(Не)Забуте: роль етнокультури у сьогоденні

Українські жінки здавна надавали великої цінності прикрасам, які натомість ставали невід’ємним доповненням навіть до повсякденного одягу. Упродовж багатьох років майстрині удосконалювали прикраси, змінювали форми, вигадували нові візерунки та змінювали деталі. Найпоширенішими стали: зґарда, силянка, салба, ґердан, дукач і пацьорки.

Кожен елемент традиційного виробу залишається не лише прикладом витонченості і краси, а справжнім символом сили, яка притаманна нашому народові, а кожен орнамент визначається глибоким сенсом. Традиційний одяг та оздоби – це жива історія нації, те, що захищає ідентичність, це символи сили і єднання з минулим.

І хоч в історії України було багато подій, що завдавали непоправної шкоди розвитку нашої самобутньої культури і спроб знищити її безповоротно, сьогодні ми все ж маємо можливість популяризувати та вивчати її. І саме повномасштабне вторгнення росії стало поштовхом для багатьох людей до вивчення власної історії. 24 лютого почався новий етап самоусвідомлення. Цікавість до українського почала зростати.

Дизайнери все частіше почали втілювати традиційну тематику у своїх колекціях, і давно забуте повертається до нас у модернізованих інтерпретаціях. І сьогодні «етно» це не просто про естетичну красу, національний одяг і прикраси – це про невпинне прагнення свободи. Вони постають актом визнання і відданості ідеалам, які визначають нас, як націю, зі своєю історією та культурною спадщиною. А використання елементів українського національно одягу іноземцями стає проявом солідарності та підтримки у складний для країни час.

Сучасні митці, надихаючись традиціями, додають власний креатив та індивідуальне бачення, трансформуючи народні прикраси у гардероб не як елемент змінної «моди», а як справжній символ збереження і популяризації надбань української культури, де у кожній деталі ховається історія, код нації.

Однією з таких є майстриня та інфлюенсерка Віталія Олійник зі Львівщини, відома у соцмережах як @norna.etno, яка сміливо поєднує етностиль із сучасним одягом. Майстриня відтворює старовинні зразки прикрас, надихаючись вишивками різних регіонів.

У своїх образах Віталія переосмислює традиції, які постають актуальними в реаліях сьогодення. Дівчина вміло поєднує кросівки «найк» з вишитою сорочкою і силянкою.

Проте зізнається, що рідно носить кольорові складні прикраси: «Звісно я тішуся, коли ношу свої вироби, я їх дуже люблю, для мене це справді мистецтво, але ставлюсь дуже бережно, з тих причин, що хочеться залишити щось показати, щось передати, люблю давати людям в руки потрогати, вдягнути, відчути їх на собі, але сама ношу рідко, нехай їхне життя буде довгим».

Новий погляд на український національний одяг розкриває вічність традицій, нагадуючи нам, що культура – це невід’ємна частина нашої ідентичності. Українці мають розповідати про власну історію, яка тліє у вишитих візерунках, в яких ми бачимо відображення героїзму та нескорених душ українців, які свідомі своєї національної величі і є образом того, ким ми були, хто ми є зараз і ким ми прагнемо стати в майбутньому.

Фото: Соцмережі Віталії Олійник (@norna.etno)