Аrs longa, vita brevis

Тетяна Мацкевіч, редактор розділу "Культура і мистецтво"
Тетяна Мацкевіч, редактор розділу “Культура і мистецтво”

Мистецтво одухотворяє. Мистецтво рятує від тривіальної буденності. Мистецтво акумулює комбінації сенсів, сплітаючи їх у найнесподіваніші варіації. Мистецтво — спроба вхопити вічність на шляху від материнського лона до мороку землі, який долає кожна жива істота з нетлінною душею. Мистецтво береже пам’ять про своїх творців, несе їхні витвори крізь століття, уперто кидаючи виклик часу. Та не завше йому вдається струсити із себе геростратів-паразитів: ті лише чекають нагоди увіковічнити власне ім’я знищенням чужого сліду в культурі…

Мистецтво багатолике й універсальне, красномовне і мовчазне водночас. Його відповіді — ілюстрація перманентних пошуків спраглих душ, а отже, не остаточні, хоча й прекрасні у своїй непевності. І якою мовою не промовляло б до нас мистецтво, ми завше здатні збагнути його на хисткому карнизі інтуїтивних підказок. Людина вдалася до мистецтва, намагаючись наблизитися до своїх ідеалів, і їй нарешті вдалося бодай спинити їхню нахабну втечу. Мистецтво — сонм таємниць, що стали надбанням загалу, проте не оголили своєї сутності. Тільки у мистецтві людина дивиться Богові у вічі, не відводячи погляду.

Ця рубрика не дарма отримала саме таку назву, адже об’єднуватиме матеріали, зосереджені на чіткому об’єкті — мистецтві як ключовому елементі культури, творчому відображенню дійсності через систему художніх образів, способі естетичного осягнення світу. Нас цікавитиме чуттєве пізнання, а відтак — проектування людської свідомості у таких формах, як літературний твір, театральне дійство, музична композиція, скульптура, картина, фільм чи фотографія. Справжнє мистецтво спрямоване на формування людяності: у ньому індивід мобілізує власний потенціал, пізнає й розвиває незвідані грані свого єства, а головне — стаючи творцем, нарешті усвідомлює цінність і сенс життя.

Людина, яка не бачить у дійсності нічого, крім абсурду, — мертва. Втрата сенсу життя, шляхи його пошуку і врешті віднайдення чи, навпаки, духовна капітуляція внаслідок поразки — лейтмотив нашої рубрики у цьому номері. Платформа для розкриття теми найбільш красномовна: література. Чому? Мабуть, хорошою відповіддю на це питання стане твердження американського літературного критика Гарольда Блума: «Ми переживаємо шок зустрічі зі словесним мистецтвом, яке перевищує будь-що інше, настільки переконує й заполонює нас, що нам видається вже зовсім не мистецтвом, а чимось, що від початку було нам притаманне».

Сенс життя не придбаєш у супермаркеті й не проковтнеш за сніданком. Іноді ніщо на світі не може стати рівноцінним справжньому сенсу. Людина метається у дійсності, засліплена тамованим відчаєм, шукаючи бодай одну вагому причину для свого існування. Вона обростає міріадами риторичних питань, заплутується у сітях припущень та помилок, а відтак — вростає у землю, обтинаючи собі крила. Пошуки сенсу здаються марними, бо на Землі чимало невимовного і незбагненного. Та варто такому спраглому шукачеві надати форми своїм питанням і сумнівам, як ритуал гонитви за сенсом втрачає… сенс. Роман — запитання, втілене у слові. Театр — варіації запитань, що проростають у дії. Скульптура — гучне мовчання каменю, просякнуте запитаннями. Будь-що вартісне, із претензією на вічність, сповнене сумнівів у тлінному світі. Сенс — пластичний, динамічний, глибоко індивідуальний, а тому не здатний вписатися в рамки. Надай форми пошукам, що буцімто не мають сенсу, і ти відчуєш його. Відтак творитимеш знову й знову, намагаючись спинити віднайдене, стрибаючи вище голови, гублячи сталі обриси й фактуру, аж поки не станеш настільки великим, що врешті збагнеш: ти сам і є сенс, а все суще має сенс тому, що є ти і подібні тобі.

Твори ж!


ПОТЕНЦІАЛ ДУМКИ

«Усе поле думки, все те, що безпосередньо стосується людини, і навіть те, що складає основу краси та мистецтва, доступне душі лише завдяки вивченню мови, через джерело всіх думок і почуттів. Мова завжди залишається тим предметом, за допомогою якого найлегше заглибитися в самого себе, любити світ лише за те, що пізнаєш у ньому самого себе і відчуваєш сум за вищим, що буває лише в стані глибокого усамітнення духу. Той, хто позбавлений цього, тільки наполовину володіє почуттям власної гідності й той завжди лише наполовину щасливий».

Вільгельм фон Гумбольдт. 1809 р.


  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 голосів)

Також буде цікаво: