Шевченко та Вірменія: міцний духовний зв’язок

Поезія Шевченка позначилася на формуванні волелюбного, демократичного світогляду не лише українців, а й вірмен. Шевченко залишив духовну й культурну спадщину, яка з роками зміцнила зв’язки між двома народами, а відображені в його творчості цінності глибоко відгукнулися в серцях вірменського народу. Символом цього духовного єднання стало рішення вірменської влади ще далекого 1939 року присвоїти школі № 42 ім’я Тараса Шевченка. Ця подія була приурочена до 125-ї річниці від дня народження поета.

Старша школа №42 імені Тараса Шевченка розташована в самому серці Єревана, на проспекті Маштоца, 5/2, поряд з історичним районом вірменської столиці – Конд. Сьогодні в будівлі школи, зведеній у таманянському стилі, навчається близько 500 учнів. Більшість із них – вірмени, але також тут здобувають освіту діти з України, Молдови, Болгарії, Грузії, Казахстану, Чехії та Іспанії. Від моменту свого заснування школа з гордістю носить ім’я українського поета. Вона береже багаторічні традиції вшанування його пам’яті, популяризує його творчість серед молоді, бо спадщина Шевченка не втратила своє естетичне та виховне значення і в наші дні, а її народність, патріотизм і волелюбність легко долає національні кордони.

Шевченківські дні: урок живої історії

Щороку в школі № 42 імені Тараса Шевченка відзначають Шевченківські дні, що стало особливою, глибоко вкоріненою традицією. Це не просто данина пам’яті великому поетові, а щирий вияв любові та поваги до його творчості. Протягом Шевченківських днів у школі проводять літературні читання, конкурси декламації, тематичні уроки, виставки малюнків та театралізовані постановки, присвячені життю і творчості Кобзаря. Учні не лише вивчають його безсмертні поезії, а й розмірковують над його думками, мудрістю та силою слова, що «стоїть на сторожі». Однією з найбільш зворушливих традицій є покладання квітів до барельєфа Шевченка, що прикрашає будівлю школи. Цей символічний жест нагадує всім про нерозривний зв’язок між народами. Щовесни, під час згаданих днів, учні вирушають на екскурсію до музею українського поета на справжній урок живої історії, де діти можуть глибше відчути Шевченка.

Шевченківські дні – це час, коли ми згадуємо величний спадок Кобзаря, черпаємо сили в його словах і ще раз переконуємося, що його ідеали – свобода, гідність, любов до рідної землі – залишаються актуальними в усі часи та для всіх народів.

Острів української культури: музей Шевченка

Офіційне відкриття музею відбулося 4 квітня 2014 року з нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Він був створений за підтримки Міністерства освіти і науки Вірменії та Посольства України у Вірменії. Цей музей – не просто зібрання експонатів, а живий осередок пам’яті про поета та художника. Музей гостинно відкриває двері для всіх, хто хоче доторкнутися до величної спадщини Кобзаря. Його експозиція містить літературу про життя і творчість Шевченка, а також його твори українською та вірменською мовами. Серед експонатів музею: рідкісний тритомник його творів, який у 1963 році подарував ректор Інституту культури та етнографії України Гордейчук, щоденники Тараса Шевченка, фотографії, документи та листи, що розповідають про його життєвий шлях, копії художніх робіт Шевченка, які нагадують про його талант не лише як поета, а й як живописця, плакати, ілюстрації та мистецькі витвори, які створили учні школи на основі його творчості. Завдяки зусиллям Посольства України у Вірменії музей регулярно поповнюється новими експонатами.

Однак музей Шевченка – це не лише виставковий зал. Він є живим простором, де регулярно відбуваються уроки, творчі зустрічі та різноманітні заходи. Музей Тараса Шевченка у школі № 42 – українське серце в Єревані, місце, де слово Кобзаря продовжує звучати, надихаючи нові покоління. Тут кожен учень може відчути гордість за культурну спадщину. Цей музей нагадує нам про силу слова, красу мистецтва і незламність духу, що об’єднують народи.

Живий погляд Кобзаря

У вересні 2021 року біля входу до школи № 42 встановлено барельєф Кобзаря. Автором цього проєкту став архітектор Хачатур Клінджян. Відкриття меморіальної дошки приурочили до 30-ї річниці незалежності України, що стало важливим підтвердженням дружніх та культурних зв’язків між Вірменією та Україною. Барельєф, створений з любов’ю та майстерністю, передає проникливий погляд Шевченка – погляд, у якому відображені нескореність, мудрість і безмежна любов до рідної землі. Це не лише пам’ятник, а й символ свободи та боротьби, що надихає до сьогодні усіх спраглих свободи людей.

Пам’ятник Тарасові Шевченку в Єревані

Рішення про спорудження пам’ятника ухвалив мер столиці у вересні 2002 року, а для встановлення монумента виділили ділянку на вулиці Єрванда Кочара. У 2003 році на місці майбутнього пам’ятника було закладено камінь. Автор скульптури – Вільям Петросян, архітектор – Саркіс Сардарян. Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 13 жовтня 2018 року, і з того часу монумент став для української діаспори місцем відзначення дня народження Тараса Шевченка. Після початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року пам’ятник набув особливого значення для українців у Вірменії. Саме тут вони збираються, щоб підтримати один одного, розділити біль втрат, помолитися за мир. Цікаво, що пам’ятник у Єревані – лише один із багатьох у світі. Тарас Шевченко – абсолютний рекордсмен серед письменників за кількістю пам’ятників. Сьогодні їх понад 1300 у більш ніж 35 країнах.

Вірменські мотиви у творчості Шевченка та його зв’язок із Вірменією

Під час заслання у Казахстані Шевченко мав нагоду спостерігати за життям і побутом східних народів. Він неодноразово згадував каравани вірменських купців, які подорожували безкрайніми степами, привозячи аромати далекого Закавказзя. Вірмени здавна славилися працьовитістю, підприємливістю та глибокою повагою до традицій, і ці риси справляли на поета глибоке враження.

Шевченко мав особливу чутливість до національних трагедій. Його вражала доля поневолених народів, які боролися за свою ідентичність. У своїх щоденниках він згадував вірменських переселенців, яких зустрічав під час заслання. Вірменська громада, як і українська, невтомно боролася за право говорити рідною мовою, зберігати культуру та самобутність.

Вірменський друг Шевченка: місток між культурами

Хоча Шевченко не відвідував Вірменію, його ім’я було знайоме вірменським інтелектуалам завдяки одному із найвідоміших вірменських поетів і публіцистів – Рафаелю Патканяну. Він був одним із найвпливовіших представників вірменського національного відродження XIX століття і належав до кола інтелектуалів, які прагнули пробудити свій народ, надихнути його на боротьбу за власну ідентичність.

Патканян захоплено вивчав творчість Шевченка, бачив у ньому не лише геніального поета, а й побратима у спільній справі – захисті національної гідності. Патканян був одним із перших, хто перекладав вірменською мовою твори Шевченка та ознайомив своїх сучасників з українським поетом.

Яків Геворгян – товариш у засланні

Яків Геворгян походив зі старовинного вірменського роду. Він був військовим, служив у тій самій армії, куди потрапив Тарас Шевченко після арешту. Саме в умовах солдатчини між ними зав’язалася міцна дружба. Геворгян глибоко співчував Шевченкові, який був позбавлений права писати і малювати, і намагався підтримати його морально. Він став для поета одним із небагатьох, з ким можна було щиро поговорити, поділитися думками та спогадами. У важких умовах заслання навіть короткі розмови ставали справжнім порятунком, даруючи відчуття людського тепла і підтримки.

Степанос Назарян – вірменський інтелектуал, який поділяв ідеї Шевченка

Степанос Назарян – видатний вірменський публіцист, літературознавець і громадський діяч. Він став одним із засновників журналу «Гіуратес Арцахі» та був палким прихильником просвіти, боровся за розвиток рідної культури та ідей гуманізму. Шевченко і Назарян поділяли спільне прагнення до свободи, їх об’єднувала не лише любов до літератури, а й віра у силу освіти та культури як шлях до національного відродження. Назарян розумів величезне значення творчості Кобзаря для українського народу, розділяв демократичні ідеї Шевченка, підтримував поета й допомагав поширювати його твори.

Образи, які оспівував Кобзар, знаходять відображення у вірменському фольклорі та літературі, а його слова про любов до рідної землі можуть бути зрозумілі кожному вірменинові так само, як і кожному українцеві.

Сергій Нігоян – символ боротьби, що оживив слова Шевченка

Сергій Нігоян – ім’я, що навіки закарбувалося в пам’яті українців як символ мужності, самопожертви та боротьби за свободу. Він став одним із перших героїв Небесної Сотні, хто поклав своє життя за ідеали Гідності та Незалежності під час Революції 2013–2014 років. Народжений у вірменській родині, яка втекла від війни у Нагірному Карабасі, Сергій зростав у Дніпропетровській області, де з дитинства вбирав у серце любов до України, її культури та традицій. Проте в народній пам’яті Нігоян залишився передусім завдяки відео, знятому на Майдані, яке стало частиною документального фільму «Зима у вогні», де він палко декламує рядки з безсмертного «Кавказу» Тараса Шевченка:

«І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Сергій бачив у цьому вірші щось близьке, рідне. «Сині гори» ніби про Вірменію – землю його предків. Але насправді це було про всіх нас. Про українців і вірмен, про всіх, хто бореться, аби скинути ярмо. Ці слова, виголошені ним серед вогню та барикад, стали пророчими, адже саме в боротьбі за справедливість він загинув 22 січня 2014 року. Сергій Нігоян перетворився на символ єдності народів, а його історія показала: українська боротьба – це боротьба всіх, хто прагне свободи і правди. Його смерть зворушила мільйони сердець, а образ юнака, що читає Шевченка на барикадах, назавжди закарбувався в історії як нагадування про високу ціну свободи. Сьогодні його ім’ям названа вулиця в Києві, йому присвячені вірші, картини та мурали.

Герой України та символ єдності народів

Ще одне ім’я, вписане до Небесної Сотні, – Георгій Арутюнян, який народився 4 липня 1960 року в Батумі (Грузія). Хоча за походженням він був вірменином, Україна стала його другою батьківщиною. У листопаді 2013 року Георгій вирушив до Києва, щоб стати частиною Євромайдану. Він був серед тих, хто боровся за європейське майбутнє України, вірив у свободу, гідність і правду. 20 лютого 2014 року, під час розстрілу мирних протестувальників, він отримав смертельне поранення на вулиці Інститутській, біля Монумента Незалежності. За мужність Георгію Арутюняну посмертно присвоєно звання Героя України. Сьогодні пам’ять про нього живе не лише в серцях українців, а й у Вірменії, яка пишається своїм сином. Він став уособленням єдності народів, адже, народившись вірменином, поклав життя за Україну.

Такі приклади щирої приязні між вірменським та українським народами, подвиги новітніх героїв, як і творчість Шевченка, доводять: справжні цінності – свобода, гідність, правда – не знають національних кордонів.