Трипілля і культурна дипломатія Історія 

Трипілля і культурна дипломатія

У серпні 1993 р., через два роки після проголошення незалежності України, у приміщенні Міжнародного Валютного Фонду у Вашинґтоні відкрилась виставка, присвячена трипільській культурі. Це була одна із перших спроб української культурної дипломатії, покликаної ознайомити світ із мистецькими скарбами відродженої держави і продемонструвати, що здобуття незалежності не було випадковим.

Авторитетна газета «The Washington Post» відгукнулась на цю подію двома матеріалами, у яких можна знайти актуальні й нині акценти. Подаємо кілька найцікавіших витягів із них.

trypilliawebГенк Барчерд (Hank Burchard) у статті «Давня Україна» від 20 серпня 1993 року писав: «Україна – нова держава, розташована на дуже давній землі. Щоб нагадати нам, що їхній край був культурно багатий задовго до того, як дика Русь стала Російською державою, Україна запропонувала нам оглянути свої мистецькі скарби й артефакти, яким близько семи тисяч років.

Виставка у Міжнародному Валютному Фонді у Вашинґтоні представляє більше, ніж 200 об’єктів, знайдених на території міст і сіл, які процвітали на Східноєвропейській рівнині на зорі бронзового віку. Культура, відома нині як трипільська, простягалась від Карпатських гір до Дніпра, будуючи могутні укріплені міста із тисячами двоповерхових будинків.

Роль Трипілля як колиски європейської цивілізації засвідчує чудова кераміка, статуетки – від релігійних тотемів до іграшок, кам’яні й кістяна фігурки, які й досі випромінюють містичну ауру,а також чудові й досі гострі тонкі крем’яні леза. Також є глиняні рахувальні жетони (counting tokens) та сукупність однорідних символів, які нагадують систему писемності.»

Далі увагу автора привертає бойова сокира із села Гребенюків Яр і теракотовий совок із Бернашівки, який слугував як мірка для зерна, «вирощування якого перетворило Україну на європейську житницю», загадкові жіночі фігурки, зображення биків, ведмедів, кабанів та інших тварин. Відвідувачі також могли побачити намальовані сцени зораних полів, пророслого зерна та «інших ознак складного і наділеного багатою уявою суспільства».

Ознайомившись із усією експозицією, журналіст підсумовує: «Передусім, жодне із зображень не виглядає страшним і лякливим. Немає закованих рабів, ув’язнених бранців чи жертовних фігур. Нам дозволяють мріяти про еґалітарний Східний Едем, де, можливо,  життя впродовж певного часу не було відразливим, брутальним і коротким». Щоправда, автор зауважує, що таке враження виникає через те, що ми досі мало знаємо про трипільську культуру і компенсуємо  цей брак нашою уявою.

В іншій статті у розділі «Мистецтво», яка вийшла на шпальтах газети 7 вересня 1993 року, Пол Ричард (Paul Richard) зауважує, що виставка розповідає історію, яка почалась сім тисяч років тому, «коли вовки, ведмеді і дикі кабани блукали лісами Європи, а землеробство лише починалось». Автор звертає особливу увагу на так звану «трипільську Венеру», у якій вперше в євразійському мистецтві були поєднані два знакових бачення сил Всесвіту – жіночого й безстатевого. Особливого шарму експозиція набуває саме у Вашинґтоні, де рідко можна ознайомитись із мистецтвом, старішим за ренесансне. Саме дух давнини й первісності, а не досить побіжний інформаційний супровід із помилками у перекладі відзначив оглядач.

«Перед тим, як культура занепала – ніхто не знає, з яких саме причин – трипільці засновували десятитисячні поселення. Вони почали виплавляти бронзу. Вони також будували обсерваторії. Як і більшість ранніх мисливців-збирачів, вони розглядали Землю-годувальницю як жіночну за духом.

Ми рідко побачимо трикутник, коло, конус чи квадрат у розписаних печерах льодовитого періоду, але тут вони усюди. Найстаріший артефакт для огляду – це теракотовий диск, на якому давній митець видряпав лише лінії під прямим кутом. Більшість трипільського розпису засновано на спіралях або колах. Крихітні теракотові богині, яких так часто можна побачити на експозиції – більшість із них зроблені із глини, змішаної із борошном, – загалом підкоряються суворим законам геометричних ліній. Це непросте співіснування плотського й лінійного є постійним у більш пізньому західному мистецтві. Його можна побачити у вигині усмішки Мони Лізи, в сталевому каркасі статуї Свободи, в кубістських оголених фігурах Пікассо і в лазерному шоу на концерті Мадонни. Однак сім тисяч років тому таке поєднання було справді новим».

Наприкінці огляду журналіст зазначив, що мистецька експозиція була своєрідним підсумком процесу запровадження дипломатичних відносин між США та новою Українською державою.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: