Вічний поклик

Ігор Полянський, редактор розділу «Наука і життя»
Ігор Полянський, редактор розділу «Наука і життя»

Дух першовідкривача – в природі людини. Незважаючи на ризики, загрозу нерозуміння чи й осуд сучасників, вона завжди вирушає на пошуки інших світів, інших життів. І чого ж вона прагне довести своїм вічним горінням?.. Може, нею керує благородне прагнення поліпшити життя своїм нащадкам, напов­нити його новими відтінками знань? Так і є, але здебільшого це усвідомлення приходить згодом, коли спадає гарячка пориву і настає час пояснювати суспільству, на що ж було витрачено стільки ресурсів. Однак головна, переважно неусвідомлена, мотивація людини-першопрохідця – елементарне ірраціональне прагнення визначити собі ціну.

За якими ж критеріями визначати ціну людських здобутків і людства загалом? Один із незвичних, але дуже перспективних методів – подумки перенестися в майбутнє і з позицій того часу оцінити те, що відбувається зараз. Отож, майже півстоліття тому людина зробила рішучий крок до того, щоб забезпечити собі Вічність, як біологічному видові. Вона вийшла в космос. І якщо тоді, в 1960-х роках, політ Юрія Гагаріна, а згодом – успішні «аполлонівські» місії розглядали переважно крізь призму політичного радянсько-американського протистояння, то нині ці події однозначно постають як прорив глобального масштабу, як нова надія людства.

Справді, безпосереднє проникнення в космос назавжди змінило світогляд і психологію людини ХХ сторіччя. Вона перестала почувати себе обмеженою, ув’язненою на Землі. Принципова можливість досягнення інших планет, інших світів незмірно розширила сферу нашого мислення. Опираючись на історичний досвід, можемо стверджувати, що наслідки виходу людини в космос, як і інші величні звершення людства, у далекій перспективі багатократно перевершать нинішній безпосередній ефект і феноменально вплинуть на весь подальший перебіг еволюції нашої цивілізації. Відтепер ми можемо значно впевненіше глянути у вічі майбутньому, адже космос відкриває перед нами грандіозні можливості. Вони починаються з цілком прагматичних проектів відправки радіоактивних та хімічних відходів на Сонце, щоб у такий спосіб очистити Землю, й закінчуючи фантастичними візіями розселення людства в інші зоряні системи, що стане, зрештою, доконечною потребою, коли наше Сонце вичерпає своє водневе пальне.

Ключова тема блоку «Наука і життя» у цьому номері нашого журналу – 40-річний ювілей висадки людини на Місяць. Сьогодні (особливо після виявлення на Місяці води) вже не здаються ненауковою фантастикою ні розроблені ще наприкінці 1970-х проекти місячних баз, ні плани використання нашого природного супутника як стартового майданчика для подальшого просування людства в космос, ні перспективи принципово нових методів отримання й перетворення сонячної енергії та передачі її на Землю. Завдяки Місяцю людська уява осміліла, навіть пересічна людина почала мислити у воістину вселенських масштабах.

Прикладів такого мислення можна віднайти чимало. Один із них пов’язаний із самим фактом існування Місяця. Мова про захопливу гіпотезу, логіка якої підкуповує навіть натренованих скептиків, – штучне походження нашого нічного світила. Її суть стає зрозумілою після нетрадиційного погляду на деякі давно відомі факти: Місяць видно з будь-якої точки земної поверхні; унікальне співвідношення періодів обертання Місяця навколо Землі й Землі навколо Сонця; практично однакові кутові розміри видимих із нашої планети дисків Місяця і Сонця. Завдяки цьому можливі сонячні й місячні затемнення, які можна трактувати як своєрідні сигнали, дуже розтягнуті в часі…

Інший зразок космічних масштабів мислення сучасної людини – трактування Всесвіту як цілком матеріальної іпостасі Бога. Мабуть, не залишилося сьогодні освіченої людини, яка уявляла б собі Вищу Силу в образі сивобородого дідуся на хмаринці. Ключ до розуміння Всесвіту-Бога дає квантова фізика. Видатний український фізик, професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка Сергій Сітько на запитання «Що є Бог?» відповідає: «Це нескінченна ієрархія квантових структур». Таким чином божественна нескінченність Всесвіту, часточкою якого є і Сонячна система, і планета Земля, і все живе на Землі, проростає у кожній людині, виявляється в нестримному прагненні найвідчайдушніших із нас вирватися (принаймні в думках) із заздалегідь окреслених рамок суто земного існування. Саме в такому аспекті цілком зримо постає теза про Боготвірність людини…

Втім досі є скептики-матеріалісти, схильні розглядати освоєння космосу лише як тріумф передової техніки. Насправді ж більшість із нас вчуває у цьому дещо значно важливіше. Одвіку людина вдивлялася в зоряне небо, мріючи колись піднятися над буденністю, реалізувати глибоко затаєне прагнення просторово наблизитися до Бога. Сорокарічний ювілей першого малого кроку людини на цьому нескінченному шляху назавжди залишиться в історії як небувалий злет творчої думки і свідчення величі людського духу.


ПОТЕНЦІАЛ ДУМКИ

«Будь-яке людське знання починається з інтуїції, переходить до понять і завершується ідеями».

Іммануїл Кант


  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(9 голосів)

Також буде цікаво: