Каталонська казка Найактуальніше Планета 

Каталонська казка

Сучасні голі королі досконало навчились вдавати, що носять розкішні шати. Тільки от тепер глядачам байдуже до королівських уборів.

Каталонія притягує і зачаровує, як тільки виглядаєш в ілюмінатор. В самому ж аеропорті чітко усвідомлюєш: це затягнеться надовго. Просто тут ніхто нікуди не поспішає. Ніколи. Вони навіть ранкову пробіжку здійснюють зі швидкістю моєї ходьби. Все починає відкриватись з 10.00, не обійтись без обов’язкової тригодинної сієсти в обідню пору, ну і о 18.00 вже все закривається, адже годі затримуватись. Ресторани мають свій унікальний розклад: відкриваються на сніданок (з 9.00 до 13.00), а потім після 19.00, бо місцеві жителі лише на 21.00 починають збиратись, щоб повечеряти. Кундерівська легкість буття тут видається ще нестерпнішою. Все рухається в казковому темпі мюзиклу. Куди поспішати? – прихований девіз іспанців. Ще й додають: «І навіщо?..».

Хоча майже 60% каталонців прагнуть незалежності, з відокремленням теж не особливо поспішають
Хоча майже 60% каталонців прагнуть незалежності, з відокремленням від Іспанії вони теж не особливо поспішають

Своєрідна лінь поширилась і на релігійну сферу – кількість пасивних християн зростає безперервно. Дійшло до того, що на головній вулиці міста – Рамбла (еквівалент Хрещатика) – церква святої Моніки пустувала досить довго, допоки українці не стали орендувати її, і тепер там парафія УГКЦ св. Моніки, де два наші отці Сергій та Юрій напоумлюють місцевих. Служби в суботу і неділю ведуться українською. Під час Літургії на вулиці по сходах гасають діти. Вони вже не українці: між собою говорять вже іспанською, а з батьками ще українською. В школі вони вчаться різними мовами: хто іспанською, хто українською, дехто каталонською. Тим не менш ці діти у постійному контакті не з нашою лінгвістичною системою, тому й не дивно, що між собою воліють комунікувати іспанською.

Свято Першого Причастя в церкві св. Моніки (УГКЦ)
Свято Першого Причастя в церкві св. Моніки (УГКЦ)

Часом трапляється, що вся церква забита. На свята, навіть на невеликі, по всій Каталонії закрите все (включно з аптеками), але до церкви мало хто йде. Якщо не рахувати класичні вихідні, то в Каталонії національних та регіональних свят понад 25 (різні джерела подають по-різному), в Україні же таких днів – 12. Іспанці люблять відпочивати, і вони це всіма силами доводять. Цей народ неймовірно відкритий. У них що не день, то святкування. Через свою ледь не зухвалу відкритість та пасіонарність тягнуть до цієї щирої вітальної атмосфери всіх оточуючих. І цей запал такий щирий, що будь-який зануда приймає святкову казку.

Одним із найемоційніших вечорів був день української кухні – масштабне дійство з напоями, наїдками, танцями, співами і музикою. Одним із організаторів був шеф-кухар з Рівного – Анатолій Лук’янчук. У Барсі він впродовж одного року одержував кулінарну освіту і планував відкрити свій ресторан тут, щоб популяризувати кухню іншу по стилю. Але, мабуть, щось змінилось, і він повернувся вже в Україну. Всі здобуті навички та рецепти адаптує до українських реалій. Захоплюється Іспанією, але Україна таки в серці глибоко засіла. Зауважила закономірність: якщо людина провела в місті понад два роки, то це означає, що шанси, що людина залишиться в тій країні, є більшими щоразу. Ті, кому це категорично не підійшло, як правило, виїхали до 2-річного періоду.

Танці й розваги в День української кухні
Танці й розваги в День української кухні

Тутешня культура є винятково ринковою, базарною. Щоранку замиловувалась тим, як старенькі іспанки, поки ще не надто душно, обходять вулички від одного магазинчика до іншого, додаючи по одному пакету з кожного. Бо, окрім супермаркетів, тут безліч вузькоспеціалізованих магазинів: panaderia (хлібний), pescaderia (рибний), fruteriа. Навіть sidreria тут є. І весь цей затяжний, але приємний процес сам по собі є таким гарним. Врешті й La Boqueria є показником цієї іспанськості. Перша згадка датується 1217 роком. І тут продають продукти, які й годі уявити. Є окремий стелаж з яйцями – від вибору до кольору. Фрукти, яких і не бачили, оливки 20 видів, солодощі, що й очей не відвести. Продавці з самого ранку акуратно розкладають товар. Працю тут передають з покоління в покоління, і не так легко викупити собі бодай маленький відділ. Визначна пам’ятка заливається сонячними проміннями, настільки прекрасна, що туристи приходять навіть просто подивитись.

La Boqueria: коли всього достатньо і ще трошки зверху
La Boqueria: прилавок із солодощами

Університет, де я навчалася, організовував кожних вихідних якісь поїздки, на довший період можна було навіть поїхати на Ібіцу, в Мароко, в Андору чи ще куди. Одна із поїздок була в Жирону і заодно у Фітджерес – в музей Сальвадора Далі. Він частково міг би стати прототипом класичного каталонця – такий же ірреальний та ірраціональний. Але на загал, каталонці ніяк не песимістичні. Навколо них завше свято, сонячний празник. Музей, як і сам Далі, такий, що його не можна не обожнювати. Він захоплює навіть байдужих до мистецтва. Такий собі Гауді образотворчого мистецтва (не надто правильне поняття – будь-яке мистецтво творить образи, тому є образотворчим). Обоє незрівнянні символи і такі, що їхні творіння, раз побачивши, ніколи не переплутаються ні з ким іншим. Архітектура Барселони така відкрита до споглядання та милування, цілком позитивна і контактна – мовляв, так і проситься, щоб на неї вкотре глянули. Не кожне місто може позволити собі таку розкіш. Найгірше, що з плином часу втрачається відчуття прекрасності середовища в якому проживаєш. І тоді по-доброму заздриш друзям, які щойно приїхали до міста вперше і розказують тобі, яка ж там красота.

В музеї Сальвадора Далі
В музеї Сальвадора Далі

Цікавої атмосфери Барселоні надають вуличні папуги, які літають собі вільно, як у нас голуби, зате кричать гучніше. Справа в тому, що 30 років тому папуг завезли просто як домашніх улюбленців. Але потім повипускали. Папужки не мають загроз, не мають ворогів, от вони і живуть тут, перелітаючи поміж високих пальм, яких по місті справді пребагато. А основне, що й клімат тут сприятливий для такого: зазвичай влітку +35, а зима +10 вважається холодною.

Каталонію можна прозвати регіоном контрастів, які не вступають у взаємний опір. Жителі люблять хизуватись інакшістю, наприклад, в них мережа Ашанів називається Alcampo. А ще вони вирізняються й тим, що мають свій власний день закоханих – 23 квітня. Це регіональне святкування, коли пари дарують одне одному троянди та книжки, як вияв найглибшої симпатії. В цей день трояндами увінчано буквально все.

На каталонський День закоханих (23 квітня) трояндами заквітчано буквально все
На каталонський День закоханих (23 квітня) трояндами заквітчано буквально все

По всіх туристичних місцях продають чорні нелегали. Асортимент превеликий, але досить однотипний: від китайських сумок до таких же окулярів, дешеве взуття і футболки, туристичні дрібнички типу брелоків та листівок. Вони дбайливо розкладають все на біле простирадло, на чотирьох кутках якого причіплені мотузки. Продають завжди великими групами, так легше зорієнтуватись, коли ідуть поліцейські. Коли якийсь із чоловіків гукне щось нерозбірливе іншим, всі спохвачуюються, стягують мотузки, перекидуючи через плече цю неохопну ношу, ноги в руки і вйо до горизонту. Потім вони змінюють на кілька годин локацію, поки поліцейські їх і там не привітають. Їх важко не зауважити, а тим не менш їх рідко ловлять. Мабуть, не хочуть чи не бачать потреби.

Вулична торгівля в Барселоні – це «парафія» нелегалів
Вулична торгівля в Барселоні – це «парафія» нелегалів

З курсу «Кількісні та якісні методи аналізу інформації» нам треба було написати огляд якоїсь соціальної установи, як там поводяться люди, біхевіористика чистої води. Я обрала магазин на боковій вуличці від Рамбли – супермаркет «Тройка». При самому вході опираєшся в прапори Росії і України, грає музика, прислухаюсь – а це Русскоє радіо Україна. Товари для втомлених каталонськими продуктами людей, чи для тих, хто ностальгує за своїм. Можна купити консервовані огірки, львівське пиво, заправку до борщу, рошенівські цукерки, копчену рибу, тульський пряник, вишневий кисіль і ще багато-багато іншого з Польщі, Литви, Білорусі. Щоб я могла проводити огляд, треба було домовитись з директоркою. Мене направили до вагітної жіночки, я пояснила що й до чого, ми розговорились. Виявилось, що пані Катерина сама зі Львова, але вже багато років завідує цим магазином. Пробують догодити всім, при цьому нікого не образити, що, погодьтесь, важко. В рамках завдання я не мала наводити контакт з працівниками, тільки дивитись на їхню інтеракцію між собою та клієнтами, але говірливі та допитливі касирки-мерчандайзери-прибиральниці-розкладальниці товарів (мультифункціональні персони) самі вирішили поцікавитись, що я роблю. Виявилось, що троє з п’яти працівниць з різних міст України, дві інші – росіянки. Вони спілкуються, відповідно до вимог середовища, англійською, іспанською, каталонською, російською та українською. І заробляють більше, ніж могли би, припустимо, працювати перекладачами в себе вдома. Та й витрачають в пропорційному відношенні менше. Маючи 900 євро, як мінімальну зарплату, можна вільно пообідати за 20 євро. Така ж ситуація в Польщі, з 900 злотих мінімалки 20 разових злотих піде на повноцінний обід не вдома. В Україні же за 20 гривень салат не всюди замовиш.

За цей рік я не написала жодного тесту, зате з кожного предмету зробила мінімум по 3 проекти (міні-магістерські, з таким же форматом і дослідженням). Мали два суто практичні курси. А до семінару не готувались у класичному розумінні цього слова, бо це були не семінари, а бесіди. На додачу, мали окремий курс з академічного стилю письма. Іспанці не такі чіткі й абстраговані, як, скажімо, британці, але норма письма геть інша, ніж у нас, і до неї треба звикнути.

Universitat Autònoma de Barcelona (UAB) розташований за містом – ідеальні умови для навчання
Universitat Autònoma de Barcelona (UAB) розташований за містом – ідеальні умови для навчання

Я жила в гуртожитку і тут вид з вікна – краса красот. Сам університет розташований злегка за містом, тому тут суцільна тиша і благодать – ідеальні умови для навчання. Universitat Autònoma de Barcelona (він же UAB) був заснований 1968 року. У випуску 2015-2016 Times Higher Education World University Rankings, UAB є найкращим університетом Іспанії, і займає 146 місце в світовому рейтингу, 70 – в європейському. Для порівняння: КНУ імені Т.Шевченка – 601-800 місце у світовому рейтингу; ЛНУ в списку нема.

UAB є найкращим університетом Іспанії, і займає 146 місце у світовому рейтингу
UAB є найкращим університетом Іспанії і займає 146 місце у світовому рейтингу

У моїй групі (20 студентів) були представники 12 країн світу. Люди з Австралії, країни Басків, Китаю, Колумбії, Америки, Грузії, Британії, Ізраїлю, Греції, Сибіру. Одного разу ми сиділи з Настею (з Сибіру) і Антоніо (з Австралії). Антоніо запитує як там в Україні, бо він бачив новини і чув, що тут діється, я відповідаю. Розмова переходить в інше русло. Згодом Настя мене обіймає і неоднозначно каже до Антоніо: «Багато хто думає, що ми разом – одна країна». «Сибір і Росія?» – перепитує Антоніо. Ми заходимося сміхом. І обоє розуміємо, що Україну вже ніхто не ідентифікує з Росією. Ми окремо – і про це немає ні сумніву.

Був ще випадок, коли я запитала бабусю як дійти до такої-то зупинки, вона мене взяла за руку і вирішила завезти туди. Впродовж тих десяти хвилин розказувала про своє життя, наче я би мала книжку писати. Загалом сонячні каталонці (читай – іспанці теж) контактні люди. Їм кінестетичне наповнення життя надважливе, якщо вони (незалежно від статі) не цілують вас у щоку після першого знайомства, переконайтесь, чи то справжні каталонці (читай – іспанці теж). З дистанцією вони не дружать і не чують її. Через те, що ми далеко, вони нас територіально не відчувають. Знають, що за ситуація, вдають, що хвилюються. Їхня контактність з Україною є поверхневою. І популяризацією себе там займатись важко, бо нема системності. В такій мультикультурності все виливається строкатим надміром, тому не сприймається близько.

Мітингувати за незалежність і боротися за неї – це зовсім різні речі
Мітингувати за незалежність і боротися за неї – це зовсім різні речі

Каталонія – це медійний бренд, вони створили собі ідеологічний імідж, по приїзді ж він розвіюється, бо відверто доходить, що їм цілком добре і з Мадридом. І хай в них не любов і не шаленство, але цілком пристойний древній цивільний шлюб. Мадрид, як істинний чоловік ХХІ століття, раз по раз дає Барселоні гарбузи нерозлучення. Лише старенька тітка Іспанія спостерігає за цим і думає: «Чим би діти не бавились, лиш би не плакали». Переваги місцевої мультикультурості в тому, що всі ці різні химерні фігури зживаються разом. Каталонці, як і іспанці, швидко балакають, та геть неквапливі в діях. Вони ніколи не візьмуть зброю, щоб здобути собі незалежність. «Незалежність» же співзвучна із «не залежуватись», а вони таки, здається, залежались за час 300-річної сієсти.

Мене постійно запитують: «Чому ти вернулась?!» (обов’язково зі знаком оклику в кінці). Так, наче залишитись десь за кордоном – єдине щастя в житті. Це точно ніколи не було моєю мрією, ані планом. Я хотіла мати такий досвід. І це було безцінно і неповторно, і святково. За той рік сильніше полюбила Україну і просто почала наближатись до розуміння Каталонії, а не читати про неї. Ти переоцінюєш все і навіть більше. Як би банально це не звучало, але однозначно розширюєш своє бачення інших людей та інших культур. При тому водночас краще бачиш недоліки свої і своєї країни. Нам не треба рівнятись на Європу: вони не кращі, ми не гірші. В принципі, ми всі не надто різні, позаяк люди всюди однаково добрі. Певно, що в сім’ї не без всяких диваків, але й вони творять повну картину. Казкову, часом лише сюрреалістичну. Як у Далі.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(10 голосів)

Також буде цікаво: