«Вірую, щоб розуміти, а розумію, щоб вірити» Найактуальніше Світоглядні орієнтири 

«Вірую, щоб розуміти, а розумію, щоб вірити»

Кожен із нас, незалежно від віросповідання батьків, панівних у суспільстві традицій чи власного вибору, що може коригуватися впродовж життя, шукає свій шлях до пізнання й розуміння Бога. У часи колосальних доступу до різноманітних знань і рівня наукового осягнення дійсності надзвичайно важко погодитися з усім, що декларує Церква. Слід визнати: уже давно варто було б багато чого змінити і в типовому стилі проповідування, і в поданні й тлумаченні Біблії, і в поясненні базових концептів. Мислячій людині важко вірити геть в усе, зрікшись елементарних законів логіки, і це не є гріхом. Гірше, коли таку особу таврують атеїстом або грішником за «нахабство» сумніватися і шукати переконливу правду.

За своє ще порівняно недовге свідоме життя у мене накопичилося чимало запитань, на які я не знаходила відповідей ні на заняттях із катехизму, ні в проповідях священиків, ні в дискусіях із друзями. Урешті-решт почала відчувати, що деякі особливо незбагненні речі віддаляють мене від Бога, і традиційні пояснення не здатні цьому зарадити. Отже, залишалося звернутися зі своїми запитаннями до якоїсь людини, що мислить сміливо та нестандартно й може обґрунтувати свою позицію.

Богдан Годяк
Богдан Годяк, журналіст, автор книги «Незнаний Христос»

Богдан Годяк ‒ американський журналіст українського походження. Працював у «Associated Press» (Лос-Анджелес), а також у «Pittsburgh Post-Gazette» (штат Пенсильванія), де впродовж восьми років був редактором відділу релігії. 2008 року в Україні вийшла друком його книга «Незнаний Христос», у якій автор узяв на себе сміливість ствердити: учення Христа впродовж століть було настільки викривлене, перекручене й спотворене, що сам Ісус не впізнав би його сьогодні. Ба більше – читачі, які не лише уважно прочитають цю працю, але й прислухаються до цінних порад її автора, зможуть змінити своє життя на краще, практично використавши силу духу для поліпшення здоров’я, фінансового становища, стосунків у сім’ї і суспільстві. На більш ніж 500 сторінках Богдан Годяк розповідає про сучасні проблеми християнства, що значною мірою перетворилося на ідолопоклонство й порожню ритуальність внаслідок численних корегувань; віднайдене 1945 року Євангеліє від Хоми, яке багато науковців вважає найбільш оригінальною збіркою висловлювань Ісуса; співвідношення релігії з науковим мисленням; Процесну Теологію – віросповідання для мислячих людей (на базі філософії Альфреда Норта Увайтхеда); пояснює виникнення й справжню природу зла у світі, специфіку дії духовних законів, а також дає низку порад для конструктивного розкриття і втілення індивідуального внутрішнього потенціалу задля покращення власного життя й світу загалом.

Книга «Незнаний Христос»
Книгу «Незнаний Христос» («Богдан», 2008, 540 с.) ще можна знайти в деяких книгарнях

Думаю, якби я прочитала цю книгу перед тим, коли випала нагода звернутися зі своїм «списком дилем» до Богдана Годяка, на деякі питання у мене, можливо, уже були б відповіді. Утім, наскільки переконливими є його пояснення проблемних аспектів християнського світогляду, судити кожному з вас ‒ індивідуально.

– Як ви думаєте, чому в досконалого Бога – недосконалі творіння? Адже свого часу Його зрадило навіть чимало ангелів, зокрема наймогутніший із них – Люцифер.

– Розділи 5 та 6 книги «Незнаний Христос» присвячені філософській концепції Альфреда Норса Вайтхеда. Цей великий філософ писав у своїх книгах, що задля створення світу Бог мусив зректися абсолютної влади. Саме тому Люцифер збунтувався, і ми також маємо право на це. Бог хоче нашої любові, а не сліпого підкорення. Він не є диктатором.

– Виходить, що фактично добрий Господь створив диявола. А може, чорне й біле, так би мовити, їнь та ян як важелі гармонії споконвіку існували в самому Бозі?

Диявол не існує. Це містичне творіння людства. Проте він є втіленням чогось доволі реального у нашому світі. Перед створенням світу не було ні дияволів, ні ангелів. Після створення ми отримали світ, якому для існування необхідна наявність протилежностей: задоволення й болю, добра і зла, здоров’я і хвороб, життя і смерті тощо.

Але ці протилежності існують тільки в нашому дуалістичному світі. Бог є понад ними, понад їнь і ян.

– Як церква пояснює те, навіщо Бог узагалі вирішив створити людей і світ? Може, Йому справді було дуже самотньо?

Оскільки ми є в Бозі, а Бог є в нас, як говорить Біблія і як записано в Євангеліє від Хоми, це означає, що Бог розділяє наш біль і наше задоволення. Вайтхед про це писав так: «Він є великим страждальцем, який розуміє». Бог створив світ, тому що хотів бачити, як закохані цілуються, а діти сміються, смакувати запашний борщ, слухати музику Чайковського, чаруватися красою природи і зірок, насолоджуватися поезією Шевченка і мільярдами земних чудес. Бог може сказати про це в усіх частинах мене. Саме тут, на землі, ми маємо і рай, і пекло.

– Чи справді людина є еманацією Господнього Духу з дефектами, які повинна здолати, щоб очиститися? Що зумовило ці вади – задум самого Бога, диявол чи свідомий вибір людини?

– Якщо ми створені за образом Бога, як говорить Біблія, то чому ж ми такі недосконалі? Ви пам’ятаєте біблійну історію, у якій Ісус насварив чоловіка, кажучи йому: «Не називай мене досконалим. Тільки Бог досконалий»? Тому-то жити у світі означає бути недосконалим. Ми тільки можемо уявити досконалість, проте в реальному світі ніщо таким не є.

Наша велич полягає в тому, щоб робити найкраще з можливого, знаючи, що досконалість існує тільки в нашій уяві.

– На ваш погляд, чи справедливий закон розплати за гріхи до сьомого коліна? Чому людина мусить нести хрест пороку своїх прадідів?

– Ми не винні за гріхи наших предків, але ми повинні взяти відповідальність за них. Німці протягом кількох десятиріч після падіння нацизму сплачували репарації жертвам нацистського режиму.

Також є така річ, як карма, коли наші дії можуть мати наслідки через багато років після того, як сталася подія. Узагалі, що посієш – те й пожнеш. Батько-пияк, який б’є своїх дітей і який ніколи не мав пристойної роботи, передає своїм дітям у спадок тяжку карму. Проте карма – це не доля. Багато дітей із таких сімей стали люблячими і продуктивними людьми. Моя книга розповідає, як уникнути карми, хоча жоден із нас не може уникнути її повністю.

– Як відомо, християнство не визнає реінкарнації. Водночас відомий біблійний приклад, коли Ісус вказав на перевтілення пророка Іллі в Івана Хрестителя. Чи можлива реінкарнація як форма спокути чи ще один шанс для реалізації людського духу?

– Католицька Церква не визнає реінкарнації, хоча тибетський буддизм приймає її. Саме реінкарнація дає нам пояснення зла у світі. Було б добре знати, що душі Сталіна і Гітлера тепер перебувають у тілах голодних і замучених в’язнів десь у тюрмах Росії. Але чому не сприйняти реінкарнацію по-іншому? Ре-ін-карнувати означає в-тілити, надати форму. Вірш, пісня, мужній вчинок, хороша справа, добре приготована страва – усе це є реінкарнацією. Не переставайте реінкарнувати себе у світ. Так ви зможете збагатити його.

– У зв’язку з попереднім запитанням: існує припущення, що є тільки пекло і Рай, а чистилище – це якраз життя на Землі. Ви допускаєте таку можливість?

– Чи наш світ є таким собі чистилищем, у якому ми стаємо готовими до раю, якщо звільняємо себе від гріхів і очищуємо свої душі? Чи наш світ є такою собі моральною гімназією: якщо ми хороші, то йдемо до раю, а якщо погані, то нам шлях до пекла? Великий філософ-екзистенціаліст Микола Бердяєв, колишній студент Київського університету, назвав такі ідеї найбільш огидним вченням, пропагованим християнською релігією. «Вічне прокляття», за словами Бердяєва, перетворює Бога на щось менш милосердне і любляче, аніж більшість людей на землі.

– Чому християнство акцентує на доброті Бога, а не на його мудрості й справедливості? Якби людина заздалегідь змирилася з думкою, що Господь може допустити її страждання, однак із певною благородною метою, їй було б значно легше. Погодьтеся: важко вважати абсолютно добрим Того, Хто так часто мовчав на твій біль і втрати, хоча й міг цьому запобігти.

– Якщо ви вірите так, як я, у те, що Бог – усередині нас, тоді він страждає разом із нами. Він не возноситься над трагедіями світу. Але чому ж тоді Бог не зробить щось? У своїй книзі я багато пишу про це. Якщо ви досі вірите, що Бог – великий старець десь на небі, всезнаючий і всемогутній, тоді відповіді на це запитання не існує. Саме це і є тим хрестом, на якому розіп’ята християнська релігія.

– Часто кажуть, що Господь швидше забирає тих, яких дуже любить, і більше випробовує тих, що йому миліші. Чи не вигадка це, щоб хоч якось виправдати світову несправедливість?

Моя відповідь – це спроба дати відповідь на питання, чому добрі люди страждають, справедливість засуджена, недобрі люди процвітають, тоді як чесні часто живуть у бідності. У своїй книзі я багато пишу про те, що Бог не контролює все, зокрема й нас. Світ живе за принципом протилежностей, якими є справедливість і несправедливість. Головна ідея, що рухає світ, – баланс протилежностей, гармонія відмінностей, прийняття іншості.

– Чи справді християнство вважає жінку вторинною, порівняно з чоловіком? Якщо так, то чим це зумовлено?

Церква говорить, що рівність між чоловіками й жінками існує. Проте в реальному житті ми бачимо, що Церква діє інакше. Жінки не можуть бути священиками, брати участь у розв’язанні церковних проблем тощо. Якщо згадати період раннього християнства, то ситуація відрізнялася кардинально: жінки були рівні з чоловіками і могли проводити служби й збори в християнських общинах. Потім усе змінилося, відповідно до вимог устрою нашого патріархального суспільства. В Євангелії від Хоми Ісус говорить про те, як важливо піднятися над розділювальним принципом «чоловік – жінка», оскільки сутнісно всі ми є духом, втіленим у різні форми. Дух не має статі. Світ поволі рухається до встановлення рівності між жінками та чоловіками: ми бачимо багато таких прикладів у Європі й Північній Америці.

– Аборт – справді жахливий злочин. А як Церква ставиться до цього вчинку, якщо жінка мусила вдатися до нього через загрозу своєму життю чи прогнозованому каліцтву дитини?

Відомо, що Церква забороняє аборти в будь-яких ситуаціях. Пригадую випадок, коли в Америці у католицький шпиталь потрапила вагітна жінка, чиє життя опинялося під загрозою у разі народження дитини. Вибір для неї був простим: або аборт і збережене власне життя, або смерть і шанс на народження дитини. Очолювала цей шпиталь монахиня, яка взяла на себе сміливість і дозволила аборт, щоби зберегти життя жінки. Невдовзі після цього випадку монахиню звільнили з посади очільника шпиталю. Проте, на мій погляд, вона вчинила правильно, адже зберегла життя дорослої жінки в репродуктивному віці й дала їй шанс мати дітей у майбутньому.

– Чи справді евтаназія є гріхом в усіх випадках? Якщо людина довго терпить жахливі фізичні муки, бажаючи смерті, чи не гуманніше полегшити її страждання?

– Католицька церква стверджує, що евтаназія є гріхом: Бог дав людині життя, тож тільки Він має право забрати його. Думаю, що відповідь на це питання не може бути однозначною. Я знаю про випадок, коли хвора на рак жінка страждала від сильного болю і благала свого чоловіка заподіяти їй смерть, аби врешті звільнитися від мук. Убивши свою дружину, чоловік потім убив і себе. Чи були вони грішниками? Думаю, ні. Вчинок цього чоловіка був сповнений великого співчуття і любові до своєї дружини. Ми не маємо права судити його. Чи має право суспільство заборонити людині померти? Деякі країни дозволяють евтаназію, однак для отримання дозволу людина мусить пройти через тривалий процес дослідження усіх обставин такого рішення із залученням лікарів, зокрема психіатрів, і юристів. Суспільство бере на себе відповідальність за такий дозвіл, а тому має отримати підтвердження, що людина добровільно прийняла таке рішення, при світлому розумі.

– Чому сьогодні католицька церква блокує процес комунікації із сучасним суспільством у контексті розлучень та використання контрацептивів? Чому це вважається гріхом? Адже в інтимних стосунках важко покладатися тільки на «природний календар». Так само злочином є те, коли люди перестають любити одне одного й починають катувати і себе, і власних дітей. Може, церкві слід переосмислити ці речі?

– У Біблії сказано: «Кого поєднав Бог разом, нехай людина не розлучить». Католицька Церква пропонує свою версію розлучення – анулювати шлюб, тобто визнати, що пара ніколи не була одружена. Чи означає це, що діти, які народилися в цій парі, є байстрюками?

Щодо заборони контрацепції, то пояснення Церкви полягає в тому, що продовження роду – Божа воля, а тому не можна вдаватися до будь-яких штучних засобів для переривання цього процесу. 1960 року Ватикан створив комітет під патронатом Папи, у який увійшли представники вищого духовенства, лікарі, теологи, науковці й етики, аби дослідити це питання. 1963 року комітет виступив перед Папою з доповіддю, висновком якої було дозволити контрацепцію. Папа не погодився з рішенням комісії, і на цьому все закінчилося. Утім, соціологічні дослідження засвідчили, що католики так само, як і протестанти, продовжують використовувати контрацептиви.

– Чому до пристрастей продовжують ставитися виключно як до чогось гріховного? Так, вони можуть звести людину на манівці, однак зустрічне питання: навіщо тоді Бог наділяв кожного сексуальністю, фізичним потягом до протилежної статі тощо?

– Пристрасть за своєю суттю є божественною, бо саме вона наповнює життя змістом, енергією і запалом. Вона споріднена з почуттям любові й несе в собі потужний емоційний заряд. Пристрасть потрібна людині, щоб займатися спортом, грати на музичних інструментах, читати вірші чи долати труднощі. Містики і святі були сповнені пристрасті. Любов Бога – це також пристрасть. Світ стає сірим і похмурим без пристрасті. Проте вона як вогонь: може зігріти нас, а може й обпекти. Також пристрасть може не відповідати правилам пристойної поведінки, які визначило суспільство, внаслідок чого стане об’єктом таврування.

То чому Бог наділив людину сексуальністю, тоді як більшість релігій ставиться до цього з підозрою, ба навіть не схвалює це? Чи сексуальна пристрасть – це погано? Як і вогонь, вона може бути священною, а може бути й гріховною. В одному грецькому міфі йдеться про те, що колись люди були чоловіками і жінками в одному тілі. Проте вони згрішили, і Бог вирішив наказати їх, розділивши тілесно на чоловіків і жінок. Відтоді чоловіки і жінки прагнуть знову знайти одне одного, аби стати цілим. Отже, я переконаний, що секс священний, якщо в стосунках є любов і турбота одне про одного. Утім, не слід забувати, що це також і вогонь.

– Прослухавши низку проповідей різних священиків України, переконалася, що християнські церкви чомусь не плекають формування стосунків людини з Богом, які базувалися б виключно на любові й довірі одне до одного. Навіщось додають «страх Божий» і безумовну покору. Але ж страх апріорі є негативною емоцією (відомо ж бо, що заклик «Не бійся!» сказаний у Біблії 365 разів), а сліпа покірність властива тільки рабам, які зазвичай ніколи не люблять своїх господарів. Ким є Господь із погляду християнських церков – більше володарем чи таки батьком?

– Бог єврейського народу, як Він змальований у Старому Заповіті, був заздрісним і гнівним, вимагаючи від людей жертовної крові. Храми Єрусалима часто були окроплені кров’ю жертовних тварин. Отже, Бог Старого Завіту був володарем, тираном. Ісус змінив це. Його Бог був Богом любові, Він був Батьком. Однак багато релігій забуло про це. Наприклад, протестанти навіть на членів своєї церкви часто дивляться як на мізерних грішників. Деякі з них гордо стверджують: «Я – богобоязливий». У своїй книзі я багато пишу про це. Загалом висновок такий: якщо тримати людей у страху, можна контролювати їх. Переконуючи парафіян у тому, що тільки Церква має ключі від Раю, християнська релігія отримує велику владу над людьми і їхніми душами.

– Із дитинства ми чуємо: маємо те, на що заслуговуємо. Тоді як пояснити те, що одні люди від народження приречені на страждання, а другі – на безтурботне життя у розкоші? Чому Господь допускає існування таких полюсів?

Тому що, живучи на Землі, усі ми рівні перед Богом, а кожен із нас має пройти свій духовний шлях і здобути досвід.

Значною мірою життя є несправедливим. Тут, на Землі, не вдасться застосовувати небесні закони, згідно з якими лев і ягня мирно лежать поряд. Будьмо чесними із собою: адже саме страждання, труднощі й випробування роблять людину сильнішою, формують її особистість, дозволяють краще пізнати себе і вирости духовно.

– Мабуть, дуже поширене питання, однак досі на нього немає однозначної відповіді. На ваш погляд, чому всемогутній Бог, люблячий батько своїх творінь, цілком спроможний знищити диявола, допускає його князівство у цьому світі?

– Проблема існування зла ‒ болюча. У своїй книзі я присвятив спробам пояснити її цілий розділ «Зло і гріх».

Слід пам’ятати, що поняття зла відносне, адже кожен із нас бачить зло із власної перспективи. Чоловік, який вкрав буханець хліба для своїх голодних дітей, у їхніх очах вчинив добро, але в очах пекаря він злодій.

Повертаючись до питання про існування зла, слід пам’ятати: не знаючи зла, людина не може пізнати, що таке добро, а не знаючи горя, не здатна оцінити миті щастя. Пам’ятайте, що світ зіткано з протилежностей, енергій їнь та ян. Це дає йому багатство, різноманітність і стимул до росту й розвитку. Життя – не статичне, а динамічне. Таким задумав його Творець.

– Кажуть, що в людини є доля, згідно з Божим задумом. І водночас – право вибору. А багато хто взагалі вважає, що немає нічого апріорі визначеного, життя абсолютно спонтанне і людина сама творить його кожним своїм вчинком. Як поєднати це? Хіба ж Господь не знає заздалегідь, як ми пройдемо свій шлях?

– Якщо людина повинна слідувати волі Божій, то де ж тоді її воля? Відповідаючи на це запитання, можна написати цілу книгу. У своїй книзі я безліч разів наголошую: людина є частиною Бога, проявом і реалізацією божественного задуму тут, на Землі. Це означає, що коли вона приймає рішення, то це рішення є також рішенням Бога. Як знати, що це рішення – Боже? Якщо воно базується на справедливості, щедрості, чесності й любові, можна бути певним у цьому. Саме тому ваше рішення і рішення Бога – одне ціле. Коли людина приймає такі рішення, Бог радіє від цього. Бог не є віддаленим чужинцем: Він ближчий до людини навіть за її серце.

– Що стається з душами, які не реалізовують свого призначення? Чи це взагалі можливо у межах Божого задуму щодо людської долі?

– Із ними нічого не стається. Їм було даровано великий дар життя у цьому неймовірному і прекрасному світі, а вони не скористалися ним. Вони просто їли, спали, перелюбствували і потім помирали. Такі люди мов насіння, що так і не отримало сонячного світла, землі й води. Саме мужність, віра й праця є тими світлом, землею і водою, які допомагають цьому насінню прорости. Коли ви маєте мужність прорвати свою оболонку і вийти у світ, тим самим ви приносите радість і Богу і собі.

– Як повірити в бажане без мантри самообману? Відомо ж бо: людина отримує те, у що вірить. До цього ж: як без самообману пробачити?

– Ми можемо бачити і знати тільки частину правди. Ми ніколи не бачимо усієї правди. Погляньте на науку: багато чого, що вважали істинним і у що вірили люди 200 років тому, тепер доведено як помилкове і зазнало критичних змін. Коли життя розгортається, воно часто змінює «правду», проголошену людиною. Отже, нам слід бути скромними в цьому аспекті. Я як журналіст ніколи не знав повної правди про те, про що писав. Але я завжди намагався дістатися до істини так близько, як тільки міг. Ми завжди бачимо життя не таким, яким воно є, а таким, якими є ми.

– «Полюби ближнього свого, як себе самого», – так звучить одна із Заповідей любові. Але у повсякденному житті виконати цю настанову не можливо: як любити вбивць, грабіжників, шахраїв, лицемірів? Як любити тих, які розв’язують війни, на чиїх руках – кров тисяч невинних? Як любити тих, які своїми вчинками руйнують твоє життя?

Передусім ідеться про «ближнього», а не про будь-кого. Я не любитиму ґвалтівника чи вбивцю. Якщо хтось спробує завдати шкоди моїй сім’ї, я захищатиму її зі зброєю в руках. Навіть якби ви спробували полюбити кожного, не змогли б. Я не можу примусити вас любити мене, і ви не можете примусити себе також.

Так, любов зцілює. Ісус показав свою любов до вигнанців суспільства, злочинців і повій, змінивши цим їхні життя. Проте Він міг і розсердитися. Пригадуєте випадок, коли, перебуваючи в храмі, Він із гнівом перекинув стіл грошових міняйл чи коли проклинав фігове дерево?

Нещодавно я прочитав цікаву історію про тибетських монахів, багатьом із яких діагностували цукровий діабет. Лікарі були дуже здивовані, адже добре відомо, що такі люди живуть невибагливим, спокійним життям, позаяк багато часу присвячують медитаціям і молитвам. І ось нарешті психологи знайшли відповідь на цю загадку: тибетські монахи були пацифістами й вірили в те, що їхній обов’язок ‒ любити кожного, навіть китайців, які захопили їхню країну, грабуючи, ґвалтуючи і вбиваючи їхніх співвітчизників. Вони демонстрували любов і співчуття до кожного, однак у глибині душі мали зовсім інші почуття. Їхній лімбічний мозок, що, як і в кожної людини, сформований природою для виживання, стримував болісні переживання, і це негативно впливало на здоров’я монахів. Мораль історії в тому, що іноді гнів виправданий. Однак насильство породжує насильство, і тут Ісус мав рацію: зцілює тільки любов.

То як нам ставитися до злочинців? Одна важлива річ, яку слід пам’ятати: не можна змушувати себе емоційно. Тих, що помилилися у своєму житті, слід спробувати зрозуміти.

* * *

P.S.: Судження Богдана Годяка декому можуть здатися надто сміливими чи суперечливими. Ми не ангажуємо вас безапеляційно погоджуватися з поглядами інтерв’юйованого, тільки пропонуємо нестандартний погляд на різні аспекти моралі. Відповіді на ці дискусійні питання кожен мусить відшукати самотужки…

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: