у ринок, зауваження Сендела вплинуло б не надто. Вони б казали, що питання у тому, досягає чи не досягає система своєї мети. Якщо основна мета лікарні – рятувати життя, а у ній лікують забій на пальці мільйонера в той час як бідніший пацієнт помирає від серцевого нападу в кімнаті очікування, маркетизація явно не спрацювала. Але якщо мета лікарні полягає у максималізації прибутку, то у першочерговому лікуванні болячки на пальці мільйонера є сенс, чи не так?

«Підозрюю, – твердить Сендел, – що ви маєте певне уявлення про те, для чого існує лікарня, і прибуток хибно окреслює мету її існування. Твердження, що лікарня існує заради прибутку – неповноцінне й не пояснює мети існування лікарні. Ви б сказали, що лікарня, яка керується прибутком, не є належною лікарнею, хіба ні? Вони помилково визначили, для чого існує лікарня. Те саме – якби вони були школою і сказали: «Наша першочергова мета – не навчання учнів, а максимальне збільшення доходу, – ми збільшуємо дохід, видаючи дипломи тощо». Ви б зреагували: «Ну, це неправильна школа, вона якась неповноцінна».

Я б так і сказала, я згодна. Але затятий консерватор не скаже. Він би зауважив, що корисливі мотиви самі по собі не погані і керуватися ними лікуючи людей чи навчаючи їх – нічим не гірше, ніж випускати автомобілі з комерційною метою.

«Моя позиція полягає в тому, що дискусія або полеміка з кимось, хто має такий погляд на мету функціонування лікарні, була б моральною дискусією про те, як правильно розуміти мету існування лікарні чи школи. Так, тут були б розбіжності, але ці розбіжності були б в той же час моральними розбіжностями. Я б сказав, «моральною незгодою», оскільки це не просто емпіричне питання: «Як ця лікарня визначила свою місію?», це: «Для чого саме існують лікарні?», «Яку лікарню можна назвати хорошою?».

Я не думаю, що це хоча б трохи переконало б консерватора. Точно так само я уявляю собі, як догматик може читати розділ Сендела про те, як корпорації в США виробляють поліси страхування життя своїх співробітників, часто без відома співробітників, і думати: у чому проблема? Сендел пише про «моральний несмак» компаній, які заробляють на смерті працівника, але, поки він не припускає, що це може спокусити їх на вбивство своїх співробітників, ці поліси багато хто з правими поглядами розцінить як раціональну фінансову інвестицію.

У цей момент Сендел починає вдивлятися в мене через стіл з виразом легкої гидливості і недовіри, немов запитує: «Чи справді ця жінка з Guardian?». Тож я з поспіхом пояснюю, що докладала зусиль, читаючи його книгу через тетчеристські окуляри.

«Ви доклали надто багато зусиль, – каже він скривлено. – Вам не слід було так старатися. Ви повинні були трохи більше плисти за течією». Ця його відповідь викликає розчарування.

Іронія в тому, що на мою думку, Сендел написав би потужнішу книгу, якби підходив до цього питання не з сухою безпристрасною економічною термінологією. Це, як він справедливо вказує, мова, якою проводяться найсучасніші політичні дебати: «Між тими, хто виступає за необмежені ринки, і тими, хто вважає, що ринковий вибір є вільним лише тоді, коли його роблять на рівному ігровому полі». Видається, що Сендел, захоплюючись термінами, змушує себе вести полеміку з однією рукою, прив’язаною за спиною. Тільки в заключному розділі він таки наважується забути про обачність і висвітлити питання мовою поезії.

«Розгляньмо лексику, яку використовують критики комерціалізації, – пише він. – “Приниження”, “осквернення”, “укрупнення”, “забруднення навколишнього середовища”, втрата “священного”. Це духовно заряджена лексика, яка вказує у напрямку більш високого способу життя та буття». Це спрацювало, книга раптом набула для мене сенсу. Його кінцева елегія про те, що втратило суспільство, звівши всі рішення до ринку, майже зворушила мене до сліз.

«Чи означає це, що мені слід було тільки почати і закінчити поезією, і забути про аргументаційну та аналітичну частини? – запитує він. – Я хочу звернутися до людей, які дивляться на це з різних ідеологічних позицій». Але як не дивно, я думаю, що поезія може бути ефективнішою у переконуванні скептиків, яких він намагається навернути.

Захоплююче питання, яке ставить Сендел, – чому видається, що фінансова криза практично не надламала громадської віри у ринкові рішення: «Можна було б подумати, що це привід для критичного переосмислення ролі ринку в нашому житті. Я думаю, що постійне панування ринку і ринкових цінностей (навіть в умовах фінансової кризи) свідчить, що корені цієї віри сягають дуже глибоко; глибше, ніж переконання, що ринок постачає товари. Я не думаю, що в цьому найпотужніша привабливість ринку. Одна з принад ринку як суспільної філософії у тому, що він начебто позбавляє нас необхідності задумуватися про значення товарів. Таким чином ринок, як видається, дає нам можливість бути нейтральними щодо цінностей. Але я думаю, що це помилка».

Приклеювання цінника на телевізор із плоским екраном чи на тостер, каже Сендел, цілком доречно. «Але як оцінити вагітність, дітонародження, наші тіла, людську гідність, цінність, сенс навчання? Нам слід поміркувати про вартість товарів. Ринок не дає нам формату для розмови на цю тему, навпаки, спокушає уникнути цієї розмови. Адже ми знаємо, що не погодимось оцінити наші тіла чи вагітність, чи секс, чи освіту, чи військову службу. Ми знаємо, що не погодимось. Тому перекладання рішення на ринок, як виглядає, дає можливість уникнути моральної відповідальності. І це найважливіша принада ринку: він начебто забезпечує ціннісно нейтральний, індиферентний спосіб визначення вартості всіх товарів. Але абсурдність цієї принади в тому, що хоча вона може бути досить правдивою для тостерів і телевізорів із плоским екраном, вона неправдива для нирок».

Сендел робить блискуче спостереження, що те, що він називає «ринковим тріумфалізмом» у західній політиці впродовж останніх 30 років, збіглося з «моральною порожнечею» у серці суспільного дискурсу, який був зведений до безглуздих сварок на кабельному телебаченні (що можна назвати «FOXифікацією» дебатів), а між вже обраними політиками – до суперечок настільки технократичних і боязких, що громадяни розчаровуються в політиці, яка майже ніколи не розглядає найважливіші питання.

«Існує внутрішній зв’язок між ними («ринковим тріумфалізмом» і «моральною порожнечею») і цей внутрішній зв’язок має щось спільне з цією втечею від судження в публічному дискурсі або прагнення дотримуватися нейтралітету у публічному дискурсі. І це пов’язано з тим, як економіка довела себе до стану ціннісно нейтральної науки, коли, насправді, у ній слід бачити (як це було раніше) відгалуження моральної і політичної філософії».

Популярність Сендела мала б, звичайно, свідчити про суспільний запит на щось надійніше та більш сприятливе для збагачення. Я питаю, чи не думає він, що освіті не завадили б кілька інших професорів зі статусом рок-зірки, і він деякий час вагається перш ніж усміхнутися. «Це питання, на яке я волів би почути Вашу відповідь, а не свою». Те, що хтось, такий скромний та тихий як Сендел, може отримати більше уваги в США, ніж навіть правий академічний ідол на зразок Ніла Ферґюсона, дає підстави для оптимізму. На чисто особистому рівні, – запитую я, – чи є якісь недоліки в погляді на світ крізь призму моральної філософії, а не простої логіки ринку?

«Жодного, крім тягаря роздумів та моральної серйозності».

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: