Багатошарове чудовисько Побачене. Почуте. Прочитане 

Багатошарове чудовисько

Як краще упорядкувати рецензію на книгу Джона Гарднера «Ґрендель?». Спочатку спало на думку порівняти головного героя з айсбергом, в якого є вершина і підводне дно. Але ця алегорія здалася мені надто пафосною та заяложеною. Пізніше згадався образ популярного антигероя (або героя, для кого як) і його відома фраза: «Людожери — як цибуля. Мають багато шарів». Так, це була цитата зі «Шрека». Мені здалося незвичним й цікавим те, що можна розкрити роль і сутність антигероя Ґренделя шар за шаром. Як цибулю.

Шар перший:

Краса потребує контрасту

Герой не міг би існувати без антигероя. А от чи міг би існувати антигерой без героя? Можливо. Але в нього не було б розвитку. Як не було розвитку в Ґренделя, для якого на початку історії не знайшлося жодного гідного супротивника. І здавалося, наче сам антигерой це розумів. І його це злило.

Мені здалося, що Ґрендель з самого початку почував себе «поганим». Так, він вбивав. Але так само вбивають і вовки, і ведмеді. Це не суперечить їхній природі. Те саме і з чудовиськами, які потроху вносять свій хижий вклад в екосистему. Адже щоб розкрити красу й благородство героя завжди потрібен антигерой.

Шар другий:

«Режим Бога» може дати збій

В дитинстві й в юності Ґрендель був наче в «режимі Бога» – все було під силу й всім жителям лісу це було відомо. Тож з чудовиськом рахувалися. Але що з того? Якщо всередині цього чудовиська все ж була людська душа (що цілком можливо, оскільки Ґрендель оригінально все ж людина, рід якої прокляли). Значить, ця душа завжди бажатиме більшого. Особливо після того, як вперше відчує гіркий смак поразки.

Одного разу Ґренделя майже перемогли. Ніхто тоді не прийшов йому на допомогу. Чи означала та його тимчасова слабкість те, що він нічим не відрізняється від жалюгідних слабаків, на яких полює? Тих, до кого ставиться зверхньо? Тих, кого неодноразово принижував? Якщо так, тоді це дещо б’є по самолюбству.

Шар третій:

Хаос

«Я зрозумів: світ, на який ми так безглуздо покладаємо свої надії та страхи, це ніщо, безглуздий хаос випадкових подій і грубої ворожості. Я зрозумів, що зрештою, існую тільки я. Світ протистоїть мені, і я протистою світові, – сказав я. — Крім цього, нічого немає»

Світ неочікувано зробив Ґренделю боляче. Але Ґрендель також вміє робити боляче. Особливо людям, які поводять себе то як єдиний гармонійний організм, то як купка пихатих й жадібних ідіотів.

Шар четвертий:

Чорне і біле

Та люди вміють складати балади про славні подвиги героїв, які все ж подобалися Ґренделю. Цитата:

«На серці у мене було легко від шляхетності Хродгара, і водночас свинцем давила моя власна кровожерливість»

З цих пісень він дізнається про те, яким чином герої здобувають свій статус – вони вбивають чудовиськ, таких як Ґрендель. І за це отримують гроші, шану та жінок. Та хіба це справедливо? Чи хтось питав Ґренделя, ким він хоче бути? Ні, роль злочинця була закріплена за ним з народження.

«Це була безсоромна брехня, що якийсь бог з любов’ю створив світ і пустив по небу сонце і місяць, що дарують своє світло мешканцям землі, що між братами була ворожнеча і що потомство одного було врятовано, а іншого прокляте. Однак він, старий оповідач, міг зробити це правдою за допомогою ніжноголосої арфи і витонченої брехні. Так, вдарило мені в голову, я хотів, аби це було так! Навіть якщо я, за законами його мерзенної байки, маю бути знедоленим і проклятим»

Не до кінця, але Ґрендель все ж приймає правила гри. Він хоче бути частиною славетних легенд, які так люблять люди. І він буде добре грати свою роль, аби запам’ятатися глядачам.

Він наблизиться до героїв. Він зламає їх. Він залишиться на сцені один.

Шар п’ятий:

В світі, де існують герої, немає місця сірому кольору

Під час розмови з Драконом Ґрендель зміг пережити той жах, який він, як чудовисько, наводить на людей:

«Хіба це нісенітниця, якщо я перестану просто так лякати людей до смерті? Хіба не добре змінити свій спосіб життя, покращити характер?».

Здається, саме цей етап прийняття ситуації називають «торгом»: якщо я не буду поводити себе як чудовисько… Чи зможу я тоді стати героєм? Та старий Дракон повертає Ґренделя до реальності:

«Ти робиш їх краще, мій хлопчику! Невже ти сам цього не бачиш? Ти розбурхуєш їх! Примушуєш людей думати та винаходити. Ти спонукаєш їх займатися поезією, наукою, релігією, усім тим, що робить їх, поки вони живі, людьми. Ти, так би мовити, є тією агресивною сутністю, за якою вони вчаться визначати самих себе. Вигнання, смерть, полон, усе, чого вони намагаються уникнути, — уперті факти, що свідчать про їхню смертність, їхню занедбаність, — ось це ти й змушуєш їх визнати і прийняти! Ти і є людство або умова його існування — ви невіддільні одне від одного. Однак якщо ти підеш, тебе одразу замінять. Брутальні сутності, до твого відома, й гроша ламаного не коштують»

Шар шостий:

Герої це вигадка

«Ах, бути героєм – це, напевно, жахливий тягар – пожинати славу, збирати врожаї монстрів! Всі спостерігають за тобою, оцінюють, чи ти все ще герой. Страшенно незручно завжди стояти гордо випроставшись. Завжди підшукувати благородні слова. Як ж це має стомлювати!»

Так, Ґрендель зміг зламати Унферта. Можливо, він не вбив його тільки через співчуття (?). Але цим зробив тільки гірше. В Унферта більше не було ні особистості, ні цілі. Хоч якби він цього не хотів, але грати свою роль далі було неможливо. Мабуть, це гірше за смерть. Та Ґренделю тільки це й потрібно. Білосніжне світло прожекторів тепер спрямоване лише на нього:

«Ти мав рацію, Ґрендель, ти все знав із самого початку. Який же ти молодець».

Він зміг збити з ніг головного героя. А значить, ні зовнішнього, ні внутрішнього героїзму не існує. Герої із легенд – всього лише вигадка, пустий звук. Купка боягузів, охочих до слави. Але Ґрендель не такий. Він кращий за будь-якого героя. І він це довів.

Серцевина:

Маски і лиця

В кінці ми бачимо, що під маскою чудовиська ховалася звичайна людина. Хоча ні, не звичайна людина. А надзвичайно боягузлива душа, яка бажала лише слави й сили:

«Вони дивляться і дивляться, злі, неймовірно дурні, радіють моєму краху. — З бідним Гренделем стався нещасний випадок, — шепочу я. — Таке могло статися з кожним».

Ґрендель, який насолоджувався падінням героїв, сам опинився на їхньому місці. І як виявилося – ламати значно приємніше, ніж ламатися. Але на відміну від ненависних ним героїв, Ґрендель перекладає відповідальність за свою смерть на простий випадок. У падінні чудовиська винен ніхто інший, як сам світ… Хіба ніхто більше цього не бачить?

Всередині чудовиська не було внутрішнього героїзму. Під товстою шкурою та сильною плоттю ховалося залякане й ображене на весь світ дитя. Але Ґрендель так цього й не зрозумів. Мабуть, на це не вистачило часу. Адже всі думки й критичні оцінки Ґренделя були направлені лише на героїв та людей. Думаю, ні як особистість, ні як персонаж Ґрендель не був цікавий навіть самому собі.

 

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 голос)

Також буде цікаво: